Теодор Весель (Вессель) гербу Роґаля ( бл. 1730 — 21 травня 1791) — державний діяч Королівства Польського та Речі Посполитої, воєвода ленчицький (1759—1761), підскарбій великий коронний (1761—1775), жупник краківський (1762—1772); генерал-лейтенант коронного війська; староста всховський (1757—1758), ружанський (1758—1762), ліпницький (1768—1789).
Життєпис Теодор народився близько 1730 року в сім'ї каштеляна варшавського Войцеха Веселя та його третьої дружини Терези з Залуських. Був племінником дружини королевича Константія Владислава Собєського , а також, племінником братів Залуських — великого коронного канцлера і краківського єпископа Анджея Станіслава, і великого коронного референдаря, майбутнього київського єпископа Юзефа Анджея. Надзвичайно важливою та впливовою постаттю для подальшої долі Теодора була згадана Марія Юзефа, яка часто підтримувала свого племінника й мала на нього великий вплив.
Після досягнення 14-річного віку тітка відправила Теодора до Люневіля, де він перебував під опікою короля-вигнанця Станіслава Лещинського, герцога Лотаринзького. Після завершення навчання Теодор вступив на французьку службу й досяг звання генерал-майора. Після повернення до Польщі, на прохання та за рекомендацією тітки Марії Юзефи, король Август III призначив Веселя своїм генерал-ад'ютантом.
1757 року він отримав староство всховське, від якого, однак, як особа, що не мала там жодних маєтків, був змушений відмовитися вже наступного рокуUrzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 212.. 1758 року став генерал-лейтенантом Коронного війська, отримав староство ружанськеTomasz Ciesielski, Generałowie wojska koronnego w latach 1717—1763, w: Organizacja armii w nowożytnej Europie: struktura — urzędy — prawo — finanse, Zabrze 2011, s. 465.. 11 серпня 1759 року став воєводою ленчицькимUrzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. II: Ziemie Łęczycka, Sieradzka i Weluńska, Zeszyt 2. Urzędnicy województw łęczyckiego i sieradzkiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Edward Opaliński i Hanka Żerek-Kleszcz, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 100.. Пізніше став маршалком двору королевичів Альберта та .
18 січня 1761 року був номінований на посаду підскарбія великого коронногоUrzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 127.. Саксонський міністр Генріх фон Брюль продав йому цей уряд, сподіваючись на протиправні доходи, які мав забезпечити йому Весель від діяльності щойно відкритого коронного монетного двору. Коронний підскарбій видав ряд універсалів, якими намагався врегулювати монетний обіг у державі. 19 жовтня 1761 року він підписав універсал про курс іноземної монети в країні (зокрема вроцлавських тимфів). 17 лютого 1762 року вийшов універсал, який застерігав від появи нових вроцлавських тимфів низької проби. 20 грудня того ж року Весель видав універсал про недопуск до країни нової, низькопробної іноземної монети.. 10 лютого 1766 року підскарбій видав універсал, яким запроваджував нову монетну стопу злотого. Відтоді з кельнської марки (гривни) мали карбувати 80 злотих, а злотий ділився на 4 срібні або 30 мідних грошей. Талер дорівнював 6 злотим, а дукат — 16,75 злотого. З обігу було вилучено всі іноземні монети, а також так звані єфраїмки, викарбувані штемпелями Августа III в Саксонії окупаційними прусськими військамиBorys Paszkiewicz, Podobna jest moneta nasza do urodnej panny. Mała historia pieniądza polskiego, Warszawa: Warszawskie Centrum Numizmatyczne, 2012, s. 155.Władysław Terlecki, Mennica Warszawska 1765—1965, Polskie Towarzystwo Archeologiczne, Wrocław–Warszawa–Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, 1970, s. 30..
14 червня 1762 року Теодор Весель уклав із королем Августом III контракт на дожиттєву оренду Краківських жуп, ставши останнім краківським жупником, а з 1763 року він став дожиттєвим орендарем усіх столових митMariusz Samborski, Nadwiślański skład soli w Kamionie (1607—1861), [w:] Nasze Korzenie, Nr. 20, czerwiec 2022, s. 16.. У соляній копальні Величка на честь нього названа камера «Озеро Веселя». Сьогодні вона є частиною підземного санаторію. Завдяки унікальному мікроклімату та високому вмісту натрію, кальцію і магнію в повітрі її використовують для лікування пацієнтів із респіраторними захворюваннями (астма, алергії).
1762 року Весель обміняв із Млодзяновським Ружанське староство на Лешицю на Поділлі, тоді ж отримав Самбірську економію в дожиттєве управлінняGrzegorz Wrona, Treasury Contracts for Sambor Crown Estate in the Second Half of 17th and 18th Centuries, [in:] RES HISTORICA 51, 2021, p. 173, 179..
У період безкоролів'я (1763—1764) Весель затято боровся проти кандидатури Станіслава Августа Понятовського. Після коронації останнього підскарбій перейшов у відкриту опозицію. 1764 року став учасником Генеральної конфедерації, був її консиляріємKonfederacya Generalna Koronna Po doszłym Seymie Convocationis Zaczęta w Warszawie Dnia 23. Czerwca Roku Pańskiego 1764. Ręką J. O. Xcia Jmci Prymasa Korony Polskiey […] Stwierdzona, [b.n.s]. Став головою Komissya Rzeczypospolitey Skarbu Koronnego. Ogłasza nowe zasady dla monet krajowych. Warszawa 11 Stycznia 1766 (podp. G.H. Harnack Leg. Cancell. Comm. Monetariae), b.n.s.. Універсалом останньої від 4 червня 1766 року остаточною датою вилучення з обігу іноземних і фальшивих монет, а також тимфів і боратинок було визначено 31 серпня 1766 рокуAdam Dylewski, Historia pieniądza na ziemiach polskich, wyd. pierwsze, Warszawa: Carta Blanca sp. z o.o. Grupa Wydawnicza PWN, 2011, s. 215.. Тимчасово до цієї дати був установлений курс боратинок до нового гроша як 4:1, аналогічно до ситуації з мідними шелягами Августа III. В універсалі також було перелічено локації канторів (пунктів обміну), визначених для скуповування монет, що вилучалися з обігу. Ними були: Броди, Дубно, Дибово (Торунський повіт), Кам'янець-Подільський, Краків, Львів, Познань, Пулави, Варшава, Замостя. У деяких джерелах цей універсал датований 6 вересня 1766 рокуAdam Dylewski, Historia pieniądza na ziemiach polskich, wyd. pierwsze, Warszawa: Carta Blanca sp. z o.o. Grupa Wydawnicza PWN, 2011, s. 217..
Теодор Весель був учасником Радомської конфедераціїAleksander Kraushar, Książę Repnin i Polska, Warszawa 1900 t. I, s. 388., 23 жовтня 1767 року увійшов до складу делегації так званого Рєпнінського сейму, обраної під тиском російського посла Ніколая Рєпніна та створеної з метою визначення державного устрою Речі ПосполитоїVolumina Legum, t. VII, Petersburg, 1860, s. 244—248.. Став одним із підписантів «Трактату про вічну приязнь між Росією та Річчю Посполитою» 24 лютого 1768 року, був членом член Скарбової комісії Його Королівської МилостіKolęda Warszawska na rok 1768, [b.n.s]. 24 березня цього ж року на Раді Сенату голосував за введення російських військ з метою придушення Барської конфедераціїWładysław Konopczyński, Konfederacja barska, t. I, Warszawa, 1991, s. 46.. Проте з часом Весель сам став прихильником конфедератів. 8 березня 1768 року став старостою ліпницькимJerzy Polak, Zarys dziejów Lipnika, Bielsko-Biała, Stowarzyszenie «Lipnik», 2002, s. 130, 142..
У лютому 1769 року за дорученням Теодора Веселя вирушив із дипломатичною місією до Дрездена, де домагався згоди Карла Крістіана Веттіна посісти польський тронWacław Szczygielski, «Lasocki Roch (1741—1791)» [w] Polski Słownik Biograficzny tom XVI wyd. 1971 s.545-547.
Як прихильник Барської конфедерації, Теодор Весель, ймовірно, був одним з організаторів викрадення Станіслава Августа Понятовського у листопаді 1771 рокуPłata Woyska Y Chleb Zasłuzonych: To Iest Taryffy, Kwart, Hyberny, Pogłownego, Łanowego, Y inne przydatki dla wygody y ciekawości publiczney. Zebrane, y Do Druku Podane, 1771, s. 4..
Весель був учасником конфедерації 1773 року, підписався на першому, знищеному примірнику акта її створення, після чого 16 квітня того самого року дав обітницю (спонсію), що підпише конфедерацію зновуRyszard Chojecki, Patriotyczna opozycja na sejmie 1773 r., w: Kwartalnik Historyczny, LXXIX, nr 3, 1972, s. 559.. Під час Розділового сейму 1773—1775 років увійшов до складу делегації, створеної під тиском дипломатів трьох держав-загарбниць, яка мала здійснити поділ Речі ПосполитоїRyszard Chojecki, Patriotyczna opozycja na sejmie 1773 r., w: Kwartalnik Historyczny, LXXIX, nr 3, 1972, s. 545—562.. 18 вересня 1773 року підписав трактати цесії Річчю Посполитою земель, анексованих Росією, Пруссією та Австрією при першому поділі Речі ПосполитоїVolumina Legum, t. VIII, Petersburg 1860, s. 20–48..
Після поразки Барської конфедерації, на початку квітня 1775 року Теодор Весель залишив посаду підскарбія коронного, продавши її Адамові Понінському за 300 000 злотих.
Теодор Весель, як останній ліпницький староста, зміг зберегти орендовані маєтки на правах так званого дожиттєвого володільця. Формальна ліквідація староства відбулася 1789 року, коли його заступив так званий камеральний ліпницький домініум (державний маєток), який складався з Ліпника, Страцонки (частини сучасного міста Бельсько-Бяла) та Мєндзибродзя Ліпницького (тепер — Мендзибродзе-Бяльське).
Теодор Весель, один із найвпливовіших магнатів того часу, накопичив величезні борги, його маєтки були вилучені й заставлені. Помер він 21 травня 1791 року як бідна людина. Був похований у крипті Веселів у костелі отців францисканців міста Пілиця, поруч зі своїм батьком Войцехом і сином Каролем.
Маєтності 23 травня 1751 року Марія Юзефа Собєська записала Пілицькі маєтності у Краківському воєводстві своєму племінникові Теодорові Веселю, який перейняв управління ними протягом 1753—1754 років. Пілицький ключ включав місто Пілицю з оборонним замком та 13 навколишніх сіл. Володів ними до 1783 року.
1755 року Весель придбав Кожкев із замком у . 1775 продав їх своєму швагрові .
1761 року підскарбій купив у генерала Францішека Яна Залуського палац на , який від його прізвища часто називають . 1764 року Весель продав маєток куявському єпископу Tadeusz S. Jaroszewski,Księga pałaców Warszawy, Warszawa, Wydawnictwo Interpress, 1985, s. 166.. У вересні того року він перейняв , а потім продав його Іґнацію Огінському за 400 тисяч злотих.
Близько 1753 або 1756 року Собєська передала Теодору Веселю . Найпізніше 1764 року будівля вже перебувала у власності краківського купця Бальцера ГаллераWaldemar Komorowski, O pięciu późnobarokowych pałacach krakowskich. Część pierwsza, [w:] Rocznik Krakowski, t. LXX, 2004 s. 22..
Ще з 1761 року розпочалися застави маєтків за борги Теодора Веселя. Коли підскарбій виявився неспроможним виплачувати борги, що стрімко зростали, почалася хвиля судових процесів, ініційованих десятками кредиторів. 15 жовтня 1785 року гродський суд у Кракові наказав скласти детальний інвентар майна. 1787 року на маєтки було накладено арешт на користь кредиторів, а Коронний трибунал у Любліні сформував із цього майна «веселівську конкурсну масу». 1790 року Коронний трибунал визнав за 86 особами та установами право на задоволення вимог, заявлених до ліквідаційної маси. Врешті його маєток перейняв Берлінський банк, який ще до 1830 року врегульовував борги, що виникли внаслідок розрахунків із кредиторами Теодора Веселя.
Сім'я 1753 року Теодор Весель, завдяки старанням своєї тітки Марії Юзефи Собєської, одружився з Констанцією Кароліною з Вєльопольських, донькою хорунжого великого коронного . Подружжя мало єдиного сина Кароля (1755—1826), старосту лібертовського.
Примітки