Тормодус Торфеус (1636–1719) — ісландський та норвезький історик-компілятор. Отримав титул antiqvarius regius («королівський історіограф») у Королівстві Данії, з якою в династичні й унії перебувало королівство Норвегія. Торфеус доклав багатьох зусиль задля збереження рукописів середньовіччя та переклав кілька старих ісландських текстів данською мовою. Найвідомішими є "Історія давнього Вінланда" (Historia Vinlandiœ Antiquœ, 1705 ); "Давня Гренландія" (Grenlandia Antiqua, 1706); та "Історія королівства Норвегія" (Historia Rerum Norvegicarum, 1711), перше всебічне викладення норвезької історії з часів Хеймскрінгла («Heimskringla») Сноррі у XIII столітті.
«Історія Норвегії» (Historia Rerum Norvegicarum) , яку Гольберг назвав « однією з найблискучіших і найвидатніших історій, що коли-небудь з'являлися на світ », була опублікована у чотирьох томах, що є найбільшою латиномовною працею, створеною в Скандинавії . Ніхто ніколи не писав нічого подібного для вченої іноземної аудиторії.
Життєпис
Дитинство Тормодус Торфеус народився 27 травня 1636 року в Енгеї , син Тордіс Бергсвейнсдаттер та губернатора Торве Ерландсена (помер 1665 року). Ерландсен був заможним і за ісландськими мірками значне господарство. Невдовзі після народження Торфеуса родина переїхала до Стафнеса, який розташовувався там, де сьогодні розташований аеропорт Кеблавік, і де з 1925 року стоїть маяк . За переказами, це було місце страти. Коли Торфеус виріс, це був жвавий торговий пункт.
Батько Торфеуса, який мав дещо погану репутацію, відправив обох своїх синів на навчання.
Виховання та освіта
Торфеус був наймолодшим і мав репетитора, поки його не відправили до латинської школи в Скалгольті в 1647 році у віці 11 років. Він добре навчався, і в 1654 році, у віці 18 років, вступив до Копенгагенського університету , куди прибув наприкінці року після об'їзду Амстердама . Лише в червні 1655 року він вступив до університету , а в травні 1657 року отримав офіційний диплом з теології та право публічно проповідувати, але не отримав додаткової освіти, яка дозволила б йому претендувати на посаду священика.
Торфеус повернувся до Ісландії та перезимував з батьками. Влітку 1658 року він знову вирушив у дорогу, але коли почув, що між Данією та Швецією спалахнула чергова війна , капітан вирішив триматися подалі від Копенгагена , і корабель замість цього пришвартувався в Крістіансанді , де Торфеус вперше зіткнувся з Норвегією. Він залишався в цьому маленькому містечку до березня 1659 року, коли спробував продовжити подорож; але цей корабель був підібраний шведським капером , і він деякий час залишався в Ютландії , зокрема в Ольборзі , і досяг Копенгагена лише в липні того ж року. Там король Фрідріх III доручив поваленому священику, Торду або Тораріну Ейрікссону [ 11 ] , перекласти деякі ісландські рукописи , але Ейрікссон, який залишив після себе трактат латиною про Халвдана Сварте , помер невдовзі після прибуття Торфеуса. Королівський мисливець Діфольт та командир Ісландії Хенрік Б'єлке, ймовірно, були тими, хто рекомендував Торфеуса для цього завдання. Навесні 1660 року все пройшло добре, і посеред дорогих часів , війни та бідності Торфеус отримав річну зарплату в 300 риксдалерів та безкоштовне проживання в замку. Король з великим інтересом стежив за його роботою, але сумнівно, чи є якась правда в набагато пізнішому анекдоті Зума про те, що саме Торфеус змусив кронпринца вивчити данську мову. ( Двір був німецькомовним.) Частина його перекладу « Едди» Сноррі була надрукована видавництвом Резен у 1665 році, а пізніше Йонас Рамус, за підтримки праць Торфеуса, склав його книгу латиною про «язичницьку Норвегію». Сподіваючись знайти додаткові матеріали, Торфеус у 1662 році подорожував разом з Генріком Б'єлке до Ісландії, відвідав єпископів Скалгольта та Холара та відвіз матеріал назад до Копенгагена, де завершив «Серію dynastarum et regum Daniae» , яка вперше була опублікована в 1702 році. Великий ажіотаж викликало те, що він представив королівську лінію , яка виглядала зовсім інакше, ніж у Саксона . [ 12 ]
Торфеус нажив собі ворогів і втратив свою посаду з невідомих причин. Натомість, 10 липня 1664 року король призначив його посадою «камергера» (тобто писаря парафіяльного реєстру в єпархії Ставангер ). Тут у нього також виникли деякі проблеми з судовими приставами та іншими норвезькими чиновниками, ймовірно, цьому також посприяв його запальний характер. У Крістіансанді він не знайшов свого місця, більше нічого не заробив. Але 9 липня 1665 року він одружився за гроші, коли вдова Анна Штангеланд з Копервіка дала йому свою «так». Вона родом зі Ставангера і була заможною після двох шлюбів, останній з яких був з керуючим монастирським маєтком Утштайн , Івером Нільсеном або Іваром Нільссоном Лемом, братом діда Гольберга по материнській лінії. [ 13 ] Анна також привезла з собою ферму Штангеланд в Авальдснесі на Кармей . Вона була на 16 років старша за Торфеуса, але вони щасливо прожили разом 30 років. Після її смерті він одружився у 1709 році зі своєю економкою Анною Гансдаттер Гаммель [ 14 ] , дочкою олдермена Ставангера. [ 15 ] Обидва шлюби були бездітними.
Вбивство на Самсі Торфеус повернувся додому в Штангеланд у 1668 році , щоб відновити роботу над «Corpus historicum» . Недрукований переклад юридичного збірника «Греґас» датується цим часом. Але коли помер Фрідріх III , призначення не було продовжено; наступний у черзі на престол, Крістіан V , не поділяв інтересу свого батька до культури. Протягом наступних кількох років Торфеус провів у Штангеланді, за його власними словами, як «ще один фермер». У 1671 році він вирушив до Ісландії, щоб оформити спадщину свого брата, який помер роком раніше. Восени 1671 року він вирушив до Копенгагена через Амстердам . Він вибухнув по дорозі, і корабель затонув у Скагені ; але всі на борту врятувалися, і Торфеус та його супровід продовжили подорож суходолом, [ 16 ] поки не знайшли місце на човні з Орхуса до Зеландії . Знову розпочався шторм . Після двох днів дрейфу без їжі та пиття, капітан не бачив іншого вибору, окрім як шукати притулку у Ставнсфьорді [ 17 ] на острові Самсе , де група з чотирьох осіб отримала житло, їжу та пиво, перш ніж ті, хто залишився на мілині, лягли спати. [ 18 ]
Це був вівторок, 28 листопада 1671 року. [ 19 ] Але раптом інший ісландець, Сігурд Асгейрссон, вбіг до кімнати, де лежав Торфеус, прямуючи до свого ліжка. Господар Ганс Гольбех також прийшов і сказав гостям не хвилюватися. Замість цього повернувся Сігурд, і Торфеус попросив господиню будинку пересісти. Він погодився і втретє ліг спати. Але навіть зараз він не поспав — господиня все ще заходила і виходила. Нарешті Торфеус запитав: « Чому ви так сильно відчиняєте ці двері — ви хочете накликати на мене нещастя? » Знову двері відчинилися. Торфеус стрибнув до столу з мечем , схопив його і вдарив ножем того, хто вбіг. Виявилося, що це був господар Гольбех, який помер від отриманого поранення.
За вбивство Самсе Торфеус мав сплатити штраф у розмірі 100 рігсдалерів церкві Святого Духа в Копенгагені . Торфеуса було заарештовано, і суд нижчої інстанції засудив його до смертної кари; але Високий суд Віборга підозрював, що Гольбех мав злі наміри, оскільки він мав репутацію людини, яка займалася чорною магією. За даними Високого суду Віборга, Торфеус не мав наміру вбивати Гольбеха, а прийняв його за Сігурда Асгейрссона, який повернувся. Суд також зазначив два ножі, знайдені біля тумбочки Торфеуса. Один належав Гольбеху, який, на думку суду, об'єднався з Сігурдом. Інший ніж був невідомим. Оскільки Гольбех увірвався до кімнати Торфеуса, суд зрозумів, чому Торфеус відчував таку загрозу, що не наважувався нічого робити, окрім як захищатися. Торфеус звернувся до Крістіана V з проханням про помилування , і норвежець Йорген Б'єлке, який тоді був окружним магістратом у Калундборзі , а отже, і на Самсе, підтвердив, що Торфеус діяв у порядку самооборони . Б'єлке також розкритикував владу Самсе за те, що вона не розслідувала справу належним чином, як, на його думку, це зробили окружні магістрати у Віборзі. Він просив звільнити Торфеуса. Натомість король звернувся до Верховного суду з проханням про оцінку. Біограф Торфеуса, Йон Еріхсен , писав у 1788 році , що це був вдалий крок Крістіана V, оскільки інакше нащадки навряд чи отримали б історію Норвегії з 1711 року, а базові знання з історії Норвегії були б втрачені назавжди. [ 21 ]
Верховний суд відхилив твердження, що Торфеус діяв у порядку самооборони, але постановив, що « особа на ім'я Тормунд (!) Торфесон » не мала animum occidendi (наміру вбити), і тому повинна бути звільнена з публічним зізнанням , а також зі штрафом у розмірі 100 рігсдалерів, сплаченим церкві Святого Духа в Копенгагені . Він сповідався в Християнській церкві в Крістіансхавні в 1673 році та був на аудієнції у короля, який знав, що Торфеуса високо цінував його батько, Фредерік III . Тому Крістіан V знав Торфеуса з дитинства. Кажуть, що він сказав йому: « Вони такі кровожерливі ». На це Торфеус, як кажуть, відповів: « Я завжди волів убивати, аніж дозволяти їм убивати мене » . [ 22 ] Але все його життя на стіні вітальні висів срібний меч, і він сказав: « Коли я його бачу, я згадую свій гріх . Інакше я б не повернувся до Норвегії... » [ 23 ]
Його друг Арні Магнуссон добре знав цю справу, але непомітно написав, що пізньої осені 1671 року «Тормод Торвесен потрапив у халепу на Самсе ». Помічник Магнуссона Йон Олафссон (1705–1779) писав близько 1758 року, що документи щодо справи про вбивство були в бібліотеці Магнуссона, коли її помістили на горище церкви Трійці через кілька років після пожежі в Копенгагені 1728 року ; але пізніше були знищені — самим Олафссоном та професором Гансом Грамом . [ 24 ]
Адвокат захисту у суді над відьмами У 1680–1681 роках Торфеус відзначився як адвокат захисту в одному з останніх судових процесів над відьмами в Норвегії , де Тірі, або Турид Йоганнесдаттер [ 25 ] Літласунд, була звинувачена в тому, що навела хворобу на дитину солдата Ейлерта Толлейвсена Гренхауга. Торфеус зрештою виправдав її в ратуші Ставангера 26 вересня 1681 року. [ 26 ] Тірі Йоганнесдаттер сама порушила справу, щоб виправдати себе, що було досить незвично, але показує, наскільки соціально обтяжливими були чутки про чаклунство. 29 березня 1680 року в Нора Вельде в Авальдснесі відбувся четвертий суд над Кармсунд . Тірі пояснила, що звинувачення зашкодили її « чесному імені та репутації » та призвели до « найбільшого безчестя та презирства ». Ейлерт зізнався, що сказав своєму зятю, що Тірі — дружина відьми. Він стверджував, що мав кількох свідків цього, і нібито сам бачив, як дивна тварина вийшла з дверей будинку сина Тайріса та зайшла до його матері. Звинувачення Ейлерта Грьонхауга могли призвести до смертної кари, якби їм повірили. [ 27 ]