Хуан де Маріана ( Talavera de la Reina, 2 квітня 1536 — Толедо, 17 лютого 1624) — іспанський єзуїт, теолог та історик . Разом із Бальтасаром Грасіаном, Педро де Рібаденейрою, Хуаном Еусебіо Нірембергом та Франсіско Суаресом він одним з найбільш відомих іспанських письменників та інтелектуалів Товариства Ісуса Золотого віку, відомого як друга схоластика .
Біографія Хуан де Маріана був сином Бернардини Родрігес і Хуана Мартінеса де Маріана, декана колегіальної церкви Талавера-де-ла-Рейна . Тому його охрестили в Ла-Пуеблануева, місті в межах його судового округу, 2 квітня 1536 року. Але він мав позашлюбне походження, що принесло йому багато образ протягом усього життя, але він зносив їх стоїцизмом.
У сімнадцять років він пішов вивчати мистецтво та теологію в Алькала-де-Енарес, де все було просякнуто атмосферою гуманізму . Того ж дня, коли його зарахували, він вступив до новіціату Товариства Ісуса разом з Луїсом де Моліною . Там він перебував під опікою святого Франциска Борджіа та склав монастирські обітниці в 1554 році в Сіманкасі. Він завершив священицьку підготовку в єзуїтському коледжі в Римі, де з 1561 року почав викладати і був одним із найкращих викладачів. Серед його учнів був майбутній кардинал Беллармін, який був покровителем Франсіско Суареса . Чотири роки по тому він поїхав до Лорето, а потім був направлений учителем до Палермо на Сицилії, тож загалом він провів в Італії вісім років. У 1569 році він поїхав до Парижа, де отримав докторський ступінь і п'ять років викладав томістичне богослов'я в Сорбонні. Він перебував в аудиторіях Сорбонни в ті дні, коли відбувалася сумнозвісно відома Варфоломіївська різанина 1572 року, під час якої було вбито багатьох гугенотів; через два роки, у 1574 році, він подав у відставку за станом здоров'я, і він повернувся до Іспанії через Фландрію .
Він оселився в єзуїтському коледжі в Толедо і вже в досить зрілому віці присвятив себе написанню книг. У 1578 році йому доручили підготувати звіт про нібито неортодоксальність восьми томів поліглотної Біблії (Biblia regia), виданням якої керував в Антверпені між 1568 і 1572 роками гуманіст Беніто Аріас Монтано, зокрема про сирійську версію Нового Завіту; його звіт, який зайняв у нього два роки навчання,і був схвальний. У той час він потоваришував з Гарсією Лоайсою-і-Хіроном, також з Талавери, який був його учнем, другом і захисником (Гарсія був призначений у середині вісімдесятих років вихователем принца Філіпа, майбутнього Філіпа III, а пізніше навіть був призначений архієпископом Толедо). Він уже мав таку репутацію, що відтоді йому доручали інші подібні та не менш делікатні завдання,наприклад спостереження за підготовкою Посібника з уділення таїнств, переробку Актів єпархіальних соборів Толедо 1582 року та складання Індексу чистилищ 1584 року.
Виконуючи ці замовлення та видання «Праць вестготського ерудита Ісидора Севільського», Хуан де Маріана взявся за написання монументальної історії Іспанії у тридцяти книгах, яка почала виходити в Толедо в 1592 році під назвою «Historiae de rebus Hispaniae Libri XXX», розширене видання якої було опубліковано в Майнці в 1605 році. Тим часом його власний переклад кастильською мовою був надрукований у Толедо під назвою «Загальна історія Іспанії » (1601). Твір охоплює події до смерті Фердинанда Католика, оскільки, за його словами, «я не наважився йти далі та розповідати про сучасніші речі, щоб не завдати комусь болю, якщо скажу правду, і не виконати свого обов'язку, якщо приховаю її».
Хуан де Маріана помер зненацька в Толедо у віці вісімдесяти семи років, у 1624 році. В цей час він працював над кількома Схоліями до Старого та Нового Завітів, твором біблійної екзегези, що базувався на тексті Вульгати .
Його «Історія Іспанії» була дуже популярною у XVII та XVIII століттях. В той час вона вважалася чимось на зразок канонічної або офіційної версії історії Іспанії аж до siglo XIX століття . Потім його працю замінила натхненна лібералами «Загальна історія Іспанії» (1850–1867) Модесто Лафуенте, хоча вона продовжувала широко цитуватися в різних виданнях, які також були видані в тому столітті, і особливо в деяких працях отця Хуана де Маріани, які були надруковані в 1864 році в томах. XXIX та XXX Бібліотеки іспанських авторів з прологом Франсіско Пі-і-Маргаля .
Варто зазначити, що ім'я Маріанна, уособлення Французької Республіки, походить саме від імені Хуан де Маріана. Його думки та ім'я знову стали популярними під час Французької революції в зневажливому сенсі, оскільки прихильники Старого порядку — контрреволюційні аристократи — називали революційних представників народу «маріанцями», натякаючи на вплив думки Хуана де Маріани.
Його ім'ям названо площу, де розташована будівля ратуші Талавера-де-ла-Рейна, та набережну в тому ж місті; а також площу, де розташований єзуїтський костел у місті Толедо. У 2005 році на його честь було засновано Інститут Хуана де Маріани.
Творчість Незалежність його суджень у всіх його творах та гіперкритицизм спричинили досить серйозні проблеми з цивільною та церковною владою, хоча офіційно його застерігали лише двічі.
Спочатку це було щодо його праці «De rege et regis institutione» (Толедо, 1599), урочисто спаленої в 1610 році як підривну парламентом Парижа після вбивства короля Франції Генріха IV і яку він написав на прохання викладача Філіпа III Іспанського, Гарсії Лоайси. За словами його обвинувачів, ця праця легітимізувала тиранівбивство, оскільки її доктрина була пов'язана з попереднім вбивством короля Франції Генріха III ченцем Якобом Клементом у 1589 році, хоча Равайяк, вбивця французького короля Генріха IV, стверджував, що не читав цієї книги.
Цей трактат, написаний як суперечка політичному натуралізму або макіавеллізму, як це зробив Педро де Ріваденейра чотирма роками раніше у своїй праці «Princeps christianus adversus Nicholaus Machiavelum» (1595). Цей трактат пояснює, перш за все, якою має бути монархія та обов'язки короля, за якими він, як і будь-який васал, має бути підпорядкований моральному закону та державі. Далі він пояснює освіту християнського принца, уважно дотримуючись теорій Еразма Роттердамського у своїх «Енхірідіонах» . Він стверджує, що найвищою цінністю монарха є кардинальна чеснота розсудливість у її арістотелівському розумінні, і понад усе він повинен запобігти тому, щоб податки душили продуктивні класи країни. Натхненний святим Томою Аквінським, він також виправдовує, як і він, революцію та страту короля народом, якщо той є тираном.
Мета роботи полягає у встановленні чітких меж політичної влади, спираючись на арістотелівсько-томістську традицію, згідно з якою суспільство передує політичній владі і тому може відновити свої первісні права, якщо уряд йому не корисний. Ось чому він розвиває доктрину про тиранівбивство, яка обговорювалася серед деяких схоластичних авторів того часу, розширюючи право будь-якої особи вбивати тирана. Дехто бачив у окремих його політичних ідеях паралелі з ідеалом народного уряду, з політичним лібералізмом, що виник через кілька століть . Але ця паралель не була домінантною, оскільки Маріана не пропонує форми уряду, відмінної від тієї, що існувала в його оточенні, і цей уряд завжди мав бути підпорядкований релігії.
Вклика біда, сталася з де Маріною, коли його ув'язнили на півтора року в Мадриді в 1607 році за наказом самого Філіпа III та його улюбленця, герцога Лерми, через його книгу «De monetae mutatione», четверту з його «Tractatus septem» (Кельн, 1609). В цій книзі влада засуджувала натяки на міністрів, які змінювали вагу валюти. У цьому трактаті, одному з семи, що містяться в книзі, де Маріна різко засуджує крадіжки тих правителів, які використовували ресурс девальвації валюти, що породжував інфляцію, для фінансування витрат держави.
Загалом зміст Семи трактатів такий:
«I, «De adventu Jacobi apostoli in Hispania» або «Про прибуття Якова до Іспанії».
II, «Pro editione Vulgatae» або «Про видання Вульгати».
III, «De spectaculis» або «Про видовищність».
IV, «De monetae mutatione» або «Про зміну монет».
V, «De die mortis Christi» або «У день смерті Христа».
VI, «De annis arabum» або «Про роки арабів».
VII, «De morte et inmortalitate» або «Про смерть і безсмертя».
Як бачимо, інтереси де Моліни були різнобічними і сягали від історії та хронології до філології, економіки чи моралі. Ці есе не містять жодного, що було опубліковано раніше.
Його конфлікти з орденом були менш важливими. Будучи дуже зайнятою людиною, він видав працю святого Ісидора Севільського, а також працював над працями зі східної філології та був ще й проповідником, цензором екзегези та консультантом інквізиції .
Головною працею де Маріани стала Historiae de rebus Hispaniae libri XX (Toleti, typis P. Roderici, 1592). Пізніше, більш удосконалене видання, було сформоване самим упорядником, називається «De rebus Hispaniae libri XXX», яке було опубліковано в Майнці в 1605 році. Протягом цього часу автор переклав латинське видання іспанською мовою, і воно з'явилося завершеним у Толедо в 1601 році, містячи тридцять книг латинського видання.
Останнє видання, яке він зміг переглянути та виправити, у двох томах, було опубліковано в 1623 році; перше в Мадриді відомим друкарем Луїсом Санчесом, а друге в Толедо Дієго Родрігесом. Твір охоплює період від найдавніших часів до часів католицьких монархів . Хуан де Маріана був істориком, одержимим істиною, який максимально просував критику попередніх хронік; хоча він пише міжнародною латиною того часу, корінь його думки патріотичний, оскільки він має намір викрити велич своєї країни, спільно розповідаючи про події всіх іспаномовних королівств навколо Кастилії.
Цей твір заклав модель історіографічної прози на наступні століття, енергійно підкреслюючи все, що може захопити та привернути увагу читача; він приділяє особливу увагу описам місць, де відбуваються події, та пафосу в промовах і посланнях, а також міркуванням про примхи долі, беручи за взірці Лівія, Тацита та Фукідіда .
В Іспанії це була книга, яку багато разів перевидавали, і протягом майже двох століть вона була найпопулярнішою історичною працею. В решті Європи твір читали переважно в Німеччині та значно менше в інших країнах; його переклав англійською мовою Джон Стівенс у 1699 році.
Окрім згаданих праць, його листування та приміток до видання творів святого Ісидора, а також його звітів як консультанта Священного Офіція, збереглося десять томів рукописів Хуана де Маріани. У його Scholia in Vetus ac Novum Testamentum (Антверпен і Париж, 1620) є також версифікації латинськими куплетами кількох священних книг: Приповістей, Екклезіаста та Пісні пісень .