Іспансько-марокканський кордон (, tilisa gar lmeɣreb d Sbanya; ) — державний кордон між Іспанією та Марокко. Складається з трьох нез'єднаних ділянок завдовжки загалом 18,5 км навколо іспанських територій Сеута (8 км), Пеньйон-де-Велес-де-ла-Гомера (75 метрів) і Мелілья (10,5 км). Іспанські острови, як-от Чафарінас або Алусемас, лежать поблизу узбережжя Марокко.

Історія Історично суверенні території Іспанії входили до складу різних мусульманських імперій північно-західної Африки. 1415 року Сеуту завоювала Португалія. Після Реконкісти Піренейського півострова Іспанія зосередилася на узбережжі Північної Африки, захопивши Мелілью в султанату Фес 1497 року за допомогою Португалії. 1508 року Іспанія силою захопила острів Пеньйон-де-Велес-де-ла-Гомера, а наступного року Португалія визнала цей факт за Сінтрським договором. 1554 року Султанат Фес відвоював острів, однак 1564 року Іспанія його повернула.

У період існування Іберійської унії (1580—1640) Сеута привабила чимало іспанських поселенців. Унаслідок цього, коли Португалія під час війни за відновлення незалежности від Іспанії 1640 року відновила свою незалежність, Сеута вирішила залишитися у складі Іспанії, із чим Португалія погодилася 1688 року, підписавши Лісабонський договір. Договір, що визначав кордон Сеути з Марокко, було підписано 7 жовтня 1844 року й підтверджено іншим договором 6 травня 1845 року. Договір, що визначав кордон між Мелільєю та Марокко з паралельною «нейтральною зоною», було підписано 24 серпня 1859 року.

Неодноразові спроби Марокко силою встановити контроль над двома ексклавами у XVIII—XIX століттях зазнали невдачі, завершившись іспансько-марокканською війною 1859—1860 років, у якій перемогла Іспанія. Подальший Вад-Расський договір (Тетуанський договір) від 26 квітня 1860 року розширив кордон Сеути до сучасних меж. Кордон Мелільї мав бути встановлений на відстані «гарматного пострілу», що не давало змоги точно його визначити, тому 30 жовтня 1861 року було підписано ще один договір, який набув чинности 26 червня 1862 року та окреслив сучасну лінію кордону. Однак локальні суперечки щодо Мелільї тривали, і в 1894—1895 роках було підписано нові договори.

За від 27 листопада 1912 року Іспанія одержала протекторат над середземноморським узбережжям Марокко, що дістало назву Іспанське МароккоTreaty Between France and Spain Regarding Morocco , in: The American Journal of International Law, vol.7, no.2, Apr. 1913. Після цього Сеута, Пеньйон-де-Велес-де-ла-Гомера та Мелілья увійшли до складу цього протекторату. Коли 1956 року Марокко здобуло незалежність від Франції, іспанську частину Марокко було передано новому королівству. Однак Іспанія зберегла контроль над своїми суверенними територіями, твердячи, що вони були іспанською територією задовго до створення протекторату 1912 року і тому мають залишатися частиною Іспанії, а не Марокко.

1934 року сильний шторм утворив томболо між Пеньйоном-де-Велес-де-ла-Гомера та марокканським материком, фактично перетворивши колишній острів на новий іспанський ексклав на узбережжі Марокко. Офіційного договору про кордон між Марокко та Іспанією щодо новоутвореного ексклаву так і не було підписано, і коротка пряма лінія завдовжки 75 метрів через піщану косу, що з'єднує його з Марокко, відтоді функціонує як фактичний кордон.

Після здобуття Марокко незалежности суперечка щодо належности суверенних територій Іспанії час від часу загострювалася, особливо 1975 року, коли виникли побоювання, що Марокко спробує вдертися на ці території, подібно до тактики Зеленого маршу до Західної Сахари, здійсненого того самого року. Нині Іспанія й надалі контролює ці території та відмовляється обговорювати з Марокко питання їхнього суверенітету.

1993 року Іспанія розпочала будівництво прикордонних загороджень Сеути та , які було додатково укріплено 1995 року. У відповідь на зростання кількости спроб мігрантів прорватися через загородження обидва мури було істотно укріплено 2005 року. Так утворилася система з двох загороджень із великою кількістю колючого дроту та обладнанням для спостереження. Відтоді мігранти неодноразово намагалися незаконно перетнути загородження, унаслідок чого загинули кілька осіб. 17 травня 2021 року понад 6000 мігрантів у Сеуті. Поширеною є думка, що Марокко допустило цей раптовий наплив, щоб покарати Іспанію за дозвіл лідерові «Полісаріо» Брагіму Галі пройти лікування в іспанській лікарні. Наступного дня Марокко знову закрило кордон. Більшість мігрантів, які прибули до Сеути, повернулися до Марокко.

Морські кордони Марокко та Іспанія мають ще й спільний морський кордон у районі Канарських островів, уздовж Гібралтарської протоки та моря Альборан. Найкоротша відстань через Гібралтарську протоку становить 14,3 кілометра. Британська заморська територія Гібралтар лежить на північному узбережжі цієї протоки.

Галерея

Примітки