Чорна металургія Венесуели — одна з галузей обробної промисловості Венесуели. У 2008 році за обсягами виплавки сталі Венесуела посідала 3-є місце у Південній Америці і 4-е у Латинській Америці (після Бразилії, Мексики і Аргентини). З 2009 року, після націоналізації галузі, в ній почали спостерігатися виробничі і фінансові проблеми, з 2019 року вона перебуває у дуже глибокій кризі (данні на 2025 рік). Якщо у 2007 році в країні було виплавлено 5 млн т сталі (історичний максимум), то у 2025 році — лише 30 тис. т, тобто у 167 разів менше, а рівень використання потужностей знаходиться на критичному рівні лише 1 %.

З точки зору забезпеченності корисними копалинами Венесуела має добрі умови для розвитку чорної металургії. Перспективним є розвиток чорної металургії на базі використання методів безпосереднього одержання заліза, за рівнем розвитку яких Венесуела ще у 2002 році посідала 1-е місце в світі (6,8 млн т), однак наразі посідає 17 місце (0,69 млн т, данні 2023 року).

Історія

Перше виробництво заліза Перші письмові згадки щодо видобутку залізної руди і виробництва заліза на території Венесуели відносяться до відносно пізнього часу — до 1740-х років. У 1742 році до Венесуели з Каталонії прибули місіонери-капуцини, які у 1743 році почали видобуток залізної руди, знайденої в гірському хребті Санта-Роза, поблизу теперішнього міста Упати (штат Болівар). Andean Countries Mining Industry Handbook — Strategic Information and Regulations. Washington, 2016. pp. 303 Пізніше вони почали переплавляти руду в каталонських горнах.

Початок промислового видобутку залізних руд У 1926 році у горах Паріда () і Ель-Флореро (), тепер відомих як Серро-Болівар і Ель-Пао було знайдено великі поклади залізної руди. У 1950 році монополії США почали експлуатувати ці залізорудні родовища, вони стали головними родовищами залізної руди країни. З того часу до тепер (2025) видобута залізна руда переважно експортувалася. Протягом десятиліть Венесцела посідала 2-е місце (після Бразилії) в Латинській Америці за обсягами видобутку залізних руд.

1950—1979 роки. Становлення металургійної промисловості У 1948 році групою приватних осіб засновано першу венесуельську металургійну компанію «Сідерурхіка Венесолана» (" — Венесуельський металургійний завод), або скорочено «Сівенса» (), яка побудувала прокатний завод у селищі Антімано (тепер в межах Каракаса). Він розпочав роботу у 1950 році, керувала ним компанія «Сідерурхіка дель Турбіо» (), дочірня компанія «Сівенси». Завод виготовляв з імпортних блюмів будівельну арматуру і інший сортовий прокат. Лише у 1972 році, з відкритям другого металургіного заводу у Баркісімето () компанія почала виплавляти сталь. Вподальшому «Siderúrgica del Turbio S.A.» побудувала в різні роки ще такі металургійні заводи як Касіма (, 1989, у Сьюдад-Гуаяна), прокатні заводи Гуаренас (, 1986), Лара (, 2004, Баркісімето), завод зварних виробів Валенсія (, 1986).

Металургійна промисловість почала розвиватись на новому рівні після 1960, з початком виплавки сталі. У 1953—1962 роках на території теперішнього міста Сьюдад-Гуаяні (штат Болівар) урядом Венесуели за участі італійської «Інноченті» побудовано державний металургійний завод «Планта сідерурхіка дель Оріноко» (, або Sidor). Перший проект передбачав потужність заводу у 560 тис. т, потім її збільшили до 750 тис. т. Основною продукцією заводу тоді стали безшовні труби, арматура, катанка, важкі профілі, листовий прокат тощо. Венесуэла. Экономико-географический очерк. // Энциклопедический справочник «Латинская Америка». Главный редактор В. В. Вольский. — М.: Советская Энциклопедия. 1979—1982. Він видав першу продукцію у 1962 році. З моменту заснування і до тепер (2025) завод Оріноко є найбільшим підприємством чорної металургії Венесуели.

1976 року у Венесуелі стала до ладу перша установка безпосереднього одержання заліза.

1975 рік. Націоналізація гірничо-рудної промисловості У 1975 році уряд націоналізував видобуток залізних руд. З тих пір до нашого часу (2025) єдиним видобувачем залізних руд є державне підприємство «Феромінера дель Оріноко» (), дочірнє підприємство державної корпорації «Корпорасьон Венесолана де Гуаяна», що почала роботу в 1976 році.

1980 — 1990 роки На початку 1980-х років обсяги виробництва в галузі лише на 50 % покривали внутрішні потреби країни в металі.

У 1990 році в чорної металургії країни було задіяно 29000 осіб, або 1,7 % від загальної кількості (1,7 млн осіб) зайнятих у промисловості. Наприкінці 20 століття Венесуела посіала 2-є місце у Південній Америці (після Бразилії) за обсягами виробництва сталі. На початку 21 століття її змістила на 3-є місце Аргентина.

Розвиток виробництва ГБЗ У 1995—2002 роках Венесуела була світовим лідером за виробництвом безпосередньо одержанного заліза і ГБЖ. З розвитком цих методів в інших країнах, з 2002 року Венесуела втратила лідируючи позиції, хоча обсяги виробництва зростали до 2009 року. Після 2009 року виробництво почало падати через реформи в країні.

Приватизація галузі У 1996 році за рішенням уряду було приватизовано найбільшого виробника сталі в країні, державну компанію SIDOR, що мала виробничу потужність 3 млн т сталі на рік. 70 % акцій компанії було продано міжнародному консорціуму «Amazonia Consortium» за 2,3 млрд доларів, решта 20 % було віддано працівникам і 10 % продано іншим покупцям. В консорціумі брали участь Аргентина (40 %), Мексика (30 %), Венесуела (20 %), Бразилія (10 %). У квітні 2000 року венесуельська SIVENSA прийняла рішення зменшити свою частку в консорціумі. У 2000 році Її початкова частка в консорціумі, що становила 20 %, була знижена до 13,2 %.

Після приватизації «Сідор» у 1997 році, виробництво сталі в країні опинилося повністю у приватних руках, лише невеликий відсоток компанії «Сідор» належав державі. У листопаді 1998 року був приватизований також державний виробник феросплавів «Felsiven C.A.»

Стан галузі на початку 21 століття У 2000 і 2001 роках сталеплавильна галузь стикнулася з тимчасовими проблемами. Вона зазнала негативного впливу від низького внутрішнього попиту, низьких міжнародних цін через надлишок світової пропозиції та скорочення будівельної галузі Венесуели в 2000 році. Низькі ціни на губчасте залізо і ГБЗ негативно впливали також на гірничодобувну промисловість. У 2001 році, незважаючи на зростання в будівельному секторі, сталеливарна галузь все ще продовжувала страждати від низького внутрішнього попиту та низьких міжнародних цін через надлишок світової пропозиції. У 2002 році два найбільші виробники сталі в країні — Siderurgia del Turbio C.A. (дочірня компанія «Сівенси») та SIDOR — були у боргах перед кредиторами та проводили реструктуризацію боргів. «Сівенса» частково розплатилася акціями та надала кредиторам певні права на затвердження та призначення на посади у раді директорів компанії. SIDOR зазнала значних збитків внаслідок 18 страйків у період із червня 2000 року до травня 2001 року. Після 21-денного страйку у травні компанія підписала новий контракт зі своїми співробітниками. Компанія також повідомила про збитки у розмірі 80 мільйонів доларів у 2000 році. До кінця року акціонери компанії зустрічалися зі своїми кредиторами для реструктуризації боргу SIDOR. Це була друга реструктуризація боргу компанії з моменту її приватизації 1997 року. У грудні 2001 року SIDOR не змогла зробити процентний платіж у розмірі 31,3 млн доларів США за своїм боргом.

У 2004 році ціна на гарячебрикетоване залізо досягла рекордно високого рівня протягом року, тому в Венесуелі були зроблені зусилля щодо збільшення виробництва. Виробництво сталі та губчастого заліза і ГБЗ збільшилося. Зростання стало результатом поліпшення міжнародних цін на сталеву продукцію та значного економічного зростання в країні, яке збільшило попит на сталь у будівельному, інфраструктурному та виробничому секторах. В 2007 році досягла свого історичного максимуму у виробництві сталі (близько 5 млн тонн).

Ренаціоналізація У вересні 2005 року президент Венесуели Уго Чавес оголосив, що уряд націоналізує компанію SIDOR, якщо вона не погодиться виробляти безшовні труби, які використовувалися у нафтовій промисловості і обходилися Венесуелі в 1 мільярд доларів на рік.

У 2008—2009 роках уряд провів націоналізацію в промисловості, в тому числі в чорній металургії. Компанія SIDOR була націоналізована в 2008 році. Націоналізація та невизначена макроекономічна обстановка в країні, що характеризувалася високою інфляцією та валютним контролем, призвели до скорочення приватних інвестицій.

Відбулася націоналізація також підприємств з виробництва заліза безпосереднього відновлення, зокрема у серпні 2013 року було завершено приватизацію «Venprecar» (нова назва Briquetera del Caroni), що належала Sivensa (з 1991) та найбільшого виробника ГБЗ «Orinoco Iron» (нова назва Briquetera del Orinoco). Націоналізація двох компаній розпочалася у 2009 році. Тодішній президент Уго Чавес заявив, що компанії слід поступово перевести під контроль працівників. Мадуро оголосив, що дві компанії та інші державні заводи брикетів матимуть єдину адміністративну раду і будуть об'єднані під новоствореним Національним консорціумом брикетованого заліза (CBN).

Спад виробництва у 2010—2025 роках За винятком 2011 року, виробництво сталі у Венесуелі знижувалося щорічно з 2007 року, досягнувши мінімуму в 2022 і 2023 роках (27 тис. т). Після націоналізації SIDOR в 2008 році, компанія пережила численні страйки та зазнавала недофінансування. У 2014 році виробництво було зупинено на 6,5 місяців через часом насильницькі конфліктів між співробітниками SIDOR та урядом з приводу переговорів щодо трудового договору (останній договір закінчився у 2010 році). 2014 року уряд Венесуели схвалив пакет допомоги SIDOR у розмірі 96 мільйонів доларів. Деякі робітники погодилися на контракт, який, як повідомлялося, передбачав підвищення заробітної плати та виплату компенсації за час, витрачений на переговори, але багато хто з 14 000 співробітників сталеливарного заводу не отримали продовження контракту, відхиливши умови угоди.

Робота підприємств галузі протягом багатьох років ускладнювалася після санкцій США проти нафтового сектору країни у 2019 році. Зниження було обумовлено рядом факторів, таких як брак обладнання, перебої в електропостачанні та фінансові обмеження.

Сировинна і паливна база

Залізні руди

За запасами залізних руд Венесуела посідає 2-ге місце в Латинській Америці (після Бразилії). Найбільші родовища розташовані в басейні річок Кароні (штат Болівар) в центральній частині країни при злитті рік Оріноко і Кароні): Серро-Болівар (між річками Кароні і Каура), запаси 700 млн т; Сан-Ісідро, 300 млн т; Альтаміра і Ель-Пао, 200 млн т; Марія-Луїса, 150 млн т. Загальні запаси залізної руди — від 2,3 млрд т (достовірні) до 4,5 млрд т (імовірні). За урядовими даними запаси країни становлять майже 15 мільярдів тонн залізної руди (дані 2012 року). За нинішніх прогнозованих темпів видобутку доведених запасів залізняку Венесуели має вистачити більш ніж на 100 років.

Видобутком залізних руд з 1975 року займається державне підприємство «Ферромінера Оріноко» (), що є підрозділом державної корпорації «Корпорасьон Венесолана де Гуаяна». Розробляються родовища Альтаміра, Серро-Болівар, Лас-Пальяс, Лос-Барранкос, Сан-Ісідро, розташовані у штаті Болівар.

З видобутої руди виготовляються котуни, в тому числі металізовані, і гарячобрикетоване залізо. Близько половини видобутої залізорудної сировини експортується.

Марганцева руда Підтверджені запаси марганцевих руд становлять 3 млн т.

Вугілля Вугілля родовища Гуасаре (штат Сулія) містить вугілля, придатне для застосування в металургії. Вугілля містить 51 % нелетючого вуглецю, 7,5 % золи, 0,6 % сірки. Придатний для пиловдування у доменні печі (для часткової заміни коксу).

Венесуела має другі за величиною запаси вугілля в Південній Америці після Колумбії.

Природний газ