Катерина Михайлівна Мерінг, до шлюбу Томара (4 (16) листопада 1841, Підставки, Золотоніський повіт, Полтавська губернія — 30 вересня (13 жовтня) 1910) — представниця козацько-старшинського та дворянського роду Томарів, дружина лікаря і професора Університету Святого Володимира Фрідріха Фрідріховича Мерінга. Мати підприємця й державного діяча Сергія Федоровича Мерінга. Значна частина її життя була пов'язана з Києвом.
Походження
Катерина Томара народилася 4 (16) листопада 1841 року у селі Підставки Золотоніського повіту Полтавської губернії.Модзалевський В. Л. Малоросійський родословник. Т. 5. Вип. 1 / упоряд. С. В. Шурляков. — Київ, 1996. — Розділ «Томари».
Її батьком був Михайло Михайлович Томара (нар. 1808) — офіцер Нарвського драгунського полку, учасник військової кампанії 1831 року, згодом Золотоніський повітовий предводитель дворянства. Матір'ю була Анна Михайлівна Іваненко (нар. 1820), дочка статського радника.
Генеалогічні матеріали Вадима Модзалевського однозначно відносять Катерину до роду Томарів. Прізвище Іваненко було дошлюбним прізвищем її матері.
Томари належали до козацько-старшинських родів Гетьманщини, представники яких згодом були визнані в спадковому дворянстві. Пряма родова лінія Катерини простежується від Яна (Івана) Томари через Степана Івановича, Василя Степановича, Степана Васильовича, Михайла Степановича та Михайла Михайловича Томарів.Руденко Ю. Рід Томар у Ковраї: походження й діяльність // Літопис Волині. — 2025. — Чис. 32. — С. 113–118. — DOI: 10.32782/2305-9389/2025.32.19.
Найдавнішого відомого представника роду Яна (Івана) Томару пов'язують із Переяславщиною другої половини XVII століття. У генеалогічній літературі його також ототожнювали з Іваном Томоркою, згаданим у козацькому реєстрі 1649 року. Таке ототожнення є ймовірним, однак остаточно не доведеним. Родова традиція виводила Томарів із грецького середовища Балкан; ранній етап походження роду залишається предметом генеалогічних досліджень.
Важливе місце в родоводі Катерини посідали Лизогуби. Її прямий предок Степан Іванович Томара був одружений із Пелагією Яківною Лизогуб, дочкою Якова Кіндратовича Лизогуба — канівського і чернігівського полковника, генерального осавула та наказного гетьмана.
Через Лизогубів родина Томарів була пов'язана шлюбними зв'язками також із гетьманськими родами Дорошенків і Скоропадських. Брат Пелагії, Юхим Якович Лизогуб, був одружений із Любов'ю Петрівною Дорошенко, дочкою гетьмана Петра Дорошенка.Матеріали з історії та генеалогії роду Лизогубів; відомості про шлюб Юхима Яковича Лизогуба з Любов'ю Петрівною Дорошенко.
Їхній син Семен Юхимович Лизогуб одружився з Іриною Іванівною Скоропадською, дочкою гетьмана Івана Скоропадського.Матеріали з генеалогії української козацької старшини: відомості про шлюб Семена Юхимовича Лизогуба з Іриною Іванівною Скоропадською. Петро Дорошенко та Іван Скоропадський при цьому не були прямими предками Катерини Томари, а належали до спорідненого через шлюби родинного кола.
Інша пряма лінія походження Катерини була пов'язана з Кочубеями. Степан Васильович Томара був одружений з Анною Василівною Кочубей, дочкою полтавського полковника Василя Васильовича Кочубея та онукою генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея.
Двоюрідним братом Катерини був Лев Павлович Томара (1839 — після 1917). Його батько Павло Михайлович Томара був братом батька Катерини — Михайла Михайловича Томари. Лев Томара обіймав посади харківського віцегубернатора, губернатора Смоленської та Волинської губерній, а в 1885—1898 роках був київським губернатором; згодом став сенатором і таємним радником. Таким чином, протягом значної частини київського періоду життя Катерини її двоюрідний брат очолював Київську губернію.
До тієї ж родини належав дипломат Василь Степанович Томара, якого в юності в родинному маєтку в Ковраї навчав Григорій Сковорода. Василь був братом прямого предка Катерини — Михайла Степановича Томари.
Шлюб і родина
Майбутнім чоловіком Катерини став Георг Фрідріх Фердінанд Мерінг () — уродженець саксонського міста Дона, лікар, професор Університету Святого Володимира та один із відомих київських медиків другої половини XIX століття. У документах Російської імперії він фігурував як Фрідріх або Федір Фрідріхович Мерінг.Мерінг В. О. Життя та діяльність Фрідріха Мерінга — Почесного члена Київського університету Святого Володимира // European Philosophical and Historical Discourse. — 2017. — Vol. 3. — Issue 1.
11 квітня 1859 року Мерінг звернувся до ректора Університету Святого Володимира з проханням видати необхідне для одруження свідоцтво. У документі його наречена названа «дівицею Катериною Михайлівною Тамара». Університетські документи засвідчували відсутність перешкод до шлюбу.
Таким чином, документи безпосередньо підтверджують дошлюбне прізвище Катерини та дозволяють віднести укладення шлюбу до 1859 року. Точна дата вінчання наразі не встановлена.
Подружжя належало до різних конфесій: Фрідріх був лютеранином, Катерина — православною.
У родині поіменно простежуються щонайменше п'ятеро дітей:Мерінг В. О. Родина Мерінгів в освітньому та громадському житті України другої половини ХІХ — початку ХХ століття : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01. — Переяслав-Хмельницький, 2018.
Софія Федорівна Мерінг — у шлюбі графиня Коновніцина; Михайло Федорович Мерінг; Надія Федорівна Мерінг; Сергій Федорович Мерінг; Володимир Федорович Мерінг.
Сергій Федорович став великим землевласником і підприємцем, а 1918 року обіймав посаду міністра торгівлі й промисловості Української Держави.
Питання про невстановлену доньку
Повний склад дітей подружжя остаточно не встановлений.
Київський природознавець і краєзнавець Микола Шарлемань, спростовуючи поширену легенду про нібито потонулу доньку архітектора Владислава Городецького, зазначав, що насправді в Криму потонула «донька Мерінга — київського багатія на Печерську».Шарлемань М. В. Спогади та автобіографічні матеріали.
Окремо у списку поховань старого Аутського некрополя в Ялті зафіксований запис: «Меринг Соня, умерла на 21 году».Аутский некрополь // «Старая Ялта». Список поховань старого Аутського кладовища.
Відома Софія Федорівна Мерінг, дружина графа Олексія Івановича Коновніцина, цією особою бути не могла. Джерела фіксують Софію Федорівну Коновніцину живою під час евакуації з Одеси у 1919—1920 роках, а згодом — у Югославії.Волков С. В. База даних «Участники Белого движения в России»: запис «Коновницына Софья Федоровна».
Спорідненість «Соні Мерінг» із Фрідріхом і Катериною Мерінгами документально не встановлена. Тому її ототожнення з донькою, згаданою Шарлеманем, залишається робочою гіпотезою.
Реальна трагедія в родині Мерінгів могла стати одним із джерел пізнішої київської легенди про потонулу доньку Владислава Городецького, чий Будинок із химерами був споруджений неподалік території колишньої садиби Мерінгів.
Життя в Києві
Після шлюбу життя Катерини Мерінг було переважно пов'язане з Києвом. Її чоловік понад три десятиліття працював в Університеті Святого Володимира, мав велику приватну лікарську практику та став одним із великих власників нерухомості міста.
Родині належала велика садиба Мерінга в центральній частині Києва між Хрещатиком, Інститутською та Банковою. До неї входили житлові та господарські будівлі, сад, ставок і значні незабудовані території. Наприкінці XIX століття після поділу спадщини територію перепланували й забудували; тут сформувався новий міський квартал.Кальницький М., Віргініус С. Прогулки по Киеву. Путеводитель. — Київ, 2009.
Про належність «пані Мерінг» до київського світського середовища свідчать спогади Сергія Вітте. Описуючи події 1 березня 1881 року, Вітте згадував знайому йому «г-жу Меринг», яка перебувала в сусідній ложі київського театру та повідомила про отриману телеграму зі звісткою про вбивство імператора Олександра II.Вітте С. Ю. Воспоминания. — Т. 1. — Москва, 1960.
Вітте не назвав її особистого імені, тому беззастережно ототожнювати цю особу з Катериною Мерінг неможливо. За місцем, часом та сімейним контекстом така ідентифікація є ймовірною.
Вдівство і спадщина
Фрідріх Мерінг помер 19 (31) жовтня 1887 року.
У домашньому духовному заповіті, складеному 12 червня 1887 року, було визначено порядок переходу родинного майна. Катерина отримувала довічні права користування частиною спадщини, після чого нерухомість мала перейти дітям.Державний архів м. Києва. Ф. 100. Оп. 1. Од. зб. 1609. Справа Київського міського кредитного товариства № 1231а 26. «Духовний домашній заповіт Ф. Ф. Мерінга». 12 червня 1887 р. 4 арк.
Таким чином, після смерті чоловіка вона залишалася юридично важливою учасницею управління значною родинною спадщиною.
У наступні роки майновий комплекс був розділений між спадкоємцями. Перепланування колишньої садиби Мерінгів стало одним із помітних містобудівних проєктів центрального Києва наприкінці XIX століття.
Згадка про «пані Мерінг» серед жертводавців
Окремий епізод може бути пов'язаний зі спорудженням церкви святого Олександра Невського біля Маріїнського парку.
Києвознавець Михайло Рибаков зазначав, що храм, споруджений у 1888—1889 роках за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва, будувався на благодійні кошти. Серед жертводавців він назвав представників родини Терещенків, барона Гінзбурга, Федора Трепова, Михайла Дегтярьова, Якова Бернера, Товариство Південно-Західних залізниць та «пані Мерінг».Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. — Київ : Кий, 1997.
Рибаков посилався, зокрема, на матеріали Державного архіву м. Києва — ф. 163, оп. 38, спр. 119, арк. 12, а також на газети «Киевлянин» від 19 травня 1888 року та 26 серпня 1889 року і «Киевское слово» від 26 серпня 1889 року.
Імені «пані Мерінг» у наведеному Рибаковим тексті не зазначено. Оскільки Фрідріх Мерінг помер 1887 року, а Катерина була його вдовою, нею могла бути саме Катерина. Проте це ототожнення наразі не є документально доведеним і потребує безпосередньої перевірки первинних джерел.
Смерть і поховання
Катерина Мерінг померла 30 вересня (13 жовтня) 1910 року після тяжкої й тривалої хвороби.
Про смерть родина повідомила в траурному оголошенні, надрукованому в газеті «Киевлянин» № 271 від 1 жовтня 1910 року. У ньому Катерина була названа «вдовою таємного радника».Киевлянин. — 1910. — № 271. — 1 октября. — С. 1. Траурне оголошення про смерть Катерини Михайлівни Мерінг.
Газета повідомляла, що 1 жовтня о 14-й годині тіло мали винести з готелю «Континенталь» до церкви святого Олександра Невського. Наступного дня, 2 жовтня, було призначено поховання на Аскольдовій могилі.
Місце смерті Катерини Мерінг в оголошенні не зазначене, тому готель «Континенталь» не можна вважати встановленим місцем її смерті.
На Аскольдовій могилі раніше був похований і її чоловік.
Якщо подальша перевірка першоджерел підтвердить, що згадана серед жертводавців «пані Мерінг» була Катериною Мерінг, то церква Олександра Невського, спорудження якої вона могла підтримати, згодом стала місцем її відспівування.
Примітки
Джерела та література
Архівні та опубліковані джерела Державний архів м. Києва. Ф. 16. Оп. 475. Спр. 5. Арк. 1—2. Заява Фрідріха Мерінга ректору Університету Святого Володимира від 11 квітня 1859 року та документи щодо вступу в шлюб із Катериною Михайлівною Тамара. Державний архів м. Києва. Ф. 100. Оп. 1. Од. зб. 1609. Справа Київського міського кредитного товариства № 1231а 26. «Духовний домашній заповіт Ф. Ф. Мерінга». 12 червня 1887 року. 4 арк. Державний архів м. Києва. Ф. 163. Оп. 38. Спр. 119. Арк. 12. Киевлянин. 1888. 19 травня. Киевлянин. 1889. 26 серпня. Киевское слово. 1889. 26 серпня. Киевлянин. 1910. № 271. 1 жовтня. С. 1. Вітте С. Ю. Воспоминания. Т. 1. Москва, 1960. Шарлемань М. В. Спогади та автобіографічні матеріали. Волков С. В. База даних «Участники Белого движения в России». Запис «Коновницына Софья Федоровна».
Література Модзалевський В. Л. Малоросійський родословник. Т. 5. Вип. 1 / упоряд. С. В. Шурляков. Київ, 1996. Розділ «Томари».