Битва при Джурджу (також відома в турецькій історіографії як «Катастрофа на мосту», ) відбулася 27–30 жовтня 1595 року.George Marcu (coord.), Enciclopedia bătăliilor din istoria românilor, Editura Meronia, București, 2011 Вона була важливою битвою Довгої турецької війни (1593—1606) — прикордонного конфлікту між християнськими державами Габсбурзької коаліції та Османською імперією за вплив у Балканському регіоні та Дунайських князівствах.

Передумови Влітку 1595 року османська армія під командуванням Великого візира Коджа Сінан-паші розпочала військовий похід проти Валахії, господар якої, Михайло Хоробрий, повстав проти османського панування невдовзі після початку Довгої війни. Османські війська, які переправилися через Дунай 20 серпня, опинилися у скрутному становищі під час битви під Келугерені 23 серпня, однак потужною контратакою змусили волоську армію відступити.

28 серпня османи зайняли Бухарест, де звели дерев'яне фортифікаційне укріплення, а 18 вересня захопили тодішню столицю Валахії — Тирговіште, де також побудували фортецю.

Однак із прибуттям підкріплення на чолі з князем Трансильванії Жигмондом Баторі об'єднана християнська армія, чисельність якої зросла до 30 000–40 000 воїнів при 53 гарматах, розпочала рішучий контрнаступ. 17 жовтня союзники взяли в облогу та відбили Тирговіште. Коли османське військо почало відступати до Бухареста для перегрупування, волосько-трансильванські сили 18 жовтня відновили контроль над прилеглими територіями.

Ці події викликали дезорганізацію та паніку в лавах османської армії, значна частина якої прагнула швидше залишити регіон. Усвідомивши загрозу під час огляду військ у Бухаресті, Коджа Сінан-паша віддав наказ про загальний відступ до Рущука (нині Русе), переправившись через Дунай. Щоб гармати й боєприпаси не дісталися противнику, він наказав вивезти їх із бухарестського замку, а самі укріплення зруйнувати. Для прикриття відходу основних сил у Бухаресті було залишено ар'єргард. Артилерія під орудою Соколлузаде Хасан-паші приєдналася до головного війська через день, а бухарестський ар'єргард — через чотири дні.

Основні османські сили прибули до фортеці Джурджу (тур. Yergöğü) і за наказом Коджа Сінан-паші залишалися там протягом трьох днів. Великий візир заборонив достроковий перехід через міст на інший берег Дунаю, призначивши на мостовомуцдармі чиновника (еміна) та писаря для збору османського податку «пенджик» (pencik — податок у розмірі 1/5 від вартості здобичі та невільників). Через це перед мостом утворилося велетенське скупчення людських мас, понад 10 000 в'ючних тварин та тисяч полонених.Mehmet Devirleri Faris Çerçi, Kayseri (2000), vol.III, p.688-689 Не витримуючи тисняви, частина османських солдатів рушила вздовж Дунаю в бік Свіштова та Рахова, намагаючись переправитися на кораблях біля Никопола.

Хід битви Звістка про швидке наближення волосько-трансильванської армії остаточно дезорганізувала османські війська біля мосту. У ніч з 26 на 27 жовтня Коджа Сінан-паша переправив через міст на берег Рущука підрозділи елітних гвардійців (Капикулу) та найважчі гармати («Шахі») з боєприпасами. Значна кількість воїнів переправлялася на протилежний берег човнами, не чекаючи своєї черги на мосту. Після ранкової молитви Дунай перетнув і сам Великий візир, однак більша частина війська, обози, полонені та худоба залишилися на північному (волоському) березі.

Після відбуття Сінан-паші частина османських солдатів заховалася у фортеці Джурджу, тоді як решта ринулася штурмувати міст. Вузький дерев'яний міст миттєво заблокували обози та худоба, виникла тиснява, унаслідок якої сотні османів впали у Дунай і втопилися. Загони під командуванням Соколлузаде Хасан-паші, які виконували функції караулу (Karakol), були швидко розсіяні авангардом волоської армії.

Незабаром до місця переправи підійшли основні сили християнського альянсу. Волоська піхота, озброєна мушкетами, відкрила нищівний вогонь по османах, які очікували на переправу. Одночасно трансильванська та тосканська артилерія під керівництвом досвідченого італійського інженера Сільвіо Пікколоміні розпочала прицільний обстріл Дунайського мосту і незабаром вщент зруйнувала його.

Османські легкі вершники — акинджи та йорюки — спробували вишикуватися в бойові порядки і чинити опір, однак були майже повністю знищені артилерійським вогнем та атаками союзної кінноти (зокрема волоських кавалеристів та запорозьких козаків).

Зруйнувавши армію противника на березі, союзники взяли в облогу фортецю Джурджу, де зачинилися залишки гарнізону. Завдяки майстерності тосканських артилеристів фортеця капітулювала та була захоплена 27–30 жовтня.

Наслідки та значення Битва при Джурджу мала катастрофічні наслідки для Османської імперії: Знищення корпусу акинджи: у битві загинув цвіт османської легкої кінноти (акинджи). Втрата тисяч досвідчених вершників та їхньої інфраструктури завдала непоправного удару по цьому роду військ. Після поразки під Джурджу корпус акинджи вже ніколи не зміг відновити свою колишню боєздатність і фактично зійшов з історичної арени як головна розвідувально-ударна сила османів на Балканах, поступившись цією роллю кримськотатарській кінноті. Стратегічний перелом: османська армія була змушена повністю залишити територію Волощини, а план перетворення князівства на звичайну османську провінцію (пашалик) зазнав цілковитого краху. Зміцнення союзників: перемога піднесла міжнародний авторитет господаря Михайла Хороброго та князя Жигмонда Баторі, зміцнивши позиції Габсбурзького блоку в Довгій турецькій війні.

Примітки

Джерела Zsigmond Báthori, Michael the Brave, and Giorgio Basta; Сигизмунд Батори, Михай Храбри и Джорджо Баста