Планета́рій — прилад, який дозволяє проєктувати на куполоподібний екран зображення різних небесних тіл, а також моделювати їх рух. Наприклад, за допомогою планетарію можна зобразити повне сонячне затемнення. Він складається з великої кількості проєкційних ліхтарів, що рухаються за допомогою електромоторів і дають зображення неба на стелі. Апарат дозволяє прискорити або навпаки уповільнити і навіть зупинити будь-яке небесне явище, пов'язане з рухом Землі. Призначений для науково-пізнавальних цілей та навчання. Будівлю, у якій розміщений прилад, і науково-просвітницький заклад, який ним опікується, також називають планетарій.

Невеликі планетарії можуть проєктувати лише фіксований набір зір, Сонце, Місяць, планети й туманності. Більші апарати здатні показувати комети й значно більшу кількість зір. Майже всі нові планетарії у світі створюють із використанням цифрових технологій. Власне оптико-механічний прилад «планетарій» доповнюють системою проєкторів, які можуть демонструвати сутінки або, наприклад, Чумацький Шлях. Зазвичай також відображають лінії координатної сітки, сузір'я, нерідко додають пристрої для показу фотографічних слайдів, лазерні дисплеї та інше обладнання для демонстрації зображень.

Історія

Ранні ідеї Ідея створити пристрій, що імітує зоряне небо й рух планет, виникла дуже давно. Так, подібний прилад побудував Архімед і описав його у своєму творі «Про виготовлення небесної сфери». Ні сам прилад, ні цей твір не збереглися. Гіппарх та інші грецькі астрономи вже застосовували результати спостережень, перераховуючи їх на потрібну епоху, а координати Сонця, Місяця й планет визначали за допомогою найпростіших кутомірних інструментів.

Винахід телескопа та поява геліоцентричної моделі світу стали поштовхом до створення механічних моделей руху планет. Оскільки всі планети рухаються в одному напрямку й майже в одній площині, за допомогою системи валів і зубчастих передач виготовляли пристрої, у яких кульки-планети оберталися навколо центральної кулі — Сонця, зберігаючи ті самі відносні швидкості та відстані, що й на небі. Такі моделі називали коперниківськими планетаріями.

Існували й інші підходи до моделювання. Вольтер у повісті описав такий пристрій: «Серед садів, між двома каскадами, височів овальної форми чертог діаметром у триста футів. Його лазурове склепіння, всіяне золотими зорями, відтворювало точне розташування сузір'їв і планет. Воно оберталося, подібно до надхмарної тверді, кероване такими самими невидимими механізмами, як ті, що керують рухом небес». Це так званий птолемеївський планетарій. Зазвичай він містив сферу діаметром три метри або більше, усередині якої сиділи глядачі, спостерігаючи намальовані на внутрішній поверхні зорі й планети. Сфера оберталася навколо осі, паралельної земній, зі швидкістю обертання справжнього неба. Іноді додавали модель Сонця у вигляді позолоченої кулі, що рухалася вздовж намальованої екліптики відповідно до реального річного руху світила. Зовнішню поверхню кулі зазвичай оформлювали як глобус.

XX століття Перший сучасний планетарій створив у 1923—1925 роках у Німеччині інженер на заводі компанії Carl Zeiss в Єні, а в наступні роки його неодноразово вдосконалювали.

Характерним прикладом «типового» планетарію 1960-х років є Універсальний планетарій типу 23/6, виготовлений підприємством Carl Zeiss у НДР. Він був чотириметровою конструкцією гантелеподібної форми з кулями діаметром 740 мм на обох кінцях, призначеними для проєктування північної та південної небесних півсфер. На рамі, що з'єднувала ці сфери, було встановлено близько 150 незалежних проєкторів для планет, Сонця та деяких зір. Кожна сфера відповідала приблизно за 4500 зір своєї небесної півсфери. Зображення зір створювали крихітні отвори діаметром від 0,023 до 0,452 мм, виконані в мідній фользі. Чим більшим був отвір, тим більше світла проходило крізь нього й тим яскравішим було зображення зорі. Цю фольгу розміщували між двома скельцями, утворюючи «зоряну пластинку». Кожну сферу освітлювала лампа потужністю 1500 Вт. Система асферичних збиральних лінз усередині кожної сфери фокусувала світло на пластинках. Для 23 найяскравіших зір передбачили окремі проєктори, які створювали зображення не у вигляді точки, а невеликого світного диска, що до того ж міг мати колір: Бетельгейзе й Антарес були червонуватими, а Рігель і Спіка мали блакитний відтінок. Зображення Чумацького Шляху створював проєктор барабанного типу, вкритий безліччю найдрібніших нефокусованих отворів, виконаних відповідно до фотографій Галактики. Спеціальні проєктори могли імітувати зміну блиску таких змінних зір, як Алголь і Міра, а інші — створювати зображення сузір'їв, історично важливих комет, сторін світу та різноманітних астрономічних явищ. Коли зоря або планета заходила за горизонт, наповнена ртуттю заслінка під дією сили тяжіння перекривала світло.

Сучасність Останнім часом планетарії значно розширили свої можливості. Вони вже не обмежуються демонстрацією зоряного неба, а також можуть показувати або лазерні шоу, що поєднують музику із створеними лазером візерунками. Планетарії останнього покоління, такі як Digistar 3 від Evans & Sutherland, Fidelity від Global Immersion або DigitalSky від Sky-Skan, формують повністю цифрове зображення неба: один проєктор з об'єктивом типу «риб'яче око» або кілька цифрових чи лазерних відеопроєкторів, розташованих по колу під куполом, можуть відтворити будь-яке зображення, сформоване комп'ютером. Це надає операторові значну свободу й дає змогу показувати не лише сучасне нічне небо, видиме із Землі, а й будь-які інші зображення, зокрема нічне небо в будь-який момент часу й з будь-якої точки, навіть з інших планет.

Хоча багато планетаріїв є системами з одного або кількох великих проєкторів, серія LITE компанії Emerald Planetariums, а також Digitarium Iota і Delta 3 компанії Digitalis Education Solutions призначені для використання в пересувних планетаріях.

Систему IMAX DOME/OMNIMAX початково розробили для проєктування зображень на купол, що дає змогу демонструвати звичайні відеофільми, зокрема й у форматі 3D.

Компанії-виробники

Carl Zeiss

17 листопада 1846 року в німецькому місті Єна розпочала роботу механічна майстерня з виготовлення оптико-механічних приладів, що вважають датою заснування підприємства Carl Zeiss Jena. Засновником фірми був конструктор-механік і підприємець Карл Цайс. Його соратниками були Альберт Кеніг, Ернст Аббе та Пауль Рудольф. У 1984 році фахівці Carl Zeiss Jena сконструювали проєктор зоряного неба з комп'ютерним керуванням «Косморама». Однією з найважливіших розробок компанії став чотирилінзовий об'єктив «Тессар», створений 1902 року, який і досі випускає підприємство Carl Zeiss Jena.

Spitz

Лабораторію Арманда Спіца створили у 1960-х роках у США для розроблення та виробництва альтернативних проєкторів зоряного неба під торговою маркою Spitz. Її засновником і керівником був Арманд СпіцArmand Spitz англоязычная Wikipedia. Компанія Thomas Industries Inc. розробила й налагодила серійне виробництво першого приладу Spitz Model A, що мав форму додекаедра та демонстрував зорі й різноманітні астрономічні явища. Після смерті керівника Thomas Industries Дж. П. Томаса Спіц залишив компанію, знайшов фінансову підтримку й заснував власну лабораторію Spitz.

GOTO Компанію GOTO Inc. заснував у серпні 1926 року японський конструктор і інженер Сейдзо Гото для виробництва телескопів з об'єктивом діаметром 25 мм, призначених для астрономів-аматорів. 1933 року компанія розширилася, відкривши новий завод у районі Сетаґая в Токіо. У 1955 році Гото вдосконалив конструкцію приладу Моррісона, який справив на нього велике враження під час відвідання Сан-Франциско. До 1970 року він створив проєктор у вигляді «перевернутої гантелі». Того ж року компанія представила модель «Astrorama», яка використовувала проєктори для показу зображень на куполі заввишки 23 м. Успіх цієї моделі відкрив для GOTO новий етап у виробництві планетаріїв.

Minolta Японський підприємець Кадзуо Тасіма, засновник Minolta, заснував компанію Nichi-Doku Shashinki Shoten — японсько-німецького виробника оптико-механічної та фотографічної техніки. 11 листопада 1928 року компанію, що кілька років працювала під назвою Nichi-Doku Shashinki Shoten, перейменували на Minolta й відкрили її перший завод у місті Нісіномія, префектура Хіого. Тасіма захоплювався астрономією, тому компанія розпочала розроблення власного планетарію. У співпраці з конструктором-аматором Масанорі Нобуокою Minolta у 1957 році створила свій перший планетарій. Його вперше продемонстрували широкому загалу на науковій виставці в парку Хансін у 1958 році, де він здобув велику популярність. У 2003 році Minolta об'єдналася з Konica Corporation, утворивши Konica Minolta Holdings, Inc..

Evans & Sutherland Співзасновники компанії , американські професори Девід Еванс та Айвен Сазерленд, належать до піонерів у галузі комп'ютерної графіки. Спочатку компанія займалася розробленням і випуском програмного забезпечення для університетських систем, а значну частину робіт виконували студенти. Після заснування Evans & Sutherland 1968 року її продукцію почали використовувати військові та великі промислові підприємства для навчання й моделювання. Планетарії Evans & Sutherland поєднують оптико-механічний кульовий проєктор із гібридною цифровою проєкцією.

Emerald Planetarium Emerald Planetarium — астрономічна обсерваторія в Ізраїлі. На виробничих потужностях компанії випускають проєкційні системи Emerald Simulator, виготовляють планетарії та телескопічні системи до них, роботизовані куполи й аерокосмічне обладнання для промислових підприємств і дослідницьких центрів. Поєднання «Жива обсерваторія — Планетарій» дає змогу отримувати деталізовані зображення неба й передавати їх у режимі реального часу безпосередньо на купол планетарію.

Ohira Tech Ltd Головний механік виробництва планетаріїв Такаюкі Охіра створив власну модель лінзового планетарію ще під час навчання в університеті. У 2005 році він заснував у Японії компанію Ohira Tech Ltd. До створення компанії роботи фінансували зацікавлені організації. Ці планетарії є гібридом оптико-механічних і цифрових систем.

Використання планетаріїв Нині жодна проєкційна система у світі не може зрівнятися з оптико-механічним планетарієм за якістю відтворення зоряного неба.

Термін служби планетарію становить десятки років (у світі успішно працюють прилади, яким понад 50 років), що зумовлено їхньою високою надійністю та низькими експлуатаційними витратами порівняно з цифровими проєкційними системами.

З розвитком цифрових технологій для проведення лекцій у школах і невеликих закладах освіти також почали широко використовувати мобільні планетарії.

Примітки

Література Boris Goesl, Hans-Christian von Herrmann, Kohei Suzuki (Hrsg.): Zum Planetarium. Wissensgeschichtliche Studien. Paderborn 2018, ISBN 978-3-7705-5971-8. Helen Ahner: Planetarien, Verlag Wallstein, Göttingen 2021, ISBN 978-3-8353-5430-2 McMahon, Matthew, et al., eds. 100 Years of Planetaria: 100 Stories of People, Places, and Devices. Springer Nature, 2025. Yu, Ka Chun. "People in the Planetarium." 100 Years of Planetaria: 100 Stories of People, Places, and Devices (2025): 145. Rocher, Yann, et al. "Building the Planetarium." 100 Years of Planetaria: 100 Stories of People, Places, and Devices. Cham: Springer Nature Switzerland, 2025. 67-104. Heinz Letsch. Das Zeiss-Planetarium / Veb Gustav Fiser Verlag. - 4. - Jena: Vierte, erweiterte Auflage. Mit 113 Bildern, 1955. - 135 с.