«Викра́дення карти́ни «Взя́ття Христа́ під ва́рту» (також відомої як «Поцілунок Юди») — один із найрезонансніших музейних злочинів в історії незалежної України, скоєний наприкінці липня 2008 року в Одеському музеї західного і східного мистецтва. Предметом викрадення стала картина, що традиційно приписувалася Мікеланджело Мерізі да Караваджо, а нині розглядається дослідниками як одна з ранніх версій композиції або її копія. У червні 2010 року полотно було виявлено в Німеччині під час міжнародної поліційної операції та згодом повернуто до України.
Вважається, що оригінал картини, створений близько 1602 року, зберігається в Національній галереї Ірландії в Дубліні.
Походження та музейне зберігання Одеське полотно розміром 134 × 172,5 см із зображенням біблійної сцени арешту Христа в Гетсиманському саду під час зрадницького поцілунку Юди Іскаріота є версією картини «Взяття Христа під варту», яку Караваджо створив на замовлення римської родини Маттеї. Згідно з архівними документами, у 1602 році Чіріако Маттеї виплатив Караваджо 125 скуді за виконання цього твору. У 1626 році Асдрубале Маттеї, брат замовника оригіналу Чіріако Маттеї, замовив художникові Джованні ді Аттіліо копію «Арешту Христа», сплативши за роботу лише 12 скуді. Документ не містить відомостей, які б дозволяли однозначно ототожнити її з одеським полотном. І копія, і оригінал щонайменше до 1729 року перебували в колекції родини Маттеї, після чого подальша доля оригінальної картини тривалий час залишалася невідомою.
За реконструкцією провенансу, можливими найранішими згадками одеського полотна є записи в паризьких аукціонних каталогах 1853 і 1859 років. У першому з них, що описує продаж майна художника (), згадується картина , атрибутована Мікеланджело да Караваджо (). У другому, каталозі аукціону колекції графа Берталаццоне д'Араша (), фігурує інша картина , вже атрибутована Герріту ван Гонтгорсту. Водночас тотожність цих творів з одеським полотном остаточно не доведена.
Документально простежуваний провенанс одеського полотна починається з паризького аукціону 1868 року, де його було каталогізовано під назвою («Поцілунок Юди») та атрибутовано (Мікеланджело да Караваджо), а його власником зазначено російського дипломата та колекціонера українського походження Олександра Базилевського (1829–1899). Документальних відомостей про те, яким чином картина потрапила до його колекції, наразі не виявлено. У 1870 році Базилевський подарував її великому князю Володимиру Романову, брату імператора Олександра III.
У 1901 році, за президентства в Імператорській академії мистецтв Володимира Романова, картину у складі партії з 52 творів російських і західноєвропейських художників було передано з Музею Імператорської академії мистецтв до Одеського міського музею витончених мистецтв. У 1923 році її передали до Музейного фонду, звідки вона надійшла до Галереї старовинного живопису Одеського державного художнього музею, створеної 1924 року. Згодом галерею було реорганізовано в Одеський музей західного і східного мистецтва, у фондах якого полотно зберігалося до викрадення у 2008 році.
Під час Другої світової війни полотно не було евакуйоване. У 1941–1942 роках румунська окупаційна влада вилучила його з музею. Разом із 13 іншими сакральними творами мистецтва картину зберігали в католицькому Успенському соборі Одеси. У 1945 році церковна громада повернула всі ці картини радянській владі, після чого вони знову опинилися в музейному зібранні.
Опис На картині зображено євангельську сцену взяття Христа під варту римськими воїнами після зрадницького поцілунка Юди, який у такий спосіб вказує на Ісуса. Усі постаті подано майже поколінно, у натуральну величину.
У лівій частині композиції Христос показаний у три чверті праворуч. Його очі напівзаплющені, погляд спрямований донизу, а пальці рук переплетені. Ліворуч від Христа — Юда, зображений у профіль ліворуч; його права рука лежить на плечі Христа, а погляд звернений до нього. Грубе смагляве обличчя Іуди з бородою, вусами, залисиною та глибокими зморшками на лобі контрастує з блідим і витонченим обличчям Христа. Христос одягнений у червоний хітон, Юда — у жовтий плащ.
Позаду Христа у профіль зображений юнак, якого традиційно ототожнюють з апостолом Іваном. Він із криком тікає ліворуч, піднявши руки; повністю видно лише його праву руку. Від стрімкого руху здіймається його червоний плащ, який утворює яскраве тло для постатей Христа та Юди.
У правій частині композиції зображено двох римських воїнів у профіль ліворуч, в обладунках і шоломах. Воїн, розташований ближче до центру, простягає до Христа правицю в залізній рукавиці, намагаючись схопити його за шию. Другий воїн обома руками утримує плащ Івана.
Біля правого краю полотна зображений молодий чоловік із борідкою та вусами, який високо підняв ліхтар, намагаючись роздивитися події. За поширеною серед дослідників версією, ця постать є автопортретом Караваджо. Позаду нього видно частину обличчя та шолом ще одного воїна.
Тло картини майже повністю занурене в темряву. Композицію побудовано на протиставленні емоційно-психологічних станів персонажів, яке підсилюється напруженою грою світлотіні, характерною для творчої манери Караваджо.
Атрибуція
У 1955 році картину вперше відреставрували в Москві художники-реставратори С. Чураков і М. Бутаков. Під час реставрації старша наукова співробітниця Державного музею образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна Ксенія Маліцька обґрунтувала версію про авторство Мікеланджело да Караваджо. У 1960 році цю атрибуцію підтримав мистецтвознавець Віктор Лазарєв, який схилявся до думки, що одеська картина є оригіналом Караваджо.
До виявлення та атрибуції Серджио Бенедетті дублінської версії картини як оригіналу Караваджо у 1990 році питання авторства одеського полотна не було предметом настільки широкої міжнародної наукової дискусії. Після відкриття дублінської картини дискусія щодо авторства одеського полотна значно активізувалася. Дослідники по-різному оцінювали його походження: одні вважали одеське полотно копією дублінського оригіналу Караваджо або іншої авторської версії композиції, інші допускали можливість його створення самим Караваджо.
У 2005 році, коли картину експонували в Іспанії, її автентичність як твору Караваджо була підтверджена.
Після виявлення викраденої одеської картини в Німеччині у 2010 році окремі європейські мистецтвознавці, зокрема Серджио Бенедетті та куратор Берлінської картинної галереї Роберто Контіні, висловили думку, що вона є копією дублінського оригіналу Караваджо; Контіні припускав, що її створив один із сучасників художника. Наразі відомо щонайменше про 12 копій картини «Взяття Христа під варту» («Поцілунок Юди») Мікеланджело Мерізі да Караваджо. За окремими оцінками, одеське та дублінське полотна майже ідентичні за композицією й деталями, однак на одеській картині обличчя персонажів мають більш «восковий» вигляд, тоді як на дублінській — природніший відтінок шкіри.
Однією з висунутих у мистецтвознавчих публікаціях версій є припущення, що одеське полотно може бути копією, створеною Джованні ді Аттіліо на замовлення Асдрубале Маттеї у 1626 році, однак документального підтвердження такої ідентифікації не існує. Наразі у світі відомо щонайменше дванадцять копій «Взяття Христа під варту». Не вщухають і дискусії науковців щодо того, скільки в кожній із них є справжнього Караваджо. Однією з найпоширеніших є версія, за якою одеське полотно є найдавнішою відомою копією, виконаною Джованні ді Аттіліо. У 2012 році представники Національного науково-дослідного реставраційного центру України також припустили, що картина може мати саме таке походження. Водночас тодішній директор Одеського музею західного і східного мистецтва Володимир Островський відкидав цю атрибуцію та продовжував відстоювати версію про авторський повтор Караваджо.
Заперечуючи твердження про копію, Островський зазначав, що одеське й дублінське полотна відрізняються колірною гамою: одеське виконане у вохристих темно-коричневих тонах, а дублінське — в оливкових, однак, на його думку, обидва є авторськими роботами Караваджо. Островський також відкинув припущення, що картину міг виконати один із учнів Караваджо, зазначивши, що художник не мав відомої школи учнів, які б досягли рівня його майстерності.
У жовтні 2020 року під час візиту до Національного науково-дослідного реставраційного центру України посол Італії в Україні Давіде Ла Чечіліа підтвердив готовність італійської сторони надати підтримку як у реставрації полотна, так і в проведенні досліджень і аналізів для можливої атрибуції картини як твору Караваджо або Школи Караваджо.
За словами директора Одеського музею західного і східного мистецтва Ігоря Пороника, за сприяння Давіде Ла Чечілії до Києва були запрошені італійські фахівчині з творчості Караваджо — докторка мистецтвознавства Університету Феррари Наталія Чечикова, реставраторка Джулія Сільвія Гія (), яка брала участь у реставрації близько двадцяти творів Караваджо. За словами Пороника, мікрохімічні дослідження засвідчили відповідність пігментів і живописної техніки традиції караваджистів, а рентгенографія виявила внесені художником у процесі роботи зміни композиції (пентименти), які він розглядав як ознаку творчого пошуку, а не механічного копіювання. Він також зазначав, що одеська та дублінська версії мають низку відмінностей, тоді як для копій зазвичай характерне максимально точне відтворення оригіналу. На користь можливості існування кількох авторських варіантів композиції Пороник наводив приклади інших творів Караваджо, зокрема «Лютніста», «Медузи» та «Вечері в Емаусі», які відомі у кількох версіях.
Ігор Пороник зазначив, що існують дві основні точки зору: одні дослідники вважають одеське полотно авторським повторенням Караваджо, інші — копією, виконаною Джованні ді Аттіліо. На його думку, документ 1626 року про виплату Джованні ді Аттіліо 12 скудо за копію «Арешту Христа» не містить ані розмірів, ані опису композиції, тому не дає підстав однозначно пов'язувати його саме з одеським полотном. Пороник також звернув увагу, що сума винагороди була значно меншою за відомі гонорари Караваджо за авторські твори, а про самого Джованні ді Аттіліо, окрім цієї розписки, практично не збереглося достовірних відомостей чи атрибутованих робіт. Він також звертав увагу, що Караваджо не мав художньої школи у класичному розумінні, а ім'я Джованні ді Аттіліо не згадується серед відомих караваджистів.
Офіційна позиція музею залишається обережною: картину визначають як таку, що атрибутується Караваджо. При цьому в музеї вважають її оригінальним авторським варіантом композиції та продовжують дослідження її атрибуції. Голова піклувальної ради музею Юрій Маслов висловив припущення, що саме одеське полотно могло бути сюжетним першоджерелом композиції.
Експонування до викрадення (1999–2008) У 1999 році картину вперше представили за межами України на міжнародній виставці («Ніч у мистецтві») в Мюнхені, присвяченій темі нічного освітлення в європейському живописі від XVII століття до сучасності. Страхування полотна забезпечив концерн Siemens. Саме після цієї виставки одеська картина привернула увагу західноєвропейських дослідників творчості Караваджо. Наприкінці 2004 — на початку 2005 року картину експонували на виставці в Сантьяго-де-Компостела (Іспанія), а у 2005 році — на виставці у Мілані. У 2006 році полотно було представлене на виставці («Караваджо: оригінал і копія у світлі досліджень») у Дюссельдорфі. На виставці планувалося порівняння трьох версій композиції «Взяття Христа під варту» — дублінської, одеської та римської. Однак оригінал із Національної галереї Ірландії не експонувався через високу страхову вартість, а одеське полотно було представлене як копія.
У 2006 році за фінансової підтримки українського представництва італійської компанії Ermenegildo Zegna було проведено реставрацію картини; на ці роботи компанія надала кошти, еквівалентні приблизно 2 тис. доларів США. Картину відреставрували київські художники-реставратори Володимир Цитович і Тетяна Тимченко-Цитович.