Джеля́л Абдульмеї́н-оглу́ Меї́нов (; 17 (29) травня 1881, Бахчисарай — 1942, Узбецька РСР) — кримськотатарський театральний режисер, актор, юрист, публіцист та громадський діяч. Один із фундаторів кримськотатарського професійного театру XX століття, перший головний режисер Кримськотатарського драматичного театру. Жертва сталінських репресій. Посмертно реабілітований у 1958 році.

Життєпис

Ранні роки та освіта Джелял Меїнов народився 17 (29) травня 1881 року в Бахчисараї. Початкову освіту здобув у мусульманській духовній школі (мектебі) у рідному місті. Згодом навчався у Сімферопольській татарській учительській школі — осередку формування модерної кримськотатарської інтелігенції.

За рекомендацією викладачів та завдяки фінансовій підтримці місцевих благодійних товариств вступив до Феодосійської чоловічої гімназії. З 1900 по 1905 рік працював учителем у бахчисарайському земському училищі. У цей період виступив ініціатором створення молодіжного літературно-просвітницького гуртка «Учкун» («Іскра»), який відіграв важливу роль у поширенні просвітницьких ідей та національної самосвідомості серед кримськотатарської юні.

Паралельно з педагогічною практикою, з 1900 року брав активну участь у діяльності аматорських сценічних гуртків, що заклали основу Кримськотатарського музично-драматичного театру в Сімферополі.

Згодом вступив на юридичний факультет Новоросійського університету в Одесі, а в липні 1907 року перевівся до Санкт-Петербурзького університету. Здобувши вищу юридичну освіту у 1913 році, повернувся до Бахчисарая.

Юридична та державна діяльність Після повернення на батьківщину працював у бахчисарайському міському суді. У період розбудови державних інституцій Кримської АСРР, у 1924 році був призначений членом Кримського обласного суду в Сімферополі. Після переїзду до Сімферополя мешкав у відомому доходному будинку Хайкіна (вулиця Грузинська, 4).

У 1923 році обраний членом Кримського центрального виконавчого комітету (КримЦВК), де займався питаннями законодавства та розвитку культури в умовах політики «коренізації»Свод памятников истории, архитектуры и культуры крымских татар. Том III. г. Симферополь. — Белгород: «КОНСТАНТА», 2018. — 392 с..

Розбудова кримськотатарського театру У 1926 році Меїнов ініціював створення та очолив професійну трупу Татарського драматичного театру при Російському драматичному театрі в Сімферополі, ставши його головним режисером. Встановивши високі художні вимоги до акторського складу, він формував національний репертуар, поєднуючи класичні світові твори та здобутки кримськотатарської драматургії.

Серед найважливіших вистав, поставлених Меїновим: «Скупий лицар» Олександра Пушкіна (у перекладі кримськотатарською); «Чому бути, того не уникнути» (крим. «Вакъиасыз той») Сеїта Абдулли Озенбашли; «Лікар мимоволі» Мольєра.

25 травня 1927 року виступав делегатом Всесоюзного з'їзду діячів мистецтв у Москві, після чого відвідав Казань для налагодження культурних зв'язків із діячами татарського театру й інтелігенцією Татарської АСРР. У тому ж 1927 році очолив Спілку кримськотатарських письменників. Активно виступав у пресі як театральний критик і публіцист, регулярно дописуючи до літературно-суспільного журналу «Ілері» («Вперед»).

Репресії та загибель Наприкінці 1928 року, під час першої хвилі масових репресій проти кримськотатарської інтелігенції (зокрема у зв'язку зі сфабрикованими справами проти національних діячів автономії), Меїнова звинуватили в «буржуазному націоналізмі». За судовим рішенням його засудили до 5 років позбавлення волі.

Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення (СЛОН). Перебуваючи в ув'язненні, брав участь у табірній самодіяльності та театральних постановках в'язнів.

Після звільнення у 1933 році позбавлений права повертатися до Криму. Меїнов переїхав до Ташкента (Узбецька РСР), де мешкали родичі його дружини, та працював юрисконсультом у місцевих установах.

У 1938 році, під час Великого терору, заарештований повторно НКВС. Засуджений до 15 років виправно-трудових таборів. Відбував покарання в таборах Центральної Азії, де й помер у 1942 році внаслідок тяжких умов тримання та виснаження. Посмертно реабілітований у 1958 році за відсутністю складу злочину.

Родина Дружина — Фатьма-ханум Кайтазова, племінниця видатного кримськотатарського просвітителя, реформатора та видавця Ісмаїла Гаспринського. Донька — Тамара Джелялівна Меїнова (нар. 1917).

Публікації Къырымда татар театросы (Татарський театр у Криму) // Илери. — 1926. — № 1. Пьесалар акъкъында (Про п'єси) // Илери. — 1927. — № 4. Къазандан мектюб: Сеяхат къайдлары (Лист із Казані: Подорожні нотатки) // Илери. — 1927. — № 6.

Джерела та література Усеїнов Т. Б. Меїнов Джелял // Енциклопедія Сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Т. 20 : Медична — Мікоян. — 687 с. — ISBN 978-966-02-8346-6. Kırımlı H. Kırım tatarlarında millî kimlik ve millî hareketler (1905—1916). — Ankara: Türk Tarih Kurumu Basımevi, 1996. — 256 s. Керимов И. Герои сцены // Йылдыз. — 1997. — № 6. — С. 132—140. Джелял Меинов (1881—1942) // Къырым. — 2013. — № 52 (1713). — 13 июля. Керим И. А. К вопросу «забытых писателей» в истории крымскотатарской литературы // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 161. — С. 184—187.

Примітки

Посилання