Моно — місто в південно-центральній частині Онтаріо, Канада, у південно-східному куті графства Дафферін. Муніципальні межі простягаються від шосе 9 вздовж південного кордону до шосе 89 вздовж північного кордону. Його кордон на заході пролягає з містечком Амарант, а на сході — з містечком Аджала-Тосоронтіо.

Мешканці Моно живуть на фермах, у сільських маєтках та в невеликих поселеннях. Моно-Центр, Гоклі-Вілледж та Камілла є одними з невеликих громад, що розташовані в межах міста Моно.

Населення Моно представляє багато різних верств населення, включаючи фермерську громаду, місцевий бізнес, численних художників та ремісників, доїжджаючих працівників, які працюють у сусідніх містах, та тих, хто втікає від міської метушні на вихідні.

Вважається, що назву містечку дав сер Перегрін Мейтленд, у перекладі з іспанської означає «мавпа». Мейтленд, як генерал-губернатор Верхньої Канади, відомий звичаєм іменувати новозакладені містечка на іспанський манір, за ним лічиться ще сім таких назв.

Історія Місто Моно в його нинішньому вигляді є результатом урядових змін, внесених зі зростанням населення та зміною землекористування.

Коли в 1843 році Законодавчі збори Верхньої Канади утворили Округ Сімко, до його складу входило 19 початкових містечок. Округ Сімко реструктурувано в 1845 році, змінено його склад на 24 містечка, включно з містечком Моно. З 1 січня 1850 року Закон про скасування територіального поділу Верхньої Канади на округи скасував «округ» Сімко на користь «графства» Сімко, яке все ще складалося з містечок, зазначених у Законі 1845 року.

Тимчасовий округ Дафферін був спочатку організований згідно з рішенням Законодавчих зборів Онтаріо у 1875 році , а фактичне утворення набуло чинності у 1881 році з частин округів Ґрей, Сімко та Веллінґтон. У 1881 році містечка Малмюр та Моно були передані з Сімко до Дафферіна.

Для кращої координації спільних послуг, що надаються громадам, та консолідації управління в межах містечка, 1 червня 1999 року містечко було реорганізовано в місто Моно.

Географія Моно — сільська громада як за географічним розташуванням, так і за характером. Його територія має широку різноманітність топографії, складаючись переважно з хвилястих, порослих деревами пагорбів. Він містить багато струмків і потоків, які утворюють витоки трьох річок - річки Гамбер, річки Ноттавасаґа та річки Кредит, і більша частина міста розташована на височині порівняно з рештою південного Онтаріо. Це призводить до його нинішнього гасла «серце верхів’їв».

Громади Місто Моно складається з низки сіл і хуторів, зокрема таких громад:

 Блаунт Камілла Кардвелл Ельба Елдер Ґлен-Крос Ґрейнджер Гоклі (частково) Люсіль Моно-Центр Примроз (частково) Релессі Сейлем Вудсайд Купертаун Колтервілл Ґлено Ґусвілл Лейвертивілл Лорейн (частково) Моно-Коледж Моно-Міллз (частково) Пурпл-Гілл Роктаун Шелдон (частково) Спрінґбрук Вайтс-Корнерс Кардинал-Вудс Ледертаун (частково) Мюлмар-Корнерс Розмонт (частково) Старв'ю-Ейкерс (частково) Вайолет-Гілл (частково)

Демографія Згідно з переписом населення 2021 року, проведеним Статистичною службою Канади, населення Моно становило особу, і проживало у з приватних житлових будинків, що є більше на порівняно з 2016 роком, коли їх було осіб. З площею землі , щільність населення становила 33,8/км² у 2021 році.

Відпочинок та туризм

Провінційний парк Моно-Кліфс – це одне з місць, де Ніагарський уступ вражає своїм виглядом. Домінантними рисами парку є три виходи уступів, відомі як скелі Моно. Шкільна рада округу Торонто керує навчальним та конференц-центром просто неба, розташованим у парку. Також через цю місцевість проходить стежка Брюса, яка з'єднує її з сусіднім провінційним природним заповідником долини Гоклі.

Долина Гоклі сама по собі є популярним місцем для туристів восени, які бажають помилуватися зміною кольорів осіннього листя. За межами стежки Брюса є кілька парків, а Ніагарський уступ є біосферним заповідником, що охороняється ЮНЕСКО, одним із лише 12 у Канаді.

Також у регіоні є кілька місць для відпочинку. Курортний готель Hockley Valley розташований на 3-й лінії Моно. Курорт має як поле для гольфу для активного відпочинку влітку, так і популярний гірськолижний курорт для зимового відпочинку. У парку Монора також є траси для бігових лиж.

У місті Моно є кілька історичних сіл або хуторів. Серед них Камілла, Ельба, Релессі, Моно-Центр, Ґлен-Крос, Ґрейнджер, Гоклі та Блаунт. Перша жінка-юрист у Канаді, Клара Бретт Мартін, здобула початкову освіту в школі Перрі, побудованій у 1866 році, розташованій у селі Блаунт у Південному Моно.

Поштове відділення Гамлета було засноване в 1888 році, а першим начальником пошти був Вільям Вудс. Готель Mono Cliff Inn у центрі Моно колись був крамницею Baker's.

Посилання в масовій культурі Джеймс Кемерон, режисер фільму «Титанік» 1997 року, провів дитинство в регіоні Каледон на півдні і досі має там родину. Як данину своїй молодості, він назвав лиходія з «Титаніка» Каледоном Гоклі, на честь як Каледона, так і району долини Гоклі.

Дія серії п'єс «Вінґфілд» розгортається у вигаданому маленькому містечку в Онтаріо під назвою Персефона Тауншип. Багато жартів та персонажів взяті, серед інших джерел, з Моно Тауншип. Наприклад, дискусія щодо вимови імені Персефона відображає дискусію щодо вимови імені Моно. Драматург Ден Нідлз створив персонажів п'єси під час роботи в Шелберні, Онтаріо. Серія постановок була відзнята на відео і показана по телевізору.

Частини телесеріалу «Шіттс-Крік» були зняті в мотелі у Моно.

Посилання

Зовнішні посилання