Антуа́н де Лавале́тт (; 26 жовтня 1708, Валанс — 13 грудня 1767, Тулуза) — французький релігійний діяч, священник-єзуїт та керівник католицької місії на острові Мартиніка.
Його масштабна та невдала фінансова діяльність у Карибському басейні призвела до гучного банкрутства. Цей прецедент став головною юридичною та політичною підставою для ліквідації, конфіскації майна та заборони діяльності Ордену єзуїтів у Французькому королівстві в 1764 році.
Біографія
Ранні роки та місія Антуан Лавалет народився 1708 року у французькому місті Валанс. У віці 17 років він вступив до Товариства Ісуса (єзуїтів). Після здобуття теологічної освіти та висвячення на священника у 1741 році його направили на роботу в колонії.
У 1742 році Лавалет прибув на острів Мартиніка (Малі Антильські острови) як місіонер. Завдяки організаційним здібностям у 1754 році він отримав посаду настоятеля єзуїтських місій на Навітряних островах.
Комерційна діяльність Для забезпечення фінансової незалежності та утримання релігійних місій Лавалет розгорнув масштабну економічну діяльність, що суперечило внутрішнім церковним канонам та статуту ордену. Він придбав великі плантації, де використовувалася праця рабів, і зайнявся експортом колоніальних товарів (цукру, кави, індиго та какао) до Європи. Для фінансування цих операцій священник брав великі кредити у французьких та голландських банкірів, зокрема у великого ліонського торгового дому «Lioncy Brothers and Gouffre».
Фінансова криза та банкрутство Економічна модель Лавалета повністю залежала від безпеки морських шляхів. Із початком Семирічної війни (1756—1763) ситуація різко погіршилася. Британський флот заблокував французькі колонії в Карибському морі.
У 1755—1756 роках британські капери перехопили та конфіскували кілька великих суден із товарами Лавалета, загальна вартість яких становила понад 2 мільйони ліврів. Опинившись без засобів до існування та можливості реалізувати продукцію, Лавалет не зміг виплатити борги кредиторам. Боргові зобов'язання місії перевищили астрономічну на той час суму в кілька мільйонів ліврів, що змусило його оголосити про банкрутство.
Судовий процес та наслідки Кредитори звернулися до Паризького парламенту (який на той час виконував функції верховного суду) з вимогою стягнути кошти не з самого Лавалета, а з усього Товариства Ісуса, аргументуючи це колективною відповідальністю ордену.
Керівництво єзуїтів припустилося стратегічної помилки: вони відмовилися покривати приватні борги Лавалета і спробували довести в суді, що його діяльність була порушенням статуту, за яке орден не несе фінансової відповідальності. У відповідь суд зажадав надати для ознайомлення повний текст Конституції єзуїтів, яка до цього була таємною.
Судовий розгляд переріс у політичну площину. Французькі янсеністи, просвітителі (зокрема Вольтер) та королівські урядовці, які давно прагнули обмежити вплив Папи Римського, використали «справу Лавалета» для дискредитації ордену: 1761 рік — Паризький парламент визнав Товариство Ісуса відповідальним за борги Лавалета і зобов'язав їх виплатити. 1762 рік — Антуана Лавалета офіційно виключили з Ордену єзуїтів. Суд визнав діяльність єзуїтів небезпечною для держави. 1764 рік — Король Людовик XV підписав едикт, який повністю заборонив діяльність Товариства Ісуса у Франції та конфіскував усе їхнє майно на користь корони.
Останні роки Після суду та вигнання з ордену Лавалет повернувся до Європи. Він жив усамітнено, уникаючи публічності. Помер 11 січня 1767 року в Тулузі в бідності та забутті.
Див. також Товариство Ісуса Ліквідація ордену єзуїтів Семирічна війна Янсенізм
Література Dale Van Kley. The Jansenists and the Expulsion of the Jesuits from France, 1757—1765. — Yale University Press, 1975.— ISBN 978-0300017489. DG Thompson. The Lavalette Affair: A Jesuit Financial Scandal. — French History, Oxford University Press, 1996.