Колпа́шевський яр — високий стрімкий берег річки Об в межах міста Колпашево Томської області.

Відомий переважно як місце масових поховань людей, розстріляних або померлих у в'язниці НКВС у Наримському окрузі в 1930-х — 1940-х роках. За даними товариства «Меморіал», загальна кількість похованих у Колпашевському ярі становить близько 4000 осіб. Навесні 1979 року весняна повінь річки Об оголила масове поховання, проте незабаром останки та сліди злочину були знищені радянською владою. 1992 року на місці поховань відкрито пам'ятний знак про намір спорудити монумент жертвам.

Розстріли та поховання Одним із перших, хто оприлюднив відомості про масові розстріли і поховання в Колпашевському яру, був Анатолій Спраговський, старший слідчий УКДБ у Томській області в 1955—1960-их роках. Він брав участь у реабілітації репресованих. У своїх спогадах він цитує свідчення одного з виконавців смертних вироків у 1937 році. Свідок показав, що поряд з будівлею Наримського окружного відділу НКВС у Колпашевому «був великий майданчик, обгороджений високим парканом; там було викопано яму, до якої можна було підійти по спеціально облаштованому трапу. У момент розстрілу виконавці перебували в укритті, а коли заарештований підходив до визначеного місця, лунав постріл, і він падав у яму. З метою економії патронів було запроваджено систему удушення петлею із застосуванням мила».

Масові страти у 1937—1938 роках у регіоні проводила розстрільна бригада співробітників НКВС у складі:

Мартон Степан Степанович (справжнє ім'я Мартон Іштван Іштванович; 1897—1959) — начальник Наримського окружного відділу УНКВД у Новосибірській області Західно-Сибірського краю (НСО ЗСК СРСР) (08.1934—01.1938). Заарештований у січні 1938 року. 15 червня 1939 року справу закрили, його звільнили. З 1944 року — у системі ІТЛ Південного Кузбасу, поновлений у званні (майор держбезпеки) та ВКП(б). Ульянов Микола Олексійович (1897—1968) — начальник Наримського окружного відділу УНКВД у НСО ЗСК СРСР, лейтенант державної безпеки СРСР (02.1938—12.10.1940). З 1940 р. — начальник Кемеровського міського управління НКВД-НКГБ. «Почесний чекіст» (1937). Начальник, згодом заступник начальника УМГБ Горно-Алтайської області, УМГБ Алтайського краю (1947—1950). Полковник (1948). Звільнений за станом здоров'я (1960). Формулювання наказу про звільнення змінено (1966) на «звільнений за фактами, що дискредитують звання офіцера». Проживав у Костромі, помер і похований там само. Суров Микола Андрійович (1900—1938) — помічник начальника Наримського окружного відділу УНКВД у НСО ЗСК СРСР. У органах ВЧК−ОГПУ−НКВС з 1922 року.  Заарештований 04.02.1938. Військовою колегією Верховного суду СРСР 22.06.1938 засуджений до найвищої міри покарання. Реабілітований 04.12.1991. Терентьєв Микита Максимович (1899—?) — помічник начальника Наримського окружного відділу УНКВД у НСО ЗСК СРСР, лейтенант державної безпеки СРСР.  Звільнений з НКВС у 1939 році. У 1942 році усунутий з посади начальника Кемеровського азотно-аміачного заводу «за спробу зґвалтування дівчини-комсомолки». 15.09.1942. Виключений з ВКП(б) «за зловживання службовим становищем». Рішенням Кемеровського МК ВКП(б) від 27.09.1942 р. поновлено у ВКП(б); в органах НКВС поновлено у 1943 році. Станом на 31 травня 1945 року — підполковник державної безпеки. Кіпервас Петро Григорович (1905—1973) — начальник 4-го відділу Наримського окружного управління УНКВД у НСО ЗСК СРСР, лейтенант державної безпеки УНКВД у НСО ЗСК СРСР. Кох Микола Іванович (1896—?) — інспектор 1-го спецвідділу Наримського окружного відділу УНКВД у НСО ЗСК СРСР, лейтенант державної безпеки УНКВД у НСО ЗСК СРСР. Резніков Артемій Зіновійович (1905—?) — оперативний уповноважений 3-го відділу Наримського окружного відділу УНКВД у НСО ЗСК СРСР, сержант державної безпеки УНКВД у НСО ЗСК СРСР. Закінчив службу 10.09.1952 (капітан державної безпеки). Бєлослюдцев Георгій Петрович (1892—?) — начальник пункту зв'язку Наримського окружного відділу НКВС у НСО ЗСК СРСР"Нові завдання, які поставив перед сибірськими чекістами терор, що набирав обертів, вимагали посилення припливу оперативних кадрів із допоміжних підрозділів. <…>↵↵Для чималої кількості новоспечених чекістів у 1930-х роках відкривалася можливість зробити гарну кар'єру. Начальники багатьох райвідділів УНКВД ЗСК у 1937—1938 рр. доповідали про залучення всього фельд'єгерського складу до оперативної роботи. Начальник експедиції зв'язку Наримського окружного відділу НКВС Г. П. Білослюдцев у березні 1938 р. зазначав: «Я як керівник експедиції… майже не працюю, а виконую роботу партійного характеру окружного масштабу або ж за лінією УГБ…» — Цит. по: НКВД СССР 1934—1941 гг. Структура, задачи и функции, деятельность. 3 -е Управление НКО СССР (1941г.) . Воробьов Іннокентій Філіпович (1902—?) — оперативний уповноважений 4-го відділу Наримського окружного управління НКВС у Північно-Східному округу Західного військового округу СРСР. 31 березня 1938 року в м. Колпашево брав участь у розстрілі 120 осіб. З 5.08.1938 — молодший лейтенант державної безпеки. Метла Олексій Миколайович — командир конвойного взводу в Колпашевському РВ НКВС у 1935—1938 рр. Карпов Сафрон Петрович (р.н. 1912). За його словами, його було прикомандировано до Колпашевського НКВС як курсанта-практиканта. Насправді він деякий час виконував обов'язки начальника НКВС Наримського округу.

Знищення поховань

Наприкінці квітня — на початку травня 1979 року весняна повінь річки Об підмила стрімкий берег і випадково оголила одне із масових поховань.

Невдовзі місцева влада та спецслужби розпочали масштабну операцію зі знищення останків та приховування слідів злочину. За розпорядженням 1-го секретаря Колпашевського міськкому КПРС В. Шутова на підмитому березі біля могильника встановили глуху огорожу та виставили оточення, щоб люди не приносили квіти та свічки. Сформували загони зі співробітників МВС, КДБ, створили дружини добровольців, яких посадили на моторні човни та перегородили ними річку. Із заводів їм почали доставляти залізний брухт. Загони отримали завдання: підпливати до трупа, прив'язувати до нього залізний тягар і топити.

Після першотравневої демонстрації перший секретар Томського обкому КПРС Єгор Лігачов і начальник управління КДБ у Томській області полковник К. Іванов про виявлення поховання повідомили відповідальним працівникам ЦК КПРС і КДБ СРСР (зокрема, членам Політбюро, секретарям ЦК КПРС Михайлу Суслову та Юрію Андропову), які вважали за краще уникнути розголосу. З цією метою наказали знищити як останки, так і сліди цього та інших подібних колпашевських поховань. На нараді в Томську вирішили ліквідувати могилу з води: розмити берег потоком від гвинтів теплоходів, щоб останки трупів затопити в річці. Операція зі знищення поховання проводилася силами співробітників підрозділів КДБ СРСР. На місце поховання в місті Колпашево особисто прибули начальник обласного управління держбезпеки К. Іванов і секретар обкому КПРС О. Бортников. З Москви прилетів генерал-майор КДБ О. ФокінИлья Венявкин. Свидетельства Колпашевского яра . Під їхнім безпосереднім керівництвом провели операцію з приховування. Водночас район братської могили оточили дружинниками, щоб не допускати туди місцевих мешканців.

Капітан озерного буксира проєкту 428 ОТ-2010 В. Черепанов у 1990 році розповідав слідчим :Трупи з ями почали падати у воду. Мерзлий верхній шар землі обвалювався великими брилами в міру розмивання нижнього талого шару ґрунту. Мили з 11 до 15 травня. Було багато ям. Трупи були цілі, різної величини. Бачив на трупах рожево-білу білизну. Трупи плавали. Кадебешники фотографували… В цей час на березі бурили свердловини, шукали невиявлені поховання. Кількість ям назвати не можу. Мили цілодобово. Теплохід майже весь пішов у берег (утворилася бухта).За словами старпома одного із судів, «двигуни перегрівалися, нас обривало (трос лопався), ми кілька разів відходили. Нам пояснили, що це санітарний захід. Казали, щоб ми не розповідали про це… Нижче за течією працювали катери, ловили тих, хто сплив, кого не розмолотило гвинтами».

За фактом вандалізму прокуратура Новосибірської області порушила кримінальну справу, яку 26 вересня 1992 року Військовою прокуратурою закрила за ч.1 ст. 5 КПК РРФСР «за відсутністю в чиїхось діях складу злочину».

Примітки

Література

Запецкий В. М. Демократия и потребление в одном флаконе. Исаков И. Какую Россию мы потеряли, или Отклик на книгу «Колпашевский Яр» // Томский вестник. — 1994. — 14 янв. — С. 5. Крюков В. Как размывали память: избранные статьи / Томское областное историко-просветительское правозащитное и благотворительное общество «Мемориал». — Томск, 2005. — 75 с. Сотников А. Колпашевский расстрельный яр // Губернские новости. — Томск, 2011. — 25 февр. — С. 19. Черепанов В. В. и др. «Грунт обвалился вместе с человеческими останками»: вот что вспоминали об этих событиях очевидцы // Губернские новости. —Томск, 2011. — 25 февр. — С. 19.

Посилання

Ситникова Н. Д. «Колпашевский яр» Исторические расследования / Колпашевский яр — Мемориальный музей «Следственная тюрьма НКВД» (филиал Томского областного краеведческого музея)

Яр. Колпашевская трагедия