Чорногорсько-турецька війна 1852—1853 років — збройний конфлікт між Князівством Чорногорія та Османською імперією. Безпосереднім приводом до бойових дій стало захоплення чорногорськими загонами османської фортеці Жабляк у листопаді 1852 року.Zafer Gölen. 1852-53 Karadağ Askerî Harekâtı ve Sonuçları // History Studies: International Journal of History. — 2009. — Vol. 1, iss. 1. — P. 212—296.
У відповідь османська армія під командуванням Омер-паші Латаса розпочала масштабний наступ. Попри військові успіхи турок, кампанія була зупинена через дипломатичне втручання Австрії та Росії. 10 квітня 1853 року сторони офіційно повернулися до довоєнного статусу-кво.
Передумови У першій половині XIX століття Чорногорія користувалася фактичною автономією, хоча Стамбул розглядав її як власну провінцію.
У 1851 році після смерті Петра II владу успадкував Данило I. На відміну від попередників, він відмовився від духовного сану і 1852 року проголосив Чорногорію світським князівством. Російська імперія визнала новий статус Данила I, тоді як Османська імперія сприйняла це як загрозу своєму суверенітету. Напруження доповнювалося постійними сутичками на кордоні та підтримкою чорногорцями повстанців у Османській Герцеговині.
Хід бойових дій 24 листопада 1852 року чорногорці раптовим ударом захопили фортецю Жабляк на північному березі Скадарського озера. Спроба османського гарнізону швидко відбити об'єкт провалилася, що змусило Порту розпочати повномасштабну військову операцію.
У грудні 1852 року Румелійська армія Омер-паші Латаса чисельністю близько 30 тисяч осіб розпочала наступ на Чорногорію з трьох напрямків: **Пивський напрямок:** просування османських сил через гірські проходи Пиви. **Граховський напрямок:** бої за стратегічні шляхи між Герцеговиною та Чорногорією. **Острозький напрямок:** наступ на центральні райони, де опір очолив брат князя Мірко Негош-Петровича.
Чорногорське військо (близько 10 тисяч осіб) поступалося супротивнику чисельністю та озброєнням. На початку 1853 року османські війська прорвали оборону й створили загрозу захоплення Цетинє.
Дипломатичне втручання та завершення Успіхи османської армії викликали занепокоєння європейських держав. Російська імперія надіслала дипломатичну ноту з вимогою припинити бойові дії. Вирішальну роль відіграла Австрійська імперія, яка побоювалася нестабільності поблизу своїх кордонів.
У січні 1853 року до Стамбула прибула надзвичайна австрійська місія на чолі з графом Крістіаном Лайнінгеном. Під загрозою розриву дипломатичних відносин та австрійської інтервенції османський уряд у лютому 1853 року погодився зупинити наступ.Galib Šljivo. Lajningenova misija u Carigradu 1853. godine // Istorijski zapisi. — 1976. — Vol. XXIX (XLIX), iss. 2. — P. 187—226.
28 лютого 1853 року сторони підписали протокол про припинення вогню. Документ передбачав: повне виведення османських військ із зайнятих районів; обмін полоненими та повернення інтернованих цивільних; врегулювання суперечок щодо захопленого майна та артилерії.
10 квітня 1853 року османські війська остаточно залишили територію Чорногорії, відновивши стан, що існував до початку війни.
Наслідки Військово конфлікт продемонстрував перевагу реформованої османської армії над чорногорським ополченням, однак політичного успіху Османська імперія не досягла через зовнішній тиск. Події 1852—1853 років підтвердили, що чорногорське питання стало частиною загальноєвропейського Східного питання та передумовою до Кримської війни. Неврегульованість кордонів призвела до нових воєн між сторонами у 1861–1862 та 1876–1878 роках.
Примітки
Література
Посилання Текст статті Зафера Гьолена (тур.)