Битва під Келугерені (рум. Bătălia de la Călugăreni, тур. Călugăreni Muharebesi) відбулася 23 серпня 1595 року під час ранньомодерної історії Румунії між волосько-трансильванським військом під командуванням господаря Михайла Хороброго та османською армією під проводом великого візира Коджі Сінан-паші. Битва стала однією з ключових подій Тринадцятирічної (Довгої) війни між християнськими державами Священної ліги та Османською імперією наприкінці XVI століття.

Загальна чисельність османських військ оцінювалася у 80 000—100 000 осіб, однак безпосередньо у битві під Келугерені брали участь близько 30 000–40 000 турецьких вояків.

Міхай Хоробрий мав під своїм командуванням загалом близько 15 000–16 000 вояківA. D. Xenopol, Istoria Românilor din Dacia Traiană, Vol. 5, București, 1925. та 12 великих польових гармат. До складу його сил входили валаські загони, трансильванські підрозділи (переважно секеї) під проводом капітана Альберта КіраліSingur împotriva Europei, Author: Mircea Dogaru, Publisher: Phobos, Bucharest 2005 та наймані загони запорозьких козаків.

Господар стратегічно обрав позицію на південь від села Келугерені, де річка Кельніштя впадає в річку Няжлов. Порослі густим лісом болотисті береги позбавляли османів можливості реалізувати свою перевагу в чисельності та кінноті. Битва проходила у три послідовні фази. Вузький міст через Няжлов слугував обов'язковим прохідним пунктом, де Михайло успішно стримував перші атаки ворога.

Передумови та диспозиція сил Восени 1594 року господар Волощини Михайло Хоробрий підняв антиосманське повстання, приєднавшись до Священної ліги під егідою Габсбургів. Накопичивши сили за підтримки трансильванського князя Жигимота Баторі та залучивши досвідчені козацькі загони з Запорожжя, Михайло знищив османські залоги у фортецях уздовж Дунаю.

У відповідь султан відправив каральну армію під проводом досвідченого великого візира Коджі Сінан-паші. Знаючи про чисельну перевагу противника, Михайло Хоробрий вирішив нав'язати османам бій у вузькому перешийку поблизу Келугерені, де болотиста місцевість унеможливлювала розгортання великих мас кінноти.

Хід битви

Перша фаза День 23 серпня розпочався із розвідувальних сутичок кавалерії. Волоська кіннота раптово атакувала османські авангардні загони перед селом і відтіснила їх за річку Няжлов.

Михайло Хоробрий розмістив свої основні сили (близько 10 000 вояків і 10 гармат) на північ від річки Няжлов та на південь від села. Загін із 6 000 трансильванських секеїв під командуванням капітана Альберта Кіралі перебував у резерві. Резерв розташовувався далі на північний захід від села, щоб запобігти можливій фланговій атаці з боку поселення Сінгурені.

Після кавалерійської сутички Коджа Сінан-паша спрямував уперед 12-тисячний авангард. Михайло Хоробрий зачекав, поки османські війська переправлятимуться через річку, після чого накрив їх щільним артилерійським вогнем і завдав рішучого контрудару, відкинувши турок назад за річку. Перша фаза битви завершилася на користь волохів.

Друга фаза Друга фаза розпочалася опівдні, коли Сінан-паша розпочав вирішальний наступ усіма наявними силами. Яничари пішли у фронтальну атаку через міст, тоді як інші османські з'єднання здійснили подвійний фланговий маневр: Мехмед Сатирджи-паша наступав зі сходу, а бейлербей Румелії Гасан-паша — із заходу, переправившись через Няжлов мостом поблизу Сінгурені.

Яничари атакували не лише через міст, а й споруджували гаті з колод і дощок для подолання болота. Початково їхній штурм вдалося зупинити, проте османська кавалерія знайшла брід на сході, форсувала річку й створила загрозу лівому флангу християн. Під загрозою оточення Михайло Хоробрий відступив, залишивши свої гармати. Він перегрупував сили на північ від села та зупинив подальше просування османів. Друга фаза битви завершилася на користь Османської імперії.

Третя фаза Третя й остання фаза битви відбулася у другій половині дня. Вона розпочалася зі потужної фронтальної контратаки волохів, яку особисто очолив Михайло Хоробрий. У цей самий час із розвідувального рейду повернувся волоський капітан Коча (Cocea) із 400 свіжими вершниками. Ці сили були негайно кинуті у фланговий обхід.

Зазнавши удару з флангу та тилу, війська Мехмеда Сатирджи-паші були відкинуті безпосередньо на яничар. Османські підрозділи опинилися затиснутими у вузькому просторі на північ від річки Няжлов. Волоська контратака досягла мосту; гармати були відбиті назад і негайно відкрили вогонь по османських лавах із близької відстані.

Сінан-паша спробував урятувати становище, вивівши в бій особисту гвардію, але кавалерія капітана Кочі вдарила їм у тил, спричинивши паніку. Волохи одночасно вдиралися до османського табору біля села Гулубешті.

За легендою, під час безладного відступу османів Михайло Хоробрий із бойовою сокирою в руках (подібно до того, як Роберт Брюс розправився з Генрі де Богуном у битві під Баннокберном) особисто вибив великого візира Сінан-пашу з сідла. Візир упав у болото і ледь не потонув, але був урятований одним із своїх рабів.

Волохи не змогли одразу розпочати переслідування відступаючого ворога, оскільки на їхньому правому флангу з'явилися свіжі сили Гасан-паші. Михайло Хоробрий оперативно розвернув свої війська проти Гасан-паші та вщент розгромив його підрозділи.

Наслідки битви Попри тактичну перемогу та величезні втрати, завдані ворогу, Михайло Хоробрий усвідомлював, що османська армія все ще значно переважає його сили за чисельністю. Уночі після битви він організовано відвів війська на північ. Християни залишили Бухарест і Тирговіште та облаштували укріплений зимовий табір у Стоенешті (повіт Арджеш), поблизу стратегічного перевалу Рукер-Бран.

Коджа Сінан-паша зайняв незахищений Бухарест, залишивши там 10-тисячний гарнізон під орудою Мехмед-паші, після чого захопив Тирговіште, де розташував залогу з 1 500 вояків при 30 гарматах. Основна османська армія висунулася до Стоенешті, але не наважилася штурмувати позиції Міхая.

6 вересня на допомогу Михайлу Хороброму прибув трансильванський князь Жигимот Баторі із 7 500 вершниками. На початку жовтня до них приєдналися ще 1 500 вояків із Священної Римської імперії та 300 тосканських кавалеристів. Об'єднані християнські сили перейшли в рішучий контрнаступ і почергово розгромили османські залоги у битвах під Тирговіште (18 жовтня), Бухарестом (22 жовтня) та в вирішальній битві під Джурджу (26–30 жовтня 1595 року), повністю звільнивши територію Волощини.

У літературі та мистецтві Битва під Келугерені є одним із ключових сюжетів румунського національного епосу та історіографії XIX—XX століть. Класик румунської літератури Джордже Кошбук присвятив цим подіям відому поему «Паша Хассан» (). Видатний румунський художник Теодор Аман у 1861 році створив монументальне полотно «Вигнання турків під Келугерені» ().

Примітки

Література Українською та східноєвропейськими мовами: Сергійчук В. І. Дмитро Вишневецький. — К.: Україна, 2003. — 192 с. Xenopol A. D. Istoria Românilor din Dacia Traiană. — Vol. 5. — București, 1925.

Румунською мовою: Alexandru Atanasiu, Bătălia de la Călugăreni, 1595, București, 1928. Nicolae Bălcescu, Românii supt Mihai-voievod Viteazul, în Opere, vol. III, București, 1986. George Coșbuc, Pașa Hassan.

Турецькою мовою: Haluk Arif, Devlet. Kitabi Indirim Insat, 2004.