Генріх Готтшальк Вільгельм фон Розенберг (; 1 червня 1833, Пудіч — 19 квітня 1900, Ратенов) — німецький воєначальник, генерал кінноти Прусської армії, та успішний жокей-аматор.

Життя Він походив із сілезької дворянської родини фон Розенберг, лінії Розаріус фон Розенберг, яка вперше згадується в 1555 році та отримала богемське дворянство в Празі в 1648 році за Йоганнеса Розаріуса, землевласника в Гуншвіці. Його бабусею та дідусем були місцевий староста та землевласник Генріх Готфрід Вільгельм Розаріус фон Розенберг з Пудіча та Генрієтта Шарлотта Теодор Ернестіна фон Бургсдорф, батьки кавалерійського капітана Вільгельма фон Розенберга (3 травня 1795, Пудіч — 10 квітня 1844, Пудіч) та Шарлотти Луїзи фон Штрбенскі (13 лютого 1801, Гольдмансдорф — 28 жовтня 1886, Мец).

Розенберг, який народився в Пруссії, вже будучи молодим офіцером заснував змагання з бігу по пересіченій місцевості, «з яких пізніше розвинулися офіцерські перегони з перешкодами». Розенберг говорив: «Тільки в польових умовах починаються вправи, які роблять нас кавалеристами».Horst Willer: Reiterstadt Hannover. Historischer Rückblick. Hrsg. RV Hannover (nach 2006).

Після анексії Ганноверського королівства Пруссією, 30 жовтня 1866 року Розенберга було переведено з 1-го лейбкірасирського полку № 1 до 1-го уланського полку № 13 у Ганновері, з підвищенням до ротмістра та призначенням командиром ескадрону.F. von Seydewitz: Die ersten 25 Jahre des Königs-Ulanen-Regiments (1. Hannoverschen) Nr. 13. Verlag Hermann Peters. Berlin 1897. S. 262. Розенберг швидко усвідомив переваги, які «поєднання верхового полювання та верхової їзди» мало б для Ганноверського військового інституту верхової їзди (MRI), і того ж року заснував «Асоціацію верхової їзди та полювання».

Вже наступного, 1867 року, Розенберг разом зі своїм першим лейтенантом Королівських уланів Адальбертом Перрінетом фон Таувене та ротмістром Дедо фон Крозігом (на той час вже інструктором з верхової їзди в MRI) написали звернення до всіх офіцерів та вершників-джентльменів з проханням вступити до Клубу верхової їзди та полювання. Сильний приплив членів у 1867 році зрештою призвів до заснування Ганноверського скакового клубу, тоді ще під назвою «Асоціація сприяння ганноверському державному конярству».Karl-Heinz Grotjahn M.A.: Hannoverscher Rennverein e. V. In: Klaus Mlynek, Waldemar R. Röhrbein (Hrsg.) u. a.: Stadtlexikon Hannover. Von den Anfängen bis in die Gegenwart. Schlütersche, Hannover 2009, ISBN 978-3-89993-662-9, S. 265. Того ж року Розенберг взяв участь у першому полюванні клубу зі створеною ним зграєю.

Зі своїм полком Розенберг брав участь у Французько-прусській війні 1870/71 років у званні майора та отримав Залізний хрест обох ступенів за свою службу. Після війни він дослужився до звання штабного офіцера. 24 вересня 1875 року його було призначено командиром Бранденбурзького гусарського полку № 3 у Ратенові; він змінив оберста Егмонта фон Рауха, також видатного діяча кінних перегонів, який попереднього місяця переніс смертельний інсульт під час навчань з полком. Розенберг командував полком шановних Цітенських гусарів до 1883 року. 17 жовтня 1883 року його було призначено командиром 30-ї кавалерійської бригади в Меці. Там солдати називали його «батьком Розенбергом», як згадує у своїй автобіографії Франц Ребайн, який сприймав його як командира бригади під час служби в Драгунському полку № 13 у Меці та був похвалений Розенбергом за чудову верхову їзду.Michael Holzinger (Hrsg.), Franz Rehbein: Das Leben eines Landarbeiters. Berliner Ausgabe. Holzinger, Berlin 2013, ISBN 978-1484022535, S. 140, 145 f. З 15 жовтня 1888 року Розенберг командував кавалерійською дивізією 1-го армійського корпусу в Кенігсберзі, а з 24 березня 1890 року по 15 березня 1895 року служив інспектором 2-ї кавалерійської інспекції в Берліні. Після схвалення його відставки його було внесено до резервного списку 3-го (Бранденбурзького) гусарського полку «фон Цітен» з виплатою йому законної пенсії.

Генріх фон Розенберг зробив значний внесок у розвиток Ганноверського військового інституту верхової їзди і незабаром його вважали «батьком німецького офіцерського кінного спорту». Він був почесним членом Юніон-клубу, об'єднуючої організації кінних перегонів у Німеччині.

Жокей-аматор виграв 184 з 584 перегонів, у яких він сам брав участь, навіть двічі вигравав чемпіонський титул у 1873 та 1874 роках.

Сім'я У 1859 році Генріх фон Розенберг одружився з Йоганною фон дер Марвіц (8 березня 1839, Вардін поблизу Арнсвальде — 3 грудня 1916, Гросдорф поблизу Унруштадта) у Гіммелі, Сілезія, округ Ельс. У них було чотири доньки: Марта, Елла, Тереза ​​та Йоганна. Усі четверо вийшли змаіж за офіцерів-аристократів: Еммо фон Зидова, Бернхардк фон Зидова, барона Роберта фон Каферра та Фрідріха Вільгельма фон Бранденштайна. У Йоганни та Генріха фон Розенбергів було двоє синів. Старший син, Вільгельм фон Розенберг (25 серпня 1870,Бернсдорф — 20 січня 1934, замок Нойдорф), став майором у відставці. Його родина жила в замку Нойдорф, округ Мезеріц. Молодшим сином був майбутній німецький віцеадмірал Гуго фон Розенберг (1875 — 1944). Він жив зі своєю дружиною, Маргаритою фон Енкеворт, розлученою графинею Дуглас-Ральсвік, колишньою невісткою Гуго Шолто Оскара Георга фон Дугласа, на Курфюрстендамм у Берліні. Брат Розенберга, Гуго фон Розенберг (22 червня 1835, Пудіч — 17 лютого 1895, Міліч), був генерал-лейтенантом.

Нагороди

Пам'ятний хрест за кампанію 1866 Залізний хрест 2-го і 1-го класу Пам'ятна військова медаль за кампанію 1870-71 Орден Корони (Пруссія) 3-го і 1-го класу Орден Червоного орла 4-го, 2-го і 1-го класу Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років) Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами Орден Святого Йоанна (Бранденбург), почесний лицар Орден Альберта (Саксонія), великий хрест Орден Вендської корони, командорський хрест Почесний хрест (Шварцбург) Орден Залізної корони 2-го класу (Австро-Угорщина) Столітня медаль

Вшанування

Пам'ятник Розенбергу з портретним медальйоном на гранітному валуні було урочисто відкрито 20 квітня 1902 року в Ганновері. Спочатку він розташовувався у саду Вельфен на сучасній вулиці Вільгельма Буша, поблизу Королівських стайень у палаці Вельфен.Sid Auffarth, Wolfgang Pietsch: Die Universität Hannover: ihre Bauten, ihre Gärten, ihre Planungsgeschichte, Michael Imhof Verlag, Petersberg 2003, ISBN 978-3-935590-90-7, S. 84–87 und 140–142. Серед запрошених, окрім імператора Вільгельма, був міський директор Генріх Трамм. Наприкінці 1980-х років пам'ятник Генріху фон Розенбергу було перенесено з вулиці Вільгельма Буша на іподром Ноє Бульт.

Ім'я Розенберга носить площа в Фаренвальді, закаладена в 1933 році.

Примітки

Література

Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Briefadeligen Häuser. 1909. 3. Jahrgang, Justus Perthes, Gotha Oktober 1908, S. 644. Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Adeligen Häuser. Zugleich Adelsmatrikel der Deutschen Adelsgenossenschaft. Teil B (Briefadel). 1939. 31. Jahrgang, Justus Perthes, Gotha September 1938, S. 503. Fritz Bley: Durch! Aus dem Leben des Königlich Preußischen Generals der Kavallerie Heinrich Rudolf Eduard Wilhelm Gottschalk von Rosenberg, 2. Auflage, F. Fontane & Co. Verlag, Berlin 1898. Das Rosenberg-Denkmal. In: Militär-Wochenblatt. Nr. 35, Hrsg. Guido von Frobel, Ernst Siegfried Mittler und Sohn, Berlin vom 19. April 1902, S. 933–936. Helmut Zimmermann: Rosenbergstraße. sowie Rosenbergplatz. In: Die Strassennamen der Landeshauptstadt Hannover. Verlag Hahnsche Buchhandlung, Hannover 1992, ISBN 3-7752-6120-6, S. 210. Wolfgang Leonhardt: Rosenbergstraße. sowie Rosenbergplatz. In: List, Vahrenwald, Vinnhorst. Drei hannoversche Stadtteile mit Geschichte(n). 1. (neue) Ausgabe, BoD (Books on Demand), Norderstedt 2011, ISBN 978-3-8448-7810-3 und ISBN 3-8448-7810-6, S. 58. Vorschau