Дорощýк Павлó Леонíдович (, Нововолинськ, Волинська область — , Донецька область) — український військовослужбовець, розвідник 155-ї бригади (раніше служив у складі 14 ОМБр) Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «Хрест Героя». Почесний громадянин міста Нововолинська (посмертно).

Життєпис Павло Дорощук народився 15 квітня 1994 року в місті Нововолинськ на Волині. Був старшим сином у родині. Батьки розлучилися, коли йому було 7 років, тож хлопець із дитинства став головною опорою для мами Вікторії та молодшого брата Данила.

З ранніх років захоплювався спортом, зокрема гандболом. Навчався у місцевих загальноосвітніх школах № 3 та № 2, а випускні класи закінчив у школі № 5. Після здобуття загальної середньої освіти вступив до Національного авіаційного університету (НАУ) на факультет «Соціологія та психологія». Провчившись півтора року, залишив навчання та почав їздити на роботу до Німеччини.

Військова служба Участь у війні на сході України Наприкінці 2019 року Павло Дорощук вирішив пов'язати своє життя з армією та підписав трирічний контракт із 14-ю окремою механізованою бригадою імені князя Романа Великого. З березня 2020 року проходив військовий вишкіл на Рівненському полігоні, а вже наприкінці липня того ж року у складі підрозділу вирушив до району проведення Операції об'єднаних сил на Луганщину.

Отримав позивний «Каштан». Обіймав посаду водія. Виконував бойові завдання поблизу Попасної, Лисичанська, Щастя, Сєвєродонецька, а також поблизу Станиці Луганської та Золотого. Тривалий час (до липня 2021 року) тримав оборону в районі села Смолянинове. Після завершення 11-місячної ротації бригада повернулася у Володимир, і 29 грудня 2021 року, після закінчення контракту, Павло повернувся до цивільного життя.

Повномасштабне вторгнення З перших днів повномасштабного вторгнення Росії, 24 лютого 2022 року, Павло одразу пішов до військкомату і того ж дня повернувся до лав 14-ї бригади. Був призначений гранатометником 2-го мотопіхотного відділення 3-го взводу 1-ї роти мотопіхотного батальйону. За любов до солодощів отримав від побратимів новий позивний — «Ням-ням».

Разом із підрозділом брав участь в обороні на підступах до Києва, а у березні відбивав у ворога Макарівський район на Київщині. Згодом частину підрозділу передислокували на Миколаївщину, а потім — на Харківщину. З вересня 2022 по лютий 2023 року Павло брав участь у важких боях під час Слобожанського контрнаступу. За проявлену мужність та витривалість у цих боях Павло був відзначений іменним годинником, який згодом передав меншому брату Дані.

Пізніше перейшов до складу 155-ї бригади, де служив розвідником. Регулярно виконував надскладні бойові завдання у тилу ворога та рятував побратимів. За словами командира, Павло вирізнявся безстрашністю і готовністю йти в найнебезпечніші місця. Відомо також, що у лютому 2025 року за взятого в полон ворожого офіцера Павло отримав 10 днів відпустки.

Під час виконання бойових завдань Павло отримав важке уламкове поранення. Під ворожим обстрілом його евакуювали командир та побратими. Воїн проходив лікування у шпиталях Дніпра та Хмельницького, де йому діставали уламки, проте кілька осколків назавжди залишилися в нозі. Після цього його відправили додому на реабілітацію.

Повернувшись на фронт, продовжував виконувати надскладні бойові завдання. Відомо, що напередодні своєї смерті Павло разом із побратимами взяв у полон ще кількох росіян. Загинув 7 липня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Похований 2 листопада 2025 року в рідному Нововолинську.

Родина Мати воїна, Вікторія Вікторівна, з початком великої війни стала активною волонтеркою: допомагала із забезпеченням госпіталів у Запоріжжі та безпосередньо підрозділу Павла. Молодший брат, Данило, обрав шлях військового та вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Павло готувався до весілля та дуже чекав на поповнення у сім'ї. Його донька Анічка народилася вже після смерті батька, він так і не встиг її побачити.

Нагороди та вшанування пам'яті Орден «Хрест Героя»; Медаль «За оборону рідної держави»;

23 серпня 2026 року, у День Державного прапора України, рішенням Нововолинської міської ради за значні заслуги перед громадою та державою Павлу Дорощуку посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Нововолинська». Відзнаку було вручено родині полеглого Героя.

Примітки

Посилання Не бачила сина мертвим і досі чекає: мама Героя з Волині виховує маленьку копію загиблого тата // VSN, 15 серпня 2026 Не встиг одружитися і побачити новонароджену доньку: історія розвідника з Волині // Суспільне Луцьк