Я́нош Ка́рой Се́йкі, також Іва́н Ка́рлович Се́йкі (; , Севлюш, Королівство Угорщина, Габсбурзька монархія — , Санкт-Петербург, Російська імперія) — угорський медик, філософ, педагог. Доктор філософії та доктор медицини. У 1813—1815 роках перебував на службі в армії Російській імперії. Уродженець Закарпаття.

Життєпис Народився 22 вересня 1783 року в місті Севлюш (нині Виноградів, Закарпатська область).

Батьки померли рано, дитинство і юнацькі роки Сейкі пройшли у злиднях. Вихованням і освітою Сейкі займалися родичі. За їх фінансової підтримки Сейкі навчався у закладах міст Мараморош-Сигіт і Надькарой. Далі вивчав філософію в Егерському єпископському ліцеї.

У 1800—1806 роках належав до католицького чернечого ордену піарів, що займався освітою молоді. Був учителем у закладах піарів у Кечкеметі (1800—1801), Сегеді (1802—1804), Темешварі (1804—1806). Водночас 1804 року Сейкі в Пештському університеті здобув науковий ступінь доктора філософії.

1806 року Сейкі покинув орден піарів через стан здоров'я — «слабкість грудей». Тоді ж вступив на медичний факультет Віденського університету. 29 січня 1813 року Сейкі здобув науковий ступінь доктора медицини, захистивши дисертацію «Про те, яку силу мають властивості природи та захисні засоби мистецтва у подоланні хвороб, або Яку міру істини містить у собі те знамените висловлювання: „Природа — цілителька хвороб“» (). У дисертації Сейкі виступив прихильником ідеї віталізму — терміну «життєвої сили» (vis vitalis). В основному він спирався на ідеї та праці німецького медика Георга Ернста Шталя. Під час захисту Сейкі отримав схвальні відгуки від наукових опонентів.

Імовірно, у роки навчання у Відні Сейкі встановив міцні зв'язки з науковцями і діячами Російської імперії. Свою дисертацію він присвятив  — російському державному діячеві, одному з найближчих соратників імператора Олександра I, реформатора системи освіти в Росії. Наприкінці 1813 року Сейкі за згоди австрійського імператора Франца I вступив на службу до імператорської армії Росії, що тоді перебувала в «Закордонному поході». Служив військовим лікарем у званні із зарплатою 2000 рублів на рік, був військовим хірургом в армії Кутузова. 26 березня 1814 року Сейкі вирушив з Відня до Парижа. Там продовжив займатися лікуванням поранених французьких, російських та інших солдатів. За цю діяльність та успіхи в ній Сейкі обрали членом Французького медичного товариства і нагородили Орденом Почесного легіону .

На запрошення Івана Орлая, медика, емігранта із Закарпаття до Росії, та державного діяча Миколи Новосільцева 24 вересня 1814 року Сейкі вирушив із Парижа до Санкт-Петербурга. Там він мав продовжити свою кар'єру медика. Проте Сейкі важко захворів і 28 квітня 1815 року помер від туберкульозу у віці 32 років.

Праці Ode ad illus. celeb. ac doctiss. virum Joa. Val. nobilem ab Hildenbrand … occasione solennitatis, cum auditores institutionum clinicarum in pignus amoris perenne effigiem dilectissimi professoris sui in aedibus disciplinae prax. clini. dicatis collocarent, … scripta. Vindobonae, 1811. Dissertatio inaug. medica in propulsandis morbis quid naturae virtus artis praesidia quid valeant sive celebris illa sententia: natura morborum medicatrix quantum in se veri complectatur. Vindobonae, 1813.

Примітки

Література