Маркос Родрігес Пантоха (;  — ) — іспанець, який у дитинстві жив поза людським суспільством. У сім років його продали відлюдькуватому козопасу, а після смерті пастуха він залишився сам і жив серед вовків у горах Сьєрра-Морена. У 19 років Маркоса повернули до цивілізації, проте адаптуватися до нового життя йому було важко. Іспанський письменник і педагог Габріель Ханер Маніла згодом присвятив цій історії докторську дисертацію «He jugado con lobos» («Я грався з вовками»). Історія Родрігеса Пантохи стала основою фільму «Entrelobos» («Серед вовків»), у якому він зіграв невелику роль.

У березні 2018 року в інтерв'ю він сказав, що розчарувався в людській природі та хотів би повернутися в гори й жити якомога далі від суспільства.

Біографія Народився в Аньйорі, в іспанській провінції Кордова. Разом з батьками він переїхав до Мадрида, де його мати померла під час пологів, народжуючи восьму дитину. Немовля невдовзі також померло. Коли Маркосові було три роки, його батько одружився вдруге з жінкою, яка вже мала дитину від попереднього шлюбу. Мачуха жорстоко поводилася з Маркосом, поки він перебував під її опікою. У 1950-х роках родина оселилася у Фуенкальєнте, Сьюдад-Реаль, у горах Сьєрра-Морена, де вони займалися виробництвом деревного вугілля.

1954 року, коли Маркосові було сім років, він уже тривалий час зазнавав жорстокого поводження з боку мачухи. Того року батько продав його старому козопасу, щоб той допомагав пасти кіз. Після смерті козопаса Маркос залишився сам у горах. 1965 року його знайшла Цивільна гвардія — після одинадцяти років повної ізоляції від людей, коли єдиними його супутниками були вовки. Агенти Цивільної гвардії силоміць доправили Маркоса до Фуенкалієнте, зв'язавши та заткнувши йому рот, оскільки він вив і кусався, мов вовк. Поліція не висунула звинувачень його батькові, який на той час був живий. Коли батько впізнав сина, то лише дорікнув йому за те, що той загубив куртку.

Монахині з лікарні та священник навчали його знову говорити, одягатися, ходити прямо й користуватися столовими приборами. Маркоса помістили до лікарні для одужання Фундації Вальєхо в Мадриді, де він залишався, доки не почав повертатися до життя в суспільстві. Згодом він опинився на Майорці, де жив у хостелі, оплачуючи проживання своєю працею.

Маркос проходив військову службу, а згодом працював пастухом і в сфері гостинності. Деякі його знайомі неодноразово користувалися його довірливістю, обманюючи та виманюючи гроші, оскільки після багатьох років повної ізоляції йому було важко орієнтуватися у фінансових і соціальних питаннях. Після періоду нестабільного життя у Фуенхіролі, Малага, де деякий час він навіть жив у печері, Маркос переїхав до села Ранте в глибині провінції Оренсе. Там його прихистив колишній поліцейський Мануель Барандела Лосада. Маркос називав його «шефом» і вважав членом своєї родини до самої смерті Барандели.

До самої смерті Маркоса опікувалася нідерландська родина. Його часто запрошували міські ради, асоціації та різні організації виступати з розповідями про свій досвід. Крім того, він неодноразово давав інтерв'ю для телевізійних програм.

Помер 15 серпня 2026 року у 80 років.

Антропологічне дослідження Дослідженням випадку займався антрополог і письменник Габріель Ханер Маніла, який у період з листопада 1975 року до квітня 1976 року проводив інтерв'ю з Родрігесом, щоб дослідити, які заходи в галузі освіти необхідні для його інтеграції в суспільство. Антрополог зазначав, що причини покинення Родрігеса не були випадковими, а мали навмисний характер і були наслідком соціально-економічних умов крайньої бідності. Дослідник також наголошував, що виживання Родрігеса стало можливим завдяки базовим навичкам, набутим на попередньому етапі його життя в ізоляції, а також його надзвичайним природним здібностям. Під час ізоляції хлопчик навчився відтворювати звуки тварин, з якими жив, і використовував їх для спілкування з ними, поступово втрачаючи людську мову.

Після повернення до людського суспільства внаслідок його «порятунку» Цивільною гвардією Маркос поступово призвичаювався до людських звичаїв — харчування, одягу, мови тощо. Навіть у дорослому віці він віддавав перевагу життю на природі та тваринам, з якими мав особливий взаємозв'язок, а шум і запах міст викликали в нього неприязнь. Він вважав, що життя серед людей гірше за життя серед тварин. На його думку, значної частини труднощів, яких він зазнав після повернення до суспільства, можна було б уникнути, якби держава вчасно втрутилася.

Примітки

Посилання