«Самовари» — термін, яким позначають кустарні підприємства з перегонки сирої нафти. Найбільшого поширення термін набув у 1990-х та 2000-х роках у зв'язку з нестабільністю на Північному Кавказі.

Принцип роботи Установки діяли за принципом самогонного апарату: кипляча сировина випаровувалася і при охолодженні конденсувалася в невелику кількість бензину (що за якістю значно поступався марці «А-76»), майже стільки ж мазуту та найбільше — дизельного пального. Відходи виробництва зазвичай просто закопували в землю неподалік від виробничих потужностей.

Історія

Російська Федерація та Північний Кавказ Явище кустарної перегонки нафти у 1990-х роках набуло найбільшого поширення на півночі Чечні. Саме там місцеві мешканці, користуючись доступністю численних нафтових родовищ, встановлювали кустарні нафтоперегонні установки, названі в народі «самоварами».

Попри те, що в самій Чечні з кустарною перегонкою боролася як ічкерійська влада, так і російська влада, вже до 1997 року вона перекинулася вже й на територію Російської Федерації. Так, того року в Ставропольському краї почали з'являтися перші «самовари», а вже до 1999 року по всьому краю їх налічувалося до 150 одиниць. Деколи такі установки переростали у підпільні міні-НПЗ, досягаючи виробничих потужностей у 10 тонн дизеля та 3 тонни мазуту на день.

Відмінність кустарної перегонки на території Російської Федерації від аналогічної в Ічкерії полягала в тому, що в Чечні сировину видобували безпосередньо з нафтових свердловин, тоді як у Росії її крали з магістральних трубопроводів, де цілеспрямовано робили врізки для зливу нафти. За той період загальні збитки від крадіжок нафти з трубопроводів лише в Ставропольському краї для компанії «Роснафта» склали 12 мільйонів рублів.

Найчастішим місцем облаштування «самоварів» були колишні колгоспи. На їхній території монтували установки, що діяли за принципом самогонного апарату.

Отримані кустарним способом нафтопродукти часто реалізовували через знайомих для потреб сільськогосподарської техніки чи вантажних перевезень, а також змішували із заводським пальним на АЗС.

У самій Чечні, де в 1990-х роках кустарна перегонка була найбільш поширена, вона зазнавала переслідувань з боку ічкерійської влади як за президента Джохара Дудаєва, так і за президента Аслана Масхадова. Протім слабкість центральної влади призводила до того, що «самовари» часто діяли під заступництвом місцевих чеченських командирів, стаючи одним із джерел фінансування збройного опору. Тож «самовари» часто Збройними силами Російської Федерації та ворогуючими угрупуваннями розглядалися як військові цілі.

За приблизними підрахунками, у період Чеченських війн на території Чечні діяло кілька сотень «самоварів». Основна їхня частина розташовувалася на півночі республіки.

Вже після Чеченських війн ситуація з кустарною перегонкою в Чечні видозмінилася. Так, після повного знищення російською авіацією всіх великих чеченських нафтопереробних заводів на території Чеченської Республіки взагалі не залишилося нафтопереробних потужностей. Унаслідок цього, після закінчення активних бойових дій та переходу ічкерійського спротиву до партизанської війни в горах, відновлена нафтовидобувна галузь Чечні почала працювати на вивезення нафти за межі республіки. За заявами офіційних представників проросійської Чеченської Республіки, станом на початок 2000-х з Чечні нелегально вивозили близько половини всієї видобутої нафти. Згодом частина цієї сировини потрапляла на кустарні перегонні установки в сусідніх регіонах.

У подальшому періодичні звістки про ліквідацію «самоварів» у Чечні та на Північному Кавказі траплялися аж до 2010-х років.

Примітки