Ігор Романович Копистянський (нар. 16 грудня 1954, Львів, УРСР) — американський художник українського походження, який від 1988 року живе і працює в Нью-Йорку. Працює з живописом, фотографією, кіно, відеомистецтвом та інсталяцією. Однією з центральних тем його творчості є переосмислення живопису, музейного простору, авторства, репродукування та привласнення художніх образів.
Син геолога-нафтовика, доктора геолого-мінералогічних наук Романа Копистянського та української літературознавиці, славістки й теоретикині літератури Нонни Копистянської. Дружина і багаторічна творча співробітниця — художниця Світлана Копистянська.
Індивідуальні роботи Ігоря Копистянського та твори, створені спільно зі Світланою Копистянською, демонструвалися в багатьох країнах і входять до зібрань Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку, Метрополітен-музею, Центру Жоржа Помпіду, Тейт Модерн, Музею американського мистецтва Вітні, Музею образотворчих мистецтв у Х'юстоні, Художнього інституту Чикаго, Центру мистецтв Вокера, Смітсонівського музею американського мистецтва, Музею Фолькванг, Музею сучасного мистецтва у Франкфурті-на-Майні, Центру мистецтв і медіа Карлсруе, Музею королеви Софії та Художньої галереї Нового Південного Уельсу. Архів Ігоря та Світлани Копистянських зберігається в Бібліотеці Кандинського Центру Жоржа Помпіду.
Творчість
Від кінця 1970-х до кінця 1980-х років Ігор Копистянський належав до другого покоління радянських художників-нонконформістів. У 1979 році він звернувся до традиції авангарду. Вихідним пунктом для його творів, пов'язаних із деконструкцією та апропріацією, стали ідеї дадаїзму й творчість Марселя Дюшана.
Копистянський відтворював образи з картин західноєвропейських майстрів, свідомо змінюючи їхній розмір порівняно з оригіналами. Такий прийом відсилав до ситуації, за якої твір мистецтва часто існує в суспільній свідомості не як унікальний музейний об'єкт, а як репродукція в книжці, на плакаті, рекламному щиті чи екрані. Виконана художником копія була лише першим етапом створення нового твору.Contemporary Artists. St. James Press/Video Hound, Gale Group, 2001. ; .
«Інтер'єри» та «Конструкції»
Створені Копистянським мальовані копії ставали матеріалом для асамбляжів та просторових середовищ під загальною назвою «Інтер'єри» (). У цих інсталяціях фрагменти й образи з різних картин вступали у несподівану взаємодію. Остаточний вигляд твору визначався лише під час монтажу і не міг бути цілком передбачений заздалегідь.Igor & Svetlana Kopystiansky. Lithuanian National Museum of Art, 2023. Texts by Michel Gauthier, John G. Hanhardt; quotations from Kai-Uwe Hemken, Philippe-Alain Michaud, Anthony Spira, Adam D. Weinberg. .
Дві інсталяції циклу «Інтер'єри» експонувалися на виставці Ігоря та Світлани Копистянських у Нью-Йорку в жовтні 1988 року. Після виставки їх придбали Музей сучасного мистецтва в Сент-Етьєні та Людвіг-Форум міжнародного мистецтва в Аахені.Le Musée d'art moderne de Saint-Etienne / Jacques Beauffet, Bernard Ceysson, Martine Dancer, Maurice Fréchuret. Paris; Saint-Etienne, 1990. .Ludwig Forum für Internationale Kunst Aachen. München; Berlin: Deutscher Kunstverlag, 1996. P. 88. .
«Інтер'єр» 1992 року був побудований із апропрійованих картин Нікола Пуссена, Клода Лоррена, Каспара Давида Фрідріха, Яна Вермера, Рембрандта, Якоба ван Рейсдала, Пітера Класа та інших художників. Інсталяцію показували в Мартін-Гропіус-Бау в Берліні, Кунстгалле Дюссельдорф, Музеї королеви Софії в Мадриді та на 9-й Сіднейській бієнале.Igor and Svetlana Kopystiansky. Catalogue of the exhibition at Martin-Gropius-Bau, Berlin, 1991. DAAD; curator René Block. .Cocido y Crudo. Museo Nacional Centro de Arte Reina Sofía, Madrid, 1994. .The Boundary Rider. 9th Biennale of Sydney, 1992. Curator Anthony Bond. .
Паралельно з «Інтер'єрами» художник створював тривимірні інсталяції «Конструкції» (). Їх було «збудовано» з апропрійованих картин різних історичних епох, а взаємодія несумісних на перший погляд образів породжувала сюрреалістичний ефект.
«Конструкція» (1988), що перебуває у зібранні Людвіг-Форуму, була створена з переосмислених образів творів Франца Марка, Поля Гогена, Поля Сезанна, Андре Дерена та Моріса де Вламінка. Після придбання на нью-йоркській персональній виставці 1988 року її показали на міжнародній виставці Kunst der letzten 10 Jahre у віденському MUMOK 1989 року.Kunst der letzten 10 Jahre. Museum Moderner Kunst, Vienna, 1989. Pp. 14, 150–153. .
Трансформовані та компактні картини
До цього кола робіт належать «Трансформовані картини» (1991), що зберігаються в Національному музеї сучасного мистецтва Центру Жоржа Помпіду. Композиція складається із семи картин за мотивами творів Тіціана, Дієго Веласкеса, Джорджоне, Мурільйо, Тінторетто та Ежена Делакруа. Їх можна експонувати як просторові об'єкти у кількох різних конфігураціях.
«Компактні картини» (1992) також входять до зібрання Центру Жоржа Помпіду. Для кожного об'єкта художник спершу створював олійну копію вже наявної картини, потім розрізав полотно на смуги, скручував їх і зв'язував мотузкою. Таким чином двовимірний живопис перетворювався на компактний тривимірний предмет.
Твір «Таємниця втраченого» (2003), складений із 18 «компактних картин», зберігається в Музеї Фолькванг в Ессені.
«Відреставровані стільці»
Інсталяція «Відреставровані стільці» (1990) складається із 17 дерев'яних стільців різної форми, встановлених колом. Їх було оббито полотнами з апропрійованими образами картин Поля Гогена, Пабло Пікассо, Вінсента ван Гога, Рафаеля, Тіціана, Поля Сезанна, Клода Моне, П'єра-Огюста Ренуара, Амедео Модільяні та Тінторетто. Поєднання фрагментів було значною мірою випадковим, що створювало непередбачувані сюрреалістичні взаємозв'язки.
Надання утилітарної функції образам шедеврів водночас позбавляло їх сакрального статусу й вступало в діалог із жестом Марселя Дюшана у творі Фонтан (1917). Уперше інсталяцію показали в межах міжнародного проєкту Anni Novanta у 1990 році в Болоньї, Ріміні та Каттоліці.Anni Novanta. Curator Renato Barilli. Milano: Mondadori, 1990. Pp. 21, 250–251. . Згодом вона стала одним із центральних творів персональної виставки Ігоря Копистянського The Museum у Кунстгалле Дюссельдорф 1994 року.Igor Kopystiansky: The Museum. Catalogue of the solo exhibition at Kunsthalle Düsseldorf, 1994.
Окремий твір «Стілець» (1989), що передував цій інсталяції, зберігається у Музеї королеви Софії в Мадриді.
«Великі картини»
«Велика картина» (1994), представлена на виставці в Кунстгалле Дюссельдорф, складалася із сотень фрагментів різних олійних картин. Фрагменти, що виникали внаслідок «деконструкції» апропрійованих творів, кріпили безпосередньо до білої стіни музею, утворюючи прямокутник розміром приблизно 300 × 1100 см. Репрезентативні образи багатьох картин у результаті перетворювалися на єдину велику абстрактну композицію.
Твір «Картина» (2008) зі зібрання Музею образотворчих мистецтв у Х'юстоні розвиває ту саму ідею.
Інша «Велика картина» (1989), що зберігається в Берлінській галереї, побудована як діалог із дадаїстським колажем. На відміну від фотографій і випадкових журнальних ілюстрацій, якими користувалися дадаїсти, Копистянський поєднав в одному творі фрагменти апропрійованих картин, зокрема робіт Поля Сезанна та Анрі Матісса.
Диптихи
«Диптих» (1987) зі зібрання Музею сучасного мистецтва і сучасного мистецтва Сент-Етьєна був створений за мотивами картини Каміля Коро «Читачка, увінчана квітами, або Муза Вергілія» з колекції Лувру. Твір належить до серії, в якій одну апропрійовану картину розрізали за заздалегідь визначеним принципом, а її частини розподіляли між двома полотнами. Через таке «подвоєння» джерело втрачало свою одиничність, а відсутні фрагменти на обох полотнах художник домальовував у виразнішій манері, ніж в оригіналі.
Диптих за картиною Жака-Луї Давіда «Смерть Сократа» зі зібрання Метрополітен-музею входив до експозиції персональної виставки Копистянського в Кунстгалле Дюссельдорф 1994 року.
В іншій групі диптихів дві картини, засновані на різних джерелах, знімали з підрамників і поєднували в один просторовий об'єкт. Складки полотна, що утворювалися під дією сили тяжіння, підкреслювали матеріальні властивості олійного живопису й зближували картину зі скульптурою.Phyllis Freeman. New Art. New York: Harry N. Abrams, 1990. Pp. 106–107. .
«Диптих» (1988/1990), створений з апропрійованих французького та голландського морських пейзажів, зберігається у Музеї королеви Софії. Ще один диптих, побудований на основі двох картин Каспара Давида Фрідріха, входить до зібрання Берлінської галереї.
«Килим», зруйновані та відреставровані картини
«Килим» (1990), що зберігається в Музеї мистецтва в Лодзі, складається зі ста фрагментів різних картин. Їх розрізали на смуги й розклали на підлозі у формі прямокутника, подібного до килима. Твір було створено для міжнародної виставки Construction in Process у Лодзі 1990 року.
«Зруйновані картини» та «Відреставровані картини» — дві взаємопов'язані групи робіт, що вступають у концептуальний діалог із дадаїстськими стратегіями антимистецтва й «антиживопису». Ранній приклад «Зруйнованої картини» (1985) зберігається в Музеї мистецтва в Лодзі.
Для «Відреставрованої картини» (1988) зі зібрання Людвіг-Форуму джерелом стала картина Мурільйо «Хлопчик із собакою». Процес складався з трьох послідовних етапів: виконання копії, її руйнування та умовної «реставрації». Однак усі відновлювальні дії здійснювалися навмисно експресивно. Унаслідок цього «реставрація» не повертала пошкоджений образ до первісного стану, а ще більше віддаляла кінцевий результат від апропрійованого джерела.
Твори Копистянського в живописі та інсталяції, створені від початку 1980-х років, розглядають у контексті міжнародного напряму мистецтва апропріації.Robert Atkins. Art Speak: A Guide to Contemporary Ideas, Movements, and Buzzwords. New York: Abbeville Publishers, 1990. Pp. 42–43. .
Еміграція та співпраця зі Світланою Копистянською
У 1988 році Ігор Копистянський разом із дружиною і творчою партнеркою Світланою Копистянською залишив Радянський Союз і переїхав до Нью-Йорка. У 1990 році подружжя отримало стипендію Берлінської програми митців DAAD. Резиденція в Берліні завершилася їхньою музейною виставкою в Мартін-Гропіус-Бау 1991 року, організованою куратором Рене Блоком для Берлінської галереї.Igor and Svetlana Kopystiansky. DAAD, Berlin, 1991. Curator René Block. .
Ігор і Світлана Копистянські розвивають окремі мистецькі практики, але регулярно працюють спільно. Їхні індивідуальні й колективні проєкти демонструвалися в музейних інституціях та на великих міжнародних виставках.
У зібранні Музею американського мистецтва Вітні вони представлені двоекранною слайд-проєкцією «День перед завтрашнім» (, 1999), знятою на вулицях Нью-Йорка в останній рік другого тисячоліття.
Кіно- та відеороботи
«Інциденти»
Від середини 1990-х років важливе місце у спільній творчості Копистянських посідає відео. Роботу «Інциденти» (, 1996–1997), зняту на вулицях району Челсі на Мангеттені, вперше показав куратор Гаральд Зееман на Ліонській бієнале 1997 року.L'Autre. 4e Biennale de Lyon, Art Contemporain. Curator Harald Szeemann, 1997. .
Протягом двох років художники фільмували довкола своєї студії в Челсі — на той час переважно нежитловому районі — випадкові рухи викинутих міських предметів. Запис і монтаж відбувалися паралельно, доки робота не набула завершеної форми. Саундтрек складається лише з оригінальних звуків міста: руху транспорту, розмов, кроків та інших шумів.
Сильний вітер із боку річки Гудзон перетворює вулицю на своєрідну сцену. Паперовий стаканчик, газета, парасоля, картонна коробка та пластикові пакети рухаються тротуаром і проїзною частиною, постійно змінюючи форму та взаємне розташування. Повсякденні відходи постають як рухомі скульптури, ніби тимчасово звільнені вітром від сили тяжіння.