«Лабіринт Мінотавра» — роман українського письменника Олеся Бердника про життя античної науковиці Гіпатії. Вперше виданий 1972 року. Також виходив під назвами «Гіпатія» та «Прометей».

Роман присвячений життю александрійської вченої Гіпатії, яка після неволі в Пальмірі та навчання в Індії й Афінах присвячує себе поширенню вільної науки в Музеумі й гине від рук релігійних фанатиків за відмову підкорити знання церковній владі патріарха Кирила. Її прагненню змінювати реальний світ через просвітництво протиставляється шлях її коханого Ісідора, який обирає гностицизм і чернече життя в пустелі заради пошуку духовного порятунку.

Історія видання Вперше фрагменти роману вийшли 1972 року в журналі «Знання та праця» під назвою «Гіпатія. Історичний роман-легенда». Публікацію перервали, надрукувавши лише початок і кінець роману. 1981 году роман вийшов у Мюнхені під назвою «Прометей». 1990 року роман був виданий в однойменній збірці, куди також увійшли повісті «На вогні святому спалимо розлуку» й «Окоцвіт». 2012 року книгу видали англійською під назвою «Прометей» (), а 2021 року — російською.

Сюжет

Події твору розгортаються в пізньоантичну добу навколо долі доньки математика Теона — вченої Гіпатії та її юного друга Ісідора, сина александрійського стратега Сократеса. Зростаючи на узбережжі біля мурів Александрії, юні герої закохуються одне в одного й прагнуть осягнути таємниці буття. Батьки ухвалюють рішення відправити Гіпатію на навчання до Афін, довіривши її захист Ісідорові. Під час морської мандрівки торговельне судно захоплюють збунтовані моряки-пірати на чолі з велетнем-кілікійцем. У нерівному бою Ісідор дістає тяжкий удар і падає у морські хвилі, а полонену Гіпатію везуть на невільницький продаж.

Потрапивши до Пальміри, дівчина опиняється в руках перекупки Саліни, яка перепродає її молодому володареві міста для гарему. Відкидаючи домагання деспота заради вірності коханню та свободі, Гіпатія під час сутички штовхає тирана; вдарившись скронею об сулію, правитель помирає. Мати володаря призначає публічну страту Гіпатію: спершу її кидають у клітку до голодних пантер, які не чіпають засуджену, а коли кат уже заносить сокиру над плахою, з'являється індійський магараджа Хара-дева і викуповує її життя. Тим часом урятований рибалками з острова Латмос Ісідор дістається Пальміри, стає свідком приготувань до страти на майдані, непритомніє від удару варти та вважає кохану страченою.

Караван магараджі везе Гіпатію до Аріаварти (Індії). Дорогою наставник правителя, гуру Нарен, навчає її індійської космогонії, законів Жертви та Карми. Аби уникнути шлюбу з правителем та здобути волю, Гіпатія за допомогою служниці Сати випиває «бальзам Калі», який спотворює її обличчя виразками. Назвавши її «дочкою ракшасів», магараджа виганяє дівчину. Поневіряючись джунглями та потерпаючи від людської відчуженості, вона зустрічає дивовижного нагого садху. Провідник відводить її до потаємного гірського святилища мудреців-нагів у надрах Гімавата, де їй повертають первісну красу та спрямовують нести вогонь розуму у світ.

Тим часом зневіреного Ісідора рятують послідовники гностицизму. У печерах Синаю юнак приймає їхнє вчення про хибність створеного злим Деміургом матеріального світу та прагнення до духовної Плероми. Він витримує сорокадводенний піст на вершині гори, намагаючись подолати тілесні пута й ілюзію земного буття.

Гіпатія вирушає до Афін, де осягає науки під проводом філософа Плутарха та його доньки Асклепігенії, а також відвідує оракула в Дельфах. Вона проходить підземну посвяту в містерію Орфея, усвідомлюючи, що сама лише краса й гармонія безсилі перед володарем смерті Аїдом. Згодом на горі Осса жрець відкриває їй таємне братство Синів Прометея. Їхній наставник Геліон передає їй прадавній міф про непокірного титана Прометея, що дарував людям небесний вогонь незнищенного духу для боротьби з тиранією богів і часом Кроноса.

Повернувшись до Александрії, Гіпатія дізнається від постарілого батька Теона, що воїн Сократес загинув у битві з готами. Дівчина очолює кафедру математики, астрономії та філософії при Музеумі, здобуваючи визнання городян і прихильність імператорського префекта Ореста. Вона навчає учнів засадам пізнання та ідеї «математики любові» й веде листування з кіренським єпископом Сінезієм. Вільній філософії Музеуму відкрито протистоїть впливовий александрійський патріарх Кирило. Після особистої розмови з мислителькою в її бібліотеці, де Гіпатія відмовляється підпорядкувати науку авторитету церкви й стати знаряддям релігійної влади, патріарх розпалює ненависть міського плебсу до неї.

На морському березі біля Александрії Гіпатія зустрічає Ісідора, який повернувся з пустелі з проповіддю гнозису. Між закоханими виникає духовна суперечка: Ісідор кличе її відректися від земного світу заради духовного небуття, тоді як Гіпатія відстоює служіння людям і перетворення дійсності вогнем знання. Невдовзі розлючений натовп релігійних фанатиків на чолі з ченцями підстерігає вчену дорогою з Музеуму, зриває одяг і тягне до християнського храму. Ісідор кидається крізь юрбу на порятунок і закриває собою скривавлене тіло Гіпатії, після чого обох на смерть забиває оскаженілий натовп.

Видання

Гіпатія. Історичний роман-легенда. З приміткою редакції. // Журнал «Знання та праця». — Київ: 1972, № 1. — с. 22-26; № 2. — с. 20-23.

Примітки