Ку́дринська пло́ща (з 1919 до 1922 і з 1925 до 1992 року — площа Повстання, з 1922 до 1925 року — площа Ежена Потьє) — площа в Пресненському районі Центрального адміністративного округу міста Москви на Садовому кільці між Барикадною, Садовою-Кудринською, Великою Нікітською та Поварською вулицями, Новінським бульваром і Кудринським провулком. Виникла наприкінці XVIII століття на місці села Кудрино. На площі розташована одна із «сталінських висоток» — 24-поверховий житловий будинок.

Походження назви Назва площі змінювалася кілька разів. Первісна назва — Кудринська — походить від села Кудрино, що лежало на цій території. 1919 року на пам'ять про революційні події 1905 і 1917 років площу перейменували на площу Повстання. 1922 року назву знову змінили, назвавши на честь французького поета, автора «Інтернаціоналу» й учасника Паризької комуни Ежена Потьє. У 1925 році площі повернули попередню назву — площа Повстання, яка зберігалася до 1992 року.

Історія

Виникнення

Кудринська площа виникла наприкінці XVIII століття на місці села Кудрино, що існувало тут у XIV—XVII століттях і спочатку належало Володимиру Андрійовичу — серпуховському князю, герою Куликовської битви, онуку Івана Калити. Після смерті князя Володимира Андрійовича 1410 року його вдова передала ці землі митрополиту Фотію, який згодом подарував їх Новінському монастирю, який він заснував.

У 1680-х роках на місці Кудринської площі розташовувався двір князя Василя Голіцина, а на початку XVIII століття село Кудрино перебувало у володінні двоюрідного брата Петра I — Олександра Наришкіна. У 1748 році у дворі Наришкіна сталася велика пожежа, а 1790 року на цьому місці з'явилася «невелика площа з крамницями біля церкви Покрови в Кудрині», де селяни продавали свої товари.

За іншою версією, площа існувала на цьому місці вже наприкінці XVII століття й утворилася «біля міських воріт Земляного валу, на перетині з дорогою від Кремля до Волоколамська і далі до Великого Новгорода».

XIX—XX століття Спочатку площа не мала чіткої форми, але після московської пожежі 1812 року її зробили квадратною.

У грудні 1905 року площа фактично була головними воротами з центру міста на Пресню, де 10—16 грудня точилися бої робітничих дружин, які захищали цю частину революційної Москви від військ царського самодержавства. 17 грудня площу захопив прибулий із Петербурга Семенівський лейбгвардійський полк.

До 1914 року на площі діяв привізний ринок, а вздовж її боків розташовувалися невеликі дерев'яні крамниці. У 1914 році ринок прибрали, а на площі облаштували круглий сквер із фонтаном.

Бої з контрреволюційними загонами на цій території точилися також у жовтні 1917 року, унаслідок чого 31 жовтня Червона гвардія закріпилася на площі й розпочала наступ до Нікітських і Арбатських воріт, а також до Смоленсько-Сінної площі. У розташованому тоді на площі будинку Вдовиного дому містилися лазарет для поранених червоногвардійців та їдальня. На пам'ять про ці події площу 1922 року назвали площею Повстання, і вона мала цю назву до 1992 року.

У 1936 році від Кудринської площі до Курського вокзалу відкрили тролейбусний маршрут «Б», який у народі прозвали «Букашкою».

1937 року площу реконструювали: її заасфальтували й розширили на схід, знісши палісадник перед колишнім Вдовиним домом, церкву Покрови в КудриніДокументально церква відома з 1652 року, коли до Кудринської слободи при вже існуючій там дерев'яній церкві було призначено священника. 14 вересня 1713 року було надано дозвіл на будівництво кам'яної церкви; Микільський приділ освятили 2 жовтня 1714 року, а головний храм постав 1722 року; 1800 року з'явилися лівий приділ Олексія, чоловіка Божого та нова дзвіниця (див. ). Серед священнослужителів храму були священник Ілля Кандорський, а до нього — його батько Михайло Кандорський., збудований після пожежі 1812 року кам'яний будинок готелю та невеликі будинки на захід і південь від площі. На той час площа стала однією з найбільших у Москві — 18 га.

XXI століття 2003 року на площі встановили пам'ятник Федору Шаляпіну роботи скульптора Вадима Церковникова. Створення монумента профінансували приватні особи.

Наприкінці 2010 року на лицьовому боці правого крила житлового будинку № 1 на Кудринській площі встановили меморіальну дошку, присвячену Михайлу Посохіну — архітектору, який спільно з Ашотом Мндоянцем спроєктував цю будівлю. На стіні цього ж будинку в січні 2016 року з'явилася пам'ятна дошка народному артистові СРСР Євгенові Веснику, який багато років проживав у ньому. У червні того ж року на стіні будинку встановили пам'ятну дошку одному із засновників серцево-судинної хірургії в СРСР Олександрові Бакулєву, виконану Зурабом Церетелі та Златою Златіною.

У жовтні 2016 року під час реалізації програми доброустрою «Моя вулиця» на Кудринській площі облаштували підвищений пішохідний перехід — розташований на одному рівні з тротуаром. Такий перехід є зручнішим для маломобільних груп населення, а також підвищує рівень безпеки дорожнього руху, адже водіям доводиться знижувати швидкість. Доброустроєм Кудринської площі за програмою «Моя вулиця» 2016 року займалося архітектурне бюро А2ОМ. У вересні 2017 року до Дня міста на площу повернули бруковане покриття початку XX століття, а поруч із висотною будівлею облаштували громадський простір з освітленням, лавками та деревами. У 2021 році частину Кудринської площі, розташовану всередині Садового кільця, виокремили в самостійну площу Чайковського.

Визначні будівлі

Житловий будинок (Кудринська площа, буд. 1) — 24-поверхова будівля, зведена 1954 року за проєктом Михайла Посохіна та Ашота Мндоянца, одна із «сталінських висоток». У народі будинок іноді називають «Будинком авіаторів»: квартири в ньому належали керівним працівникам авіаційної промисловості, льотчикам-випробувачам, командному складу військово-повітряних сил. Будівлю прикрашають скульптурні композиції та барельєфи. Підвали будинку сполучені із системою підземних споруд, серед яких є бомбосховище, що виходить за межі надземної частини будівлі. Імовірно, зовнішній вигляд будинку створювався за зразком американських хмарочосів, зокрема Terminal Tower. Російська медична академія безперервної професійної освіти (Барикадна вулиця, буд. 2/1, буд. 1). Будівлю в стилі ампір збудував Іван Жилярді. До 1811 року в ній містилася Головна аптека, а згодом — Олександрівський міщанський інститут. Після 1811 року будівлю зайняв Вдовиний дім — богадільня для вдів і сиріт військових та чиновників. 1812 року будинок згорів, залишилися лише стіни. Наступного року під керівництвом архітектора Жилярді будинок відбудували, зберігши вцілілі стіни. У 1820—1823 роках його перебудували за проєктом сина архітектора — Дементія Жилярді. У цій будівлі разом із матір'ю провів дитинство письменник Олександр Купрін. У його повісті «Юнкери» та оповіданні «Свята брехня» є описи Вдовиного дому. Музей «П. І. Чайковський і Москва» (Кудринська пл., буд. 46/54). Об'єднує дві будівлі: головний будинок і флігель міської садиби XIX століття. У квартирі, розташованій на другому поверсі флігеля, у 1872—1873 роках жив композитор Петро Чайковський. У січні 2017 року Головдержекспертиза Росії схвалила проєкт реставрації музею та створення на його території Центру культурної й історичної спадщини Мстислава Ростроповича та Галини Вишневської. Центр заплановано збудувати на невикористаній дворовій території. Проєкт центру передбачає концертний зал, музичні вітальні, музейні експозиції про життя і творчість Ростроповича та Вишневської, а також приміщення для проведення тимчасових виставок. Садиба А. К. Коптєва — Н. А. Мейєндорфа (Велика Нікітська вулиця, буд. 57/46, буд. 1). Будівлю неодноразово перебудовували, востаннє її реконструювали 1900 року за проєктом архітектора А. В. Флодіна. У 2011—2015 роках садибу було відреставровано.

Примітки

Література