Хоти́н — місто в Україні, адміністративний центр Хотинської міської громади Дністровського району Чернівецької області. Історично важливий центр Бессарабії. Значний туристичний осередок України, відоме своєю грандіозною фортецею XIII — XVIII століття, яка збереглася до сьогодні.
Назва і символи У літописі згадуваний як Хотень. У билинних переказах згадується богатир на ім'я Хотен Блудович.
Герб
1826 року місту Хотину був наданий герб: у золотому полі срібна тривежева цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком над двома схрещеними шаблями — символами захисту краю від ворогів. На передній вежі півмісяць на держаку, а на держаках обох крайніх веж — застромлені бунчуки.
Прапор
Географія Хотин розташований на південному заході України, у Чернівецькій області, в історичному регіоні Бессарабія. Місто знаходиться на правому березі річки Дністер, за 62 км від обласного центру Чернівці та за 27 км від міста Кам'янець-Подільський. Біля Хотина протікає річка Варниця, яка є правою притокою Дністра.
Місто лежить у межах Хотинської височини, частини Подільської височини, що характеризується пагорбистою місцевістю, ярами та долинами. Поблизу Хотина розташований Дністровський каньйон, відомий своїми геологічними формаціями та біорізноманіттям.
Транспортне сполучення Через місто пролягає автошлях національного значення , який сполучає Чернівці, Кам'янець-Подільський та Хмельницький. Завдяки цьому Хотин має зручне транспортне сполучення з іншими регіонами України.
Клімат Хотин знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом і м'якою зимою. Середня температура влітку становить +20...+25 °C, узимку – -2...-5 °C.
Природні ресурси Регіон багатий на водні ресурси, зокрема підземні води, які використовуються для водопостачання. У лісах, що оточують Хотин, поширені дуб, граб і бук.
Історія
Завдяки вигідному стратегічному положенню Хотин відіграв значну роль в історії України, Молдовського князівства, Речі Посполитої, Османської імперії та Російської імперії.
Спочатку це була невелика збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами-кам'янками, які датують IX—X століттями, а на глибині 1,2–1,4 м виявлений культурний шар VII—VIII століть.
Від X століття Хотин входив до складу Русі, згодом — Галицько-Волинського князівства.
Завдяки міцній твердині й вигідному розташуванню Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які, у свою чергу, сприяли розквіту культури й економіки міста. Про це, зокрема, свідчить і рукописне Хотинське Євангеліє XIV століття. У Хотині в ті часи відбувалися найбільші у Молдовському князівстві ярмарки, на які приїздили купці з різних країн Східної та Західної Європи. Місто було важливим митним пунктом в європейсько-азійській торгівлі. У другій половині XVI століття від хотинського ярмарку у молдовську скарбницю надходила величезна сума грошей — 10 000 золотих на рік.
У складі Шипинської землі З кінця ХІІ століття на півдні Галицького князівства Галицько-Волинської держави починає формуватись земля з напів-автономним статусом. Після монголо-татарської навали зв'язки з галицько-волинськими землями послабились, що призвело до їх фактичного відокремлення на початку XIV, та визнання зверхності Золотої Орди.
У середині XIV століття починається занепад Золотої Орди, в залежності від якої перебував край. В 1349 році Королівство Польське захопило Галицьке князівство. В цей же час на землях у басейні річки Молдова формується нова держава — Молдовське князівство.
На південному прикордонні Галицького князівства постає Шипинська земля — практично самостійна адміністративно-територіальною одиниця з власною самоуправою, за яку вели запеклу боротьбу Королівство Польське, Королівство Угорське та Молдовське князівство.
Документально вперше згадує Шипинську землю Ян Длугош в 1359 році у зв'язку з походом короля Казимира у Молдову. Приблизні межі описувались в грамоті 1412 року.
Загальне керівництво землею здійснював Воєвода. Хотинська фортеця була центром Хотинської волості («дєржави»), якою керував Староста («дєржавець»)
У складі Молдови Від 1373 року Хотин увійшов до складу Молдови.
Упродовж XV—XVI століть Хотинська фортеця була столицею Мультан, резиденцією молдавських господарів.
Воєвода Стефан III Великий значно розширив кордони фортеці — звели мур шириною 5 і висотою 40 метрів. У самій фортеці були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів.
Згаданий у «Списку руських городів» наприкінці XIV століття («На Днестре Хотень») й у грамоті молдавського воєводи Олександра від 8 жовтня 1408 року.
У XVI столітті деякий час перебував під владою Польщі, потім знову Молдавського князівства (у васальній залежності від османів), у XVIII столітті Хотинська округа була безпосередньо включена до складу Османської імперії.
Після занепаду Молдавського князівства місто і фортеця перейшли до рук османів. Вони ще більше посилюють оборонну міць фортеці, але місцеве населення ніколи не мирилося з новими поневолювачами. Помічниками у цій боротьбі часто виступали запорозькі козаки. Так було в 1563 році, коли козаки на чолі з легендарним Дмитром Вишневецьким (Байдою) зайняли фортецю і почали переговори з молдавським господарем про спільний виступ проти Османської імперії. Через зраду молдавських бояр загін козаків був розгромлений, а Дмитро Вишневецький був страчений в Константинополі.
1615 року війська Речі Посполитої зайняли Хотин. Після Цецорської битви 1620 року між Річчю Посполитою та Османською імперією, в ході якої війська Речі Посполитої були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від османської навали.
Хотинська битва 1621
У вересні — на початку жовтня 1621 року біля стін Хотинської фортеці проходили події знаменитої Хотинської битви, яка прославила запорозьких козаків на чолі із гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним і стала зламним моментом в історії Османської імперії. У ході Хотинської війни військо Речі Посполитої великого гетьмана литовського Яна-Кароля Ходкевича (35 тисяч вояків) та Запорозьке військо гетьмана Петра Сагайдачного (40 тисяч козаків) відбили численні атаки 200-тисячної османсько-кримськотатарської армії. Козаки під проводом Сагайдачного у вересні неодноразово здійснювали сміливі нічні рейди-контратаки, викликаючи паніку серед османських військ. 24 вересня у фортеці помер від поранення і подальшого зараження крові гетьман литовський Ян-Кароль Ходкевич, і оборону очолив Станіслав Любомирський. Успішні дії козаків, вмілі маневри військ Речі Посполитої поступово підточували сили османів. Осман II остаточно розгубився. 28 вересня він вирішив дати генеральний бій. Але вже 9 жовтня 1621 р. Султан Осман II був змушений укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир.
Впродовж XVII століття Хотин переходив з рук в руки, ним володіли і польські королі і османські феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Під час визвольної війни 1650—1653 років у Хотині перебували війська Богдана Хмельницького.
Хотинська битва 1673
11 листопада 1673 р. коронний гетьман Ян III Собеський на чолі 30-тисячного війська Речі Посполитої вщент розгромив у Хотині 40-тисячну османську армію. Вирішальним моментом Хотинської битви 1673 стала атака гусарів воєводи Яблоновського. Від загибелі і полону врятувалось лише декілька тисяч османів. Тільки на початку XVIII століття османи змогли закріпитися в Хотині і в фортеці.
Після реконструкції 1712—1718 років (за участю французьких інженерів) Хотинська фортеця стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи.
Хоча під мурами фортеці продовжують йти битви, в XVIII—XIX століттях вона поступово втрачає своє оборонне значення.
1739 року московські війська вступають в Хотин після перемоги над османами у битві під Ставчанами.
1769—1787 рр. російська імператорська армія знову штурмувала Хотинську фортецю.
Облога Хотина 1788
1788 року місто взято в облогу австрійськими військами під командуванням принца Фрідріха і московськими військами під командуванням сина генерала Солтикова. Місто було в облозі 4 місяці і 8 днів. 19 вересня 1788 року місто з комендантом Осман-пашею здалося. Осман-паші та іншим дозволили вивезти всіх своїх людей та все своє добро з замку, фортеці та міста. Це все вивезено на 2700 возах. Солтиков запросив до себе Осман-пашу на обід. Осман-паша був чоловіком Гелени, сестри Софії Клявоне. Софія Клявоне перебувала тоді у зв'язку із Солтиковим. Після того як місто капітулювало в ньому було 16 857 жителів.
1 жовтня 1778 австрійські та російські війська ввійшли в місто. Місто було порожнє і значно поруйноване. Передмістя Константинополь ще раніше спалив Осман-паша.
Саксонський принц Фрідріх Заальфельдский так описав тоді місто. Хотинська фортеця в формі чотирикутника, 1800 на 730, має четверо воріт. Ворота мали назви: Водяні, Стамбульські, Бендерські і Корохові. В середині замку розташовані палац паші, мечеть, османська лазня, багато магазинів і 40 різних будинків, в яких могли жити 800 осіб. Місто розташоване вище фортеці і оточене грабовим палісадом до самої фортеці. Одне передмістя називали Константинополь, а інше біля воріт, які виходили на дорогу до Окопів, називали Румля. Між двома передмістями був сад Осман-паші, який виходив і поза палісад. Малий струмок, який стікав в Дністер ділив місто і фортецю на дві частини. Місто забудовано дерев'яними будинками. При фортеці були 7000 вояків, жив тоді там Осман-паша та ага яничарів Друруоглу.
У складі Російської імперії
Після російсько-турецької війни 1806—1812 рр. Хотин було анексовано Росією, після чого він став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, османи майже повністю знищили місто.
1832 р. на території фортеці збудовано нову церкву св. Олєксандра Нєвского. 1856 року московський уряд скасував статус Хотинської фортеці як військового об'єкта. Саме місто протягом XIX ст. розбудовували на рівнинному плато за регулярним планом. За переписом 1897 р. Хотин нараховував 18126 мешканців. Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства. Тут було кілька водяних млинів. На початку XX ст. в Хотині діяли 3 броварні, 10 ґуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли 2 двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), 2 чоловічі однокласні училища та одне приватне.
Визвольні змагання
1918 року на прикордонну Хотинщину претендувало 6 держав: Біла Росія, Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, Українська Держава, Молдовська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія. 10 листопада 1918 року Хотин окупували війська королівської Румунії. Почалися репресії та терор. Але хотинчани не покорилися новим заґарбникам. У січні 1919 року спалахнуло антирумунське повстання. Влада в більш як ста селах перейшла до рук Хотинської Директорії на чолі з Й. І. Волошенком-Мардар'євим. Директорія, підтримувана народом, вирішила вигнати румунів з свого краю. Протягом 10 днів учасники Хотинського повстання вели запеклі бої з королівськими військами. Проте увірвавшись 1 лютого у Хотин, заґарбники вчинили розправу над населенням. Щодня заґарбники вели сотні людей на руїни Хотинської фортеці, звідки ніхто не повертався. Хотин упродовж 22 років був повітовим центром Румунії.
Друга світова війна. Радянська окупація
1940 року після приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР Хотин став районним центром УРСР. Під час Другої світової війни Хотин був під румунською окупацією (6 липня 1941 р. — 4 квітня 1944 р.), пізніше знову у складі УРСР.
У 1970 році була побудована об’їзна Хотина, або ж частина дороги автошляху (Житомир — Чернівці).
У 1988 році місті було збудовано новий клуб із залом на 700 місць.
У Незалежній Україні