Перша подорож Колумба (також Подорож відкриття ) — морська експедиція під командуванням Христофора Колумба, що перебував на службі в Католицьких королів Іспанії, королеви Кастилії Ізабелли I (1451—1504) та короля Арагону Фернандо II (1452—1516). Експедиція вирушила 3 серпня 1492 року з порту Палос-де-ла-Фронтера (Уельва, Іспанія).
В експедиції взяли участь три судна: трищогловий флагман () «Санта-Марія» під командуванням Христофора Колумба та дві каравели, «Пінта» під командуванням і «Нінья» під командуванням Вісенте Яньєса Пінсона.
3 серпня 1492 року кораблі вийшли з Палос-де-ла-Фронтера й попрямували до Канарських островів. Там довелося полагодити кермо «Пінти». 16 вересня кораблі досягли Саргасового моря, а 12 жовтня прибули до острова (імовірно, нині це острів Сан-Сальвадор, один із Багамських островів). Згідно з дослідженням, опублікованим у 1986 році в журналі National Geographic, Колумб міг дістатися до — іншого невеликого острова Багамського архіпелагу; утім, більшість експертів не визнають цю версію. Цю подію традиційно й називають відкриттям Америки. Далі Колумб продовжив свою подорож на південь, у Карибське море, і 27 жовтня дістався Куби, а 5 грудня — острова Гаїті (у західній традиції він має назву Еспаньйола). 24 грудня корабель «Санта-Марія» сів на мілину біля берегів Гаїті, і на його уламках було зведено форт Ла-Навідад.
16 січня 1493 року експедиція вирушила у зворотний шлях. Через кілька днів шторм розкидав обидва кораблі. Наприкінці лютого «Пінта» під командуванням Пінсона прибула до Байони (Галісія) й повідомив Католицьким королям про відкриття нових земель. Тим часом «Нінья», на якій подорожував Колумб, 17 лютого зробила зупинку на португальському острові Санта-Марія в архіпелазі Азорських островів, а 4 березня, провівши в подорожі сім місяців і 12 днів, пришвартувався в Лісабоні. 15 березня Колумб повернувся до порту Палос-де-ла-Фронтера, а наступного місяця Католицькі королі прийняли його в Барселоні.
Передісторія
Географічний контекст У XV столітті в європейській кухні вже вживали прянощі — шафран, імбир, корицю й гвоздику. На ринках ці прянощі продавали дуже дорого: у добу Ренесансу один фунт такого продукту міг коштувати кілька золотих песо. Тому найбажанішим товаром на Великому шовковому шляху зі Сходу на Захід — з Азії до Європи — були саме прянощі.
На цінні прянощі, яких потребувала Європа, були багаті острови Азії, — наприклад, на Молуккських островах у https://web.archive.org/web/20071210011159/http://findarticles.com/p/articles/mi_m1310/is_1984_June/ai_3289703 збирали гвоздику й мускатний горіх (через що їх і називали островами прянощів). Шлях на Схід пролягав через європейський континент, потім через Близький Схід, затим до Індії або Китаю. У цей період зміцнилося положення турків-османів у Константинополі, і що сильнішими вони ставали на Близькому Сході, то складніше й дорожче ставало доставляти східні товари до Європи.
У Христофора Колумба був примірник книги «Подорожі Марко Поло» із численними нотатками, особливо про відстані, товари й багатства Азії. Проте географічні знання про Схід у той час були неповними: на деяких картах достовірно було позначено лише район Середземномор'я.
Португалія й Кастилія в Атлантиці Португальці активно подорожували морем. В Атлантиці вони відкрили Азорські острови й Мадейру, на півдні досліджували західне узбережжя Африки. Водночас Кастилія ще у XV столітті встановила феодальне панування над Канарськими островами, а в 1476 році, вже за правління Католицьких королів, , сеньйор Лансароте, очолив висадку на африканському узбережжі й наказав збудувати фортецю En Tierra Extraña: Expediciones Militares Españolas. Edaf. 2012. ISBN 978-84-414-3206-2..
4 вересня 1479 року в містечку Алкасоваш Кастилія і Португалія уклали Алкасоваський договір — міжнародну угоду, яка поклала край Війні за кастильську спадщину. З боку Кастилії угоду підписали католицькі королі, а з боку Португалії — король Афонсу V і його син Жуан II. У своїй «географічній» частині угода закріплювала за Кастилією лише Канарські острови, а права на інші володіння (Мадейра, Азорські острови, Кабо-Верде та Гвінею) закріплювалися за Португалією. Крім того, Португалія отримала виключні права на завоювання Марокканського королівства, а також здобула виняткові права на плавання, завоювання і торгівлю в Атлантичному океані на південь від Канарських островів, зокрема території, які будуть відкриті в майбутньому.
Перші роки Колумба на Піренейському півострові
У 1476 році на корабель, на борту якого перебував Христофор Колумб, напали пірати, і він зазнав аварії на півдні Португалії. Судячи з усього, Колумб дістався берега плавомVarela Marcos, Jesús (2005). Colón y Pinzón, descubridores de América. Valladolid: Universidad de Valladolid. I.E.I.P. ISBN 9788493393809..
Колумб кілька років плавав разом із португальцями й з'ясував характер вітрів, що дмуть між Піренейським півостровом і Північною Африкоюhttps://digital.csic.es/handle/10261/254942. У 1478 році він переїхав до Лісабона — міста з давніми морськими традиціями, а також фінансового й торгівельного центру. Там він займався складанням і продажем морських карт. Крім того, Колумб подорожував до Англії, Ірландії та Ісландіїhttps://digital.csic.es/handle/10261/254942.
Європейці впродовж століть вважали, що в містах, розташованих поблизу екватора, надто спекотно і що жити й господарювати в них неможливо, хоча іберійські мореплавці вже давно довели хибність таких уявленьhttps://digital.csic.es/handle/10261/254942. З огляду на це особливо велике значення для Колумба мала його подорож до Золотої копальні (Ла- Міна-де-Оро) у Гвінеї. Там Колумб, імовірно, відвідав фортецю Сан-Жоржи-да-Міна, збудовану португальцями в 1482 році для торгівлі золотом і рабами.
Колумб оселився на острові Порту-Санту архіпелагу Мадейра. Він одружився з дочкою губернатора острова, — імовірно, у Лісабоні, де також народився його син Дієгоhttps://digital.csic.es/handle/10261/254942. На Мадейрі Колумб почав помічати, що тамтешня рослинність відрізняється від європейської, що вітри там часто дмуть з півночі, але влітку іноді сильно дмуть із заходу, після чого на пляжі залишаються різні предмети, серед яких зустрічаються , які рідко зустрічаються на Мадейрі (але рясно ростуть у Карибському басейні). Він також чув історії про різьблені палиці та деревину дивних порід, які виносило з моря. Крім того, Колумбові став відомий дивний факт: на острові Флореш, який входить до Азорського архіпелагу, море винесло на берег два тіла із широкими обличчями й рисами, відмінними від європейських.
Родина математика Паоло Тосканеллі мала у Флоренції аптеку, де продавала спеції, і з огляду на це він цікавився географією Сходу. Спираючись на розповіді моряків, Тосканеллі складав карти. Одна з таких карт, яку він надіслав лісабонському каноніку , зрештою потрапила до КолумбаVarela Marcos, Jesús (2005). Colón y Pinzón, descubridores de América. Valladolid: Universidad de Valladolid. I.E.I.P. ISBN 9788493393809.. На цій карті Китай простягався на схід настільки далеко, що його східний край опинявся не дуже далеко від Європи.
На той час уже існували теорії Клавдія Птолемея та інших класичних вчених, з яких випливало, що Земля має форму кулі. По суті, у XV столітті, коли жив Колумб, така думка була панівною, хоча вона й суперечила світобаченню Католицької церкви, однак значно пізніше поширився народний міф про те, що в Середньовіччі люди вважали Землю пласкою. Складність полягала в іншому — визначити відстань від Європи до Азії, яку потрібно подолати, здійснюючи морську подорож на захід. Хоча стародавні греки досить точно обчислили діаметр Землі, екстраполюючи величину одного градуса, Колумб зробив помилкові розрахунки, зменшивши розмір планети на чверть. У будь-якому разі, він вважав, що існує достатньо підстав для здійснення подорожі на захід.
Пошук меценатів
Для здійснення подорожі потрібне було фінансування, тому між 1483 і 1485 роками Колумб звернувся до монарха Жуана II Португальського; той передав запит своїм радникам із морських питань, але врешті-решт відхилив план експедиції. Португальську корону в той час цікавив насамперед план дістатися до Індії, оминувши південь Африки.
Незабаром після цієї відмови португальський мореплавець Бартоломеу Діаш відкрив мис Доброї Надії — найпівденнішу точку африканського континенту. Жуан II вважав за краще схвалити , яку запропонував , яка мала на меті відплисти на захід від Азорських островів з метою віднайти й завоювати «Острови Семи Міст»: у ті часи було невідомо, що він собою являє — великий острів, архіпелаг чи навіть континент («terra firma»). Імовірно, король Жуан віддав перевагу варіанту ван Олмена, оскільки той зобов'язався повністю фінансувати експедицію самостійноhttps://web.archive.org/web/20150923205625/http://colonialvoyage.com/geschiedenis_portugal_overzee/deel7/hoofdstuk_11.0.html. Не знайшовши підтримки португальського короля, а також, можливо, через смерть своєї дружини та/або кампанії, розпочатої Жуаном II проти Браганського дому, Колумб поїхав із Португалії і звернувся до Кастильської Корони.
Більшість істориків погоджується, що Колумб прибув до Палос-де-ла-Фронтера, увійшовши через його , на початку 1485 року, і попрямував до . Там він познайомився з ченцями , а згодом — з . Він поділився з ними своїми планами, і вони допомогли йому в реалізації його задуму.
Колумб виклав свій план королям Кастилії та Арагону, Ізабелі I та Фернандо II, але ті з різних причин йому відмовили. У той час королі спрямовували всі свої ресурси на — останнього мусульманського осередку на Піренейському півострові. Радник королеви Ізабелли, священик побоювався, що запропонована Колумбом подорож стане порушенням Алкасоваського договору, укладеного між Іспанією й Португалією, і спровокує новий військовий конфліктhttps://revistas.grancanaria.com/index.php/aea/article/view/8/8. Крім того, комісія експертів дійшла висновку, твердження Колумба про можливість відкриття нового шляху до Азії не мали рації.
У 1488 році Колумб із невідомих причин знову вирушив до Португаліїhttps://revistas.grancanaria.com/index.php/aea/article/view/8/8. Там йому вдалося бути присутнім під час повернення Бартоломеу Діаша з подорожі, під час якої той відкрив мис Доброї Надії — найпівденнішу точку Африканського континенту, за яким португальцям відкривався морський шлях до Індії через Індійський океан. Після цього Жуан II зосередився на освоєнні цього маршруту і втратив інтерес до дослідження західних областей Атлантичного океану.
Тоді Колумб повернувся до Андалусії і поділився своїм задумом із , але той його відхилив. Тоді Колумб звернувся до — той виявив зацікавленість і приймав Колумба протягом двох роківhttps://revistas.grancanaria.com/index.php/aea/article/view/8/8. Несподівано королева, коли до неї звернулися за порадою, наказала викликати Колумба й пообіцяла зайнятися його планом, щойно завершиться відвоювання Гранади.
25 листопада 1491 року Гранада нарешті капітулювала перед християнами. Колумб поїхав із монастиря Ла-Рабіда, у якому перебував із жовтня, і приблизно 31 грудня приєднався до двору в Санта-Фе — таборі, який королі Кастилії й Арагону розбили в долині і який виконував роль штабу під час облоги.