Повітряний таран — умисне зіткнення у повітрі літального апарата, зазвичай літака, у польоті з іншою повітряною ціллю. Це крайній захід у повітряному бою, який іноді застосовують, коли у літака закінчилися боєприпаси, відмовило озброєння або всі інші засоби виявилися неефективними. Акт тарану літаком наземних цілей (наприклад, висотних будівель, наземних укріплень, надводних суден), як правило у формі самогубчої атаки, зазвичай називають атакою камікадзе.
Таран використовувався у повітряних війнах першої половини XX століття — як під час обох світових воєн, так і в міжвоєнний період. З появою реактивної авіації та зростанням швидкостей повітряного бою таран вийшов із ужитку — ймовірність успішного виконання (і виживання) під час такої атаки наблизилася до нуля. Втім, ця тактика все ще залишається можливою і в умовах сучасної війни.
Техніка Пілот, який здійснював таран, міг вдарити противника всією вагою свого літака або ж спробувати позбавити керування, використавши пропелер чи крило для пошкодження хвостового оперення чи крила противника. Таран застосовували, коли у пілота закінчувалися набої, але він все ще мав намір знищити ворога, або коли його літак уже зазнав незворотних пошкоджень. Більшість таранів відбувалися тоді, коли літак атакуючого був економічно, стратегічно або тактично менш цінним, ніж літак противника — наприклад, коли пілоти на застарілих літаках йшли проти переважаючих сил ворога, або коли одна людина ризикувала життям, щоб знищити кількох екіпажів ворога. Оборонні сили вдавалися до тарану частіше, ніж атакуючі.
Таранна атака не вважалася самогубчою в тому ж розумінні, що й удар камікадзе — вона була вкрай ризикована, але пілот, що її здійснив, мав шанси вижити. Іноді сам літак міг уціліти та здійснити керовану посадку, хоча більшість апаратів була втрачена через отримані внаслідок тарану пошкодження або через те, що пілот стрибав з парашутом.
Застосовували три типи таранних атак: Використання гвинта для удару ззаду та зрізання хвостового керування літака противника. Це було найскладніше у виконанні, але давало найбільші шанси на виживання. Використання крила для пошкодження ворожого літака або примусової втрати ним керування. Деякі радянські літаки, як-от Полікарпов І-16, мали спеціально укріплені для цієї мети крила. Прямий таран усім корпусом літака. Це був найпростіший, але й найнебезпечніший варіант.
Перші два варіанти завжди були спланованими, але вимагали високої майстерності пілотування. Останній міг бути як спланованим рішенням, так і спонтанним під час бою; у будь-якому разі він часто призводив до загибелі пілота.
Історія
Ранні концепції
Передвіщаючи таранні дії в повітряних війнах XX століття, Жуль Верн у своєму науково-фантастичному творі «Робур-Завойовник», опублікованому в 1886 році, уявив повітряну таранну атаку важкої літальної машини з вираженим таранним носом проти майже беззахисного апарата, легшого за повітря. У романі Герберта Веллса «Коли сплячий прокинеться», головний герой Ґрем таранить своїм літальним апаратом один із ворожих літаків, змусивши його впасти з неба.
У 1909 році кілька спостерігачів уявляли дирижабль як «повітряний броненосець», пишучи про можливість використання подовженої таранної жердини для атаки на інші дирижаблі, а також про розгойдування якоря чи іншої маси на тросі під дирижаблем для завдавання ударів тупою силою по наземних цілях, таких як будівлі, димові труби або щогли кораблів.
Перша світова війна
Перший відомий випадок тарану в повітряній війні стався над Жовквою, коли російський пілот Петро Нестеров 8 вересня 1914 року атакував австрійський літак. Нестерова та австрійський розвідувальний літак внаслідок тарану розбилися, при цьому загинули як обидва члени екіпажу австрійського літака, так і сам Нестеров.
Другий таран — і перший успішний таран, який не став смертельним для атакуючого — здійснив у 1915 році Олександр Казаков, ас і найуспішніший російський винищувач Першої світової війни.
Американський пілот з 147-ї аероескадрильї протаранив німецький літак 10 жовтня 1918 року і загинув — його противник вижив, вистрибнувши з парашутом.
Польсько-радянська війна Оскільки наступаюча Червона армія використовувала в Польщі дуже мало літаків, повітряні бої відбувалися рідко, за винятком перехоплень більшовицьких спостережних аеростатів. Однак під час війни кілька польських пілотів, вичерпавши боєприпаси та бомби, робили спроби таранити радянську кавалерію за допомогою шасі своїх літаків. Така атака залишала можливість для аварійної посадки, але майже завжди завершувалася знищенням або серйозним пошкодженням літака.
Громадянська війна в Іспанії У ніч на 28 листопада 1937 року радянський пілот , літаючи на І-15 за , поблизу Барселони збив один бомбардувальник SM.81 та випустив залишок своїх боєприпасів по іншому. Другий SM.81 продовжив політ, тому Степанов вдався до використання лівої стійки шасі своєї «Чайки», щоб протаранити бомбардувальник і збити його.
Друга світова війна
Радянський Союз У Другій світовій війні повідомлення про тарани, здійснені радянськими пілотами-одинаками проти Люфтваффе, стали широкопоширеними, особливо в перші дні бойових дій на Східному фронті. У перший рік Німецько-радянської війни більшість наявних радянських машин відчутно поступалися німецьким, і пілоти іноді сприймали таран як єдиний спосіб гарантовано знищити ворога. Двигуни ранніх радянських винищувачів були відносно слабкими, а самі винищувачі були або добре озброєними, але надто повільними, або ж швидкими, але з надто слабким озброєнням.
Легко озброєні винищувачі часто розстрілювали весь боєкомплект, так і не збивши ворожий бомбардувальник. Дуже небагато винищувачів мали встановлені радіостанції, тому пілоти не мали змоги викликати допомогу, і командування очікувало, що вони вирішуватимуть проблеми самотужки. Обмін одного винищувача на багатодвигуновий бомбардувальник вважався економічно виправданим. У деяких випадках тяжко поранені пілоти або екіпажі пошкоджених літаків вирішували здійснити самогубчу атаку на повітряні, наземні чи морські цілі. У такому разі атака ставала більш схожою на несплановану атаку камікадзе (як приклад, вогняний таран, приписуваний Миколі Гастелло).
Німецька повітряна тактика на початку війни змінилася таким чином, що створила сприятливі умови для таранних атак. Очистивши більшу частину радянської авіації зі свого шляху, Люфтваффе припинили надавати винищувальний супровід бомбардувальним групам і розділили свої сили на значно менші групи, включно з поодинокими літаками, що здійснювали глибокі вильоти в тил. Чверть німецьких літаків на Східному фронті мали завдання виконувати стратегічну або тактичну розвідку у складі своїх підрозділів Aufklärungsgruppe. Ці розвідувальні або далекобійні бомбардувальні вильоти з більшою ймовірністю стикалися з поодинокими радянськими захисниками. Групова тактика СРСР не передбачала таран, але радянські винищувачі часто вилітали поодинці або парами, а не групами. Радянським пілотам заборонялося здійснювати таран над контрольованою ворогом територією, але дозволялося таранити ворожі розвідувальні літаки, що проникали в повітряний простір батьківщини.
Дев'ять таранів сталися в перший же день німецького вторгнення до Радянського Союзу, один із них — протягом першої години. О 04:25 22 червня 1941 року лейтенант Іван Іванов, як стверджується, спрямував свій Полікарпов І-16 у хвіст ворожого Heinkel He 111. Іванов не вижив після травм, отриманих внаслідок аварійної посадки, і був посмертно нагороджений медаллю «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу.
Катерина Зеленко 12 вересня 1941 року, як вважається, здійснила таранну атаку з пікірування на своєму Су-2, розірвавши Messerschmitt Bf 109 навпіл, коли вразила його хвіст пропелером свого літака. Вона залишається єдиною жінкою, якій приписують здійснення повітряного тарану.
Після 1943 року більше радянських винищувачів було оснащено радіостанціями, а головний маршал Олександр Новиков розробив методи керування авіацією для координації атак. Винищувачі отримали потужніші двигуни, а в останній рік війни вони мали достатньо важке озброєння. У міру вдосконалення можливостей радянської авіації таран ставав рідкісним явищем. У 1944 році майбутній маршал авіації Олександр Покришкін офіційно не рекомендував використовувати таран, обмеживши його «винятковими випадками та як крайній захід».
Лейтенант , як стверджується, вижив у рекордних чотирьох таранних атаках за час війни. , за наявними даними, здійснив три. Ще сімнадцяти радянським пілотам зараховано по два успішних тарани.
Згідно з новими дослідженнями, з початку операції «Барбаросса» і до кінця війни радянські пілоти здійснили щонайменше 636 успішних таранних атак. З-поміж них 227 пілотів загинули під час атаки або після неї (35,7 %), 233 успішно приземлилися, а решта вистрибнули з парашутом.
У міру надходження на озброєння нових моделей радянських винищувачів таран перестали заохочувати. Економічні розрахунки змінилися: тепер радянський винищувач був приблизно еквівалентним німецькому. До вересня 1944 року інструкції з описом того, як і коли розпочинати таранну атаку, були вилучені з навчальних матеріалів.
Велика Британія та Співдружність націй 18 серпня 1940 року сержант Брюс Генкок із 6-ї навчальної авіашколи () на своєму Avro Anson протаранив Heinkel He 111P; ніхто не вижив.
Того ж дня флайт-лейтенант Джеймс Еглінгтон Маршалл із , своїм Hawker Hurricane, протаранив хвостове оперення Heinkel He 111 після того, як вистріляв по ньому останні набої. Закінцівка правого крила «Гаррікейна» відламалася під час атаки, а «Хайнкель» оцінили як «імовірно знищений».
Визначна подія сталася під час Битви за Британію. із використав свій Hawker Hurricane, щоб знищити бомбардувальник Dornier Do 17 над Лондоном. Заходячи в лобову атаку, Голмс виявив, що його кулемети відмовили. Він спрямував свій літак у верхню частину ворожого бомбардувальника, зрізавши хвостову секцію крилом, через що той втратив керування та впав. Його пілот, оберлейтенант Роберт Цехбе, вистрибнув з парашутом, але пізніше помер від отриманих під час атаки поранень, двоє інших членів екіпажу «Дорньє» вистрибнули та вижили. Поранений Голмс уцілів, також стрибнувши з парашутом. Оскільки Королівські ПС не практикували таран як тактику повітряного бою, подібне вважалося експромтом і актом самовідданої мужності. Ця подія стала одним із ключових моментів Битви за Британію, а королева Нідерландів Вільгельміна, яка була свідком цієї події, надіслала британським повітряним силам вітальну записку.
27 вересня 1940 року флаїнг-офіцер Персівал Р. Ф. Бертон, південноафриканець із використав свій Hawker Hurricane, щоб відірвати хвостове оперення Messerschmitt Bf 110 із групи V/LG 1. За словами очевидців на землі, Бертон навмисно протаранив Bf 110 після «дикого маневрування» під час погоні на висоті дахів будинків над , Англія. Бертон, гауптман Горст Лінсбергер та унтерофіцер Альберт Кьопке загинули, коли обидва літаки впали одразу за містом. Зброя на «Гаррікейні» Бертона виявилася порожньою.
7 жовтня 1940 року пайлот-офіцер Кен В. Маккензі з використав свій Hawker Hurricane, щоб знищити Messerschmitt Bf 109. У його бойовому звіті зазначалося:
11 листопада 1940 року флайт-лейтенант Говард Пітер Блатчфорд, канадець із , вичерпавши боєприпаси під час сутички з італійськими винищувачами поблизу Гарвіча, Англія, використав гвинт свого Hawker Hurricane, щоб атакувати Fiat CR.42. Повернувшись на базу, він виявив, що у двох лопатей його гвинта бракує по 9 дюймів. Хоча він не бачив результатів своєї атаки й заявив про італійський винищувач лише як про «пошкоджений», він також повідомив про сліди крові, виявлені на пошкодженому гвинті.