Печери Піталкхора (англ. Pitalkhora Caves) — стародавній буддійський печерний комплекс у гірському хребті Сатмала в Західних Гатах (округ Чхатрапаті Самбхаджінаґар, штат Махараштра, Індія). Комплекс складається з 14 скельних печерних монументів, які датуються III століттям до н. е., що робить їх одним із найраніших прикладів скельної архітектури в Індії. Пам'ятка розташована орієнтовно за 40 кілометрів від відомого комплексу печер Еллора. Доступ до печер здійснюється крутим спуском бетонними сходами повз водоспадPitalkhora Caves at Archaeological Survey of India..

Опис Печерний комплекс вирубано в базальтовій скелі різної щільності, через що частина споруд зазнала руйнувань та ерозії. Із 14 печер чотири є чайтьями (одна з вотивною ступою, одна апсидальна та одна однокамерна), а решта — віхарами (монастирськими келіями). Усі печери початково належали до періоду ранніх буддійських шкіл (тхеравада / хінаяна), однак добре збережені настінні розписи та деякі скульптури відносяться до пізнішого періоду Махаяни.

Печери розділені на дві групи: перша група включает 10 печер (№ 1–10), а друга — 4 печери (№ 11–14). Вважається, що Піталкхору можна ідентифікувати згадуваним Птолемеєм містом «Петрігала» (Petrigala), а також «Пітангальєю» (Pitangalya) у буддійському хроніконі «Махамаюрі». Епіграфічні написи на стінах та колонах охоплюють період від близько 250 року до н. е. до III—IV століть н. е.

На території комплексу збереглися барельєфи слонів, статуї двох воїнів-охоронців (дварапали, один з яких чудово зберігся), пошкоджена ікона Ґаджа-Лакшмі та стародавня система збору дощової води. Вивчення комплексу відіграло важливу роль у встановленні хронології скельного будівництва в регіоні Аджанта-Еллора.

Історія дослідження, написи та меценати Перші наукові описи та публікацію написів з Піталкхори здійснив Джеймс Берджесс разом із Бхагванлалом Індраджі у 1883 році. У 1950-х роках Археологічна служба Індії (ASI) під керівництвом М. Н. Дешпанде провела масштабні розкопки та розчищення комплексу від завалів, виявивши нові скульптури, розписи й написи.

Написи на колонах та стінах надають важливі відомості про соціально-економічне життя регіону. Більшість дарувальників (меценатів), які фінансували спорудження печер, походили з давнього міста Пратіштхана (сучасний Пайтхан) — столиці держави Сатаваханів. Це підтверджує теорію про розташування Піталкхори на ключовому торговельному шляху, що з'єднував внутрішні райони Декану з портами західного узбережжя.

Серед відомих епіграфічних знахідок: Напис на колоні 10 (Печера 3): зазначає про дар колони від Мітрадеви з родини Ґадхіка (торговців парфумами/пахощами) з Пратіштхани. Напис на колоні 11 (Печера 3): фіксує пожертву колони від синів Сангхаки з Пратіштхани. Напис на статуї Якші: вирізьблений на долоні статуї Якші, знайденій у підніжжі Печери 3. Текст говорить: «Kanhadasena hiramnakarena kata» («Зроблено ювеліром Канхадасою»). Ця скульптура нині зберігається в Національному музеї в Нью-Делі. Написи в Печері 4: свідчать, що спорудження осередку та келій фінансувалося членами родини придворного лікаря (королівського медика).

Хронологія залу чайтья (Печера 3) Зал Чайтья (Печера 3) у Піталкхорі є важливим опорним пунктом для встановлення хронології розвитку архітектури залів чайтья в Західній Індії. Дослідники виділяють таку послідовність еволюції цих ранніх печерних храмів:

I століття до н. е.: Печера 9 у Кондівіте, а потім Печера 12 у Бхаджі (обидві передують Печері 10 в Аджанті). Печера 10 в Аджанті. Печера 3 у Піталкхорі. Печера 1 у Кондані. Печера 9 в Аджанті (з більш пишним декором, споруджена приблизно століттям пізніше). Печера 18 у Насіку. Печера 7 у Бедсе. Кульмінація розвитку — Велика Чайтья в Карлі.

Архітектурні особливості та гідротехніка Архітектура Піталкхори вирізняється високим рівнем майстерності у відтворенні дерев'яних конструкцій у камені, а також продуманою інженерною інфраструктурою: Імітація дерев'яного ,elsdybwndf: стеля Печери 3 мала дерев'яні крокви, закріплені в кам'яних пазках, що імітували наземні дерев'яні храми. Це свідчить про перехідний етап від дерев'яної до повністю скельної архітектури. Гідротехнічна система: монахи влаштували складну систему каналів, водозбірних цистерн та жолобів для накопичення дощової води під час мусонів. Стікання води з фасадів печер здійснювалося через спеціально вирізані кам'яні водостоки у формі голів слонів та фантастичних істот, що поєднувало практичну та декоративну функції.

Примітки

Додаткова література

Посилання

Pitalkhora, archeological site, Encyclopædia Britannica Pitalkhora Caves at Archaeological Survey of India Pitalkhora Yaksha: Sankarin?, M. S. Mate (1966) Les temples rupestres de Pitalkhora en Inde, S Ueda (1978)