Стоя́ння на Січі́ (також відоме як протистояння в урочищі Лободуха) — військово-стратегічна акція в серпні 1679 року під час московсько-турецької війни (1676—1681), в якій османсько-кримська армія під проводом паші Кара-Мухаммеда зустрілася з військом запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком у виплавах урочища Лободуха поблизу Запорозької Січі.
Передумови
У 1678 році уряду Московського царства та гетьману Івану Самойловичу стало відомо про плани Османської імперії здійснити масштабний похід на Київ та Лівобережну Україну наступного року. Султан Мехмед IV запланував каральну операцію проти Запорозької Січі через активні диверсійні та протиборчі дії запорожців під час Чигиринського походу 1678 року.
Успішні військові операції кошового отамана Івана Сірка на початку 1679 року також спонукали султана до рішучих дій. Для ліквідації січового осередку було сформовано османський флот і військовий контингент під орудою паші Кара-Мухаммеда.
Перебіг подій
Султан Мехмед IV спрямував османську флотилію під командуванням паші Кара-Мухаммеда вгору за течією Дніпра з метою штурму та знищення Запорозької Січі. Загальна чисельність османсько-кримського війська становила близько 25 000 осіб.
Отримавши дані про наближення противника, кошовий отаман Іван Сірко вирішив не піддавати фортецю ризику облоги чи руйнування і вивів козацькі сили за межі Січі. 25 серпня козаки зайняли вигідні оборонні позиції в урочищі Лободуха, розташованому у протоках між островами. Організувавши оборону у важкодоступній плавневій місцевості, Сірко підготувався до тривалого відбиття нападу османів.
Дізнавшись про загрозу Січі, московський цар Федір III направив на допомогу козакам значні військові сили. Невдовзі паша Кара-Мухаммед отримав розвіддані про наближення московського війська під командуванням Якова Корецького, яке поспішало на з'єднання з Іваном Сірком. Неприступна позиція запорожців у поєднанні із загрозою удару союзного підкріплення змусила пашу Кара-Мухаммеда відмовитися від штурму та разом зі своїм військом відступити.
Наслідки
Грамотна оборонна тактика Івана Сірка та загроза підходу союзних військ змусили османсько-кримську армію відступити без рішучого бою. Запорозька Січ знову довела свою здатність захищати власні території від переважаючих сил ворога.
Ця акція стала останньою великою військовою операцією під керівництвом Івана Сірка. Невдовзі після цього через похилий вік отаман відійшов від військових справ і переїхав до своєї пасіки в селі Грушівка, де й помер 1 серпня 1680 року від хвороб.
Об'єднані козацько-московські сили успішно відбили подальші напади кримців 1679—1680 років, що зрештою привело до укладення Бахчисарайського мирного договору 3 січня 1681 року, який завершив Московсько-турецьку війну.
Див. також Чигиринські походи Московсько-турецька війна (1676—1681) Бахчисарайський мирний договір
Примітки
Джерела та література Апанович О. М. Запорізька Січ у боротьбі проти турецько-татарської агресії. — К. : Вид-во АН УРСР, 1961. — 300 с. Коляда І. А. Отаман Сірко. — Х. : Фоліо, 2012. — 120 с. — (Знамениті українці). — ISBN 978-966-03-5804-1. Полководці Війська Запорозького: Історичні нариси / Відп. ред. В. Смолій. — К. : Видавничий дім «КМ Academia», 1998. — Кн. 1. — 352 с. — ISBN 966-518-011-8. Собченко И. С. Кошевой атаман Запорожской Сечи И. Д. Серко. — М. : Ваш формат, 2020. — 256 с. — ISBN 978-5-00147-164-6.