Хорс () — друга назва бога Сонця; його відмінність від Дажбога не встановлена, можливо, він його син; як великий бог Сонця згадується у «Слові о полку Ігоревім»; у Володимировому (Київському) пантеоні стоїть поруч з іншими головними богами язичницької пориХорс // Знаки української етнокультури: словник-довідник / Віталій Жайворонок; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — Київ: Довіра, 2006. — C. 622. — 703 с. — ISBN 966-507-195-5..
Літописи про Хорса У «Повісті минулих літ» Хорс присутній у списку серед 6-и богів, яким Володимир велів встановити ідолів.Повість врем'яних літ
Хорса згадують серед головних божеств: «…Трояна, Хорса, Велеса, Перуна на боги обратіша», «вірують в Перуна і в Хорса…», «Слово о тім, яко погани суще язици кланялися ідолам, мнящі боги многі, Перуна і Хорса». Хорс часто фігурує поряд з Перуном. Вони обидва вважались небесними божествами.
Хорс згадується в апокрифі «Ходження Богородиці по муках», «Слові Христолюбця», у «Бесіді трьох святителів», «Легенді про доньку Шана» подніпровських болгар.
У «Повісті минулих літ» розповідається, що зображення Хорса стояло в Києві на пагорбі серед найголовніших богів. А автор «Слова о полку Ігоревім» пише, що Всеслав Полоцький, перетворившись у вовка, перебігав дорогу великому Хорсові. «Всеслав князь людем судяше, князем гради рядяше, а сам в ніч вовком рыскаше; з Києва дорискаше до кур Тмутороканя, великому Хорсови вовком путь прерыскаше».
Культ Хорса був настільки популярним, що не згас з появою християнства. В апокрифічному пам'ятнику «Ходіння Богородиці по муках» записано: «Хорса, Велеса, Перуна на боги звернула».
Трактування образу У «Слові і об'явленні святих апостолів» пропонується версія, що Хорс, як і решта язичницьких богів, був людиною, царем Кіпру.
Думки дослідників про роль Хорса суперечливі та неодностайні. Збіг його імені з іранськими xvar («ореол»), xor, xores, xorsid, xurset («променисте сонце») та індійськими hara, haras («вогонь») дає підстави вважати, що божество запозичене в іранських народів.
На підставі згадки Хорса в «Слові о полку Ігоревім» в історії про князя-перевертня Всеслава більшість дослідників переконані, що Хорс є солярним божеством.
Однак Александер Брюкнер та Вітторе Пізані вбачали у фрагменті алюзію до місяця. Вітторе Пізані, нагадавши про міфологічний зв'язок вовкулацтва з місяцем, припустив, що в цьому фрагменті йдеться про рух Хорса зі сходу на захід уночі — в час, коли Всеслав пробігав із півночі на південь і назад. Александр Брюкнер припустив можливість походження імені «Хорс» від праслов'янського кореня *krsь, наявного в польському слові wycharsły («виснажений»). Це могло пояснити алюзію до місяця, який регулярно «худне». Таким чином Хорс уособлює місяць і виступає парою сонцю в образі Дажбога. Отже, він таки сяяв, але лише місячним світлом.
Підтримує лунарність божества також російській релігієзнавець Андрій Бєсков. Він порівнює цю пару з божественними близнюками-протилежностями АшвінамиБесков Андрей. Восточнославянское язычество: Религиоведческий анализ. — Saarbrücken: LAP LAMBERT Academic Publishing, 2010. С. 77-161..
Версія про місячне божество-чоловіка узгоджується з припущенням Е. Гаспаріні та Лева Фробеніуса, що слов'янський світ, на відміну від Західної Європи, належить до євроазіатської зони, що характеризувалася культом місяця як символу чоловічої статевої сили.
Див. також Іранський елемент в українській духовній культурі Збручанський ідол Збручанський культовий центр
Примітки
Література
Писаренко Ю. Хорс //
Хорс // В. М. Гнатюк / Нарис української міфології. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. — С. 68.
Посилання Хорс // Українська Релігієзнавча Енциклопедія Святовит Збруч — музей Кракова