Битва під Вербією була вирішальним епізодом вторгнення Якоба Геракліда (Деспота Води) до Молдавського князівства, що відбулася 18 листопада (8 листопада за ст. ст.) 1561 року. Армія Геракліда та Альбрехта Ласького спиралася на підтримку Священної Римської імперії та, можливо, госпітальєрів; вона складалася з іноземних найманців, зокрема іспанців, озброєних аркебузами, що зробило цю битву першою в історії Молдови, виграною завдяки перевазі у вогнепальній зброї. Молдавське військо під проводом господаря Александра Лопушанина підтримували яничари, однак воно втратило вирішальну підтримку кінноти, коли воєвода Йон Моцок перейшов на бік ворога. З села Вербія, розташованого поблизу Дімекані, угорські підрозділи Геракліда вдерлися до Ботошані, перебивши вцілілих яничарів.
Битві передували майже два роки спроб Геракліда та його спільників вбити або вигнати Лопушанина. Останній, зважаючи на зростання непопулярності серед підданих, зрештою втратив довіру своїх покровителів. Перемога під Вербією дозволила Геракліду розпочати реалізацію своєї програми як протестантського правителя в православній країні, що закріпилося його едиктом про віротерпимість від 2 грудня 1561 року. Втім, його популярність як серед простих жителів, так і серед боярської еліти швидко згасла, особливо коли з'ясувалося, що він прагне глибокої релігійної трансформації країни. Він також зосередився на планах створення «Дакійського» царства, що призвело до конфлікту з Східно-Угорським королівством і позбавило його військової підтримки.
До 1563 року і Ласький, і Моцок відвернулися від Геракліда, відкривши шлях до узурпації влади Стефаном Томшею. Взятий в облогу в Сучаві, де він відштовхнув від себе останніх прибічників, Гераклід зрештою був убитий власноруч Томшею. Фреска із зображенням його перемоги 1561 року прикрашала стіни господарського палацу, але згодом була знищена. У 1600 році біля села відбулася друга битва, під час якої Михайло Хоробрий зумів усунути господаря Єремію Могилу.
Передумови Гераклід (або Деспот Вода), авантюрист і фальсифікатор греко-мальтійського походження,Pippidi (2000), pp. 177, 182 видавав себе, серед іншого, за племінника Штефана Великого.Theodorescu, p. 2. Див. також Crăciun, p. 120; Diaconescu, pp. 175, 176, 177; Kesterska Sergescu, p. 261; Teculescu, p. 13 Його зв'язки з Молдовою охоплювали розповіді про батька, Івана Геракліда. За твердженням самого Якоба, Іван загинув на молдавській землі, ймовірно в Хирлеу. У цій страті він звинувачував або османів, або господаря Стефана IV Молодого (правив у 1517—1527 роках).Pippidi (2000), p. 182 Претендент будував кар'єру найманця з 1553 року, коли став військовим фахівцем імперської армії (Reichsarmatur),Crăciun, p. 101 брав участь у війні у Фландрії. Наприкінці 1555 року він отримав титул імперського граф-палатина.Denize, p. 53. Див. також Xenopol, pp. 61–64 Паралельно Гераклід виступав як релігійний полеміст і проповідник. Його зацікавленість Реформацією розпочалася близько 1554 року після зустрічі з Філіппом Меланхтоном; це занурило його у задуми щодо об'єднання протестантської та православної вір, а Молдову він розглядав як плацдарм для досягнення цієї мети.Crăciun, pp. 101, 119—120 Поширюючи віру в Польщі, він відійшов від мейнстрімного лютеранства, прийнявши кальвінізм, а згодом — антитринітаризм, хоча намагався приховувати власні релігійні погляди.Crăciun, pp. 105—118, 124—126
Уперше можливість захопити владу в Молдові Гераклід побачив до 1558 року, коли зустрівся з боярами, які тікали від переслідувань господаря Александра Лопушанина.Crăciun, p. 120; Xenopol, p. 64 Видаючи себе за родича дружини Лопушанина Руксандри, він здобув підтримку польських кальвіністів та ерцгерцога Максиміліана, які на той час укладали союз між собою.Crăciun, pp. 74, 76, 81–83, 118—122. Див. також Diaconescu, pp. 175, 176, 177; Xenopol, pp. 64–65 Провівши певний час при дворі Лопушанина в Сучаві, він залучив інших змовників, зокрема лікаря Джорджо Б'яндрата та православного патріарха Йоасафа II. Спроба отруїти господаря провалилася, що змусило Геракліда втекти з країни.Crăciun, pp. 82–83. Див. також Diaconescu, p. 177; Teculescu, p. 13; Xenopol, pp. 64–65
Відвідавши Східно-Угорське королівство та зустрівшись із королевою-вдовою Ізабеллою Ягеллонкою, Гераклід уклав союз із Альбрехтом Лаським.Kesterska Sergescu, p. 261 У Кежмарку вони прийняли делегацію молдавських бояр, до складу якої входили представники православної митрополії. Вони просили Священну Римську імперію та особисто Максиміліана скинути Лопушанина, заявивши про підтримку коронації Геракліда.Crăciun, pp. 83, 86, 88, 120. Див. також Xenopol, p. 67 Наприкінці 1560 року, отримавши мовчазну підтримку Максиміліана, Деспот і Ласький почали планувати вторгнення. Їхні війська під командуванням Антала Секея налічували до 2000 осіб;Teculescu, p. 14 серед них було близько 500 польських протестантів, а також загін аркебузирів з Іспанських Нідерландів, яким керував капітан П'єр Руссель (або Россільйо).Kesterska Sergescu, pp. 262—263; Xenopol, p. 65
Хоча експедиція мала популярність серед польських релігійних дисидентів, західні протестанти поставилися до неї зі скепсисом: Юбер Ланге писав, що Гераклід і Ласький є «братами по дурості».Xenopol, pp. 65–66 Пересічні молдавани також сприйняли її з побоюванням: «Літопис Азар'ї» описує цих «людей усіх мов» як таких, що мають «лютість левів», а їхнього лідера називає «змієм».Székely, pp. 65, 67 Сили Геракліда готували вторгнення через Руське воєводство, проте Ласький не попросив дозволу у польського короля Сигізмунда II Августа. Віддаючи перевагу збереженню Лопушанина як свого васала, Сигізмунд наказав Миколаю Сенявському заарештувати Ласького та Геракліда; останній уникнув арешту, інсценувавши власну смерть.Kesterska Sergescu, pp. 262—263. Див. також Diaconescu, p. 176; Teculescu, pp. 14–15; Xenopol, pp. 66, 67
Битва
У 1561 році Гераклід скоригував свою стратегію, звернувшись по підтримку до Високої Порти. Оскільки султан Сулейман Пишний чітко не виключив можливість визнання Геракліда господарем, польський король втратив стратегічні причини протидіяти змові Ласького.Kesterska Sergescu, pp. 266—267 Крім того, Гераклід здобув важливу підтримку від Йосипа Насі, придворного єврея, який на той час ставав «однією з найвпливовіших постатей при Порті».Constantin Rezachievici, «Evreii din țările române în evul mediu», in Magazin Istoric, September 1995, p. 61 Цілком імовірно, хоча й остаточно не доведено, що він також отримував директиви від госпітальєрів, зокрема від великого магистра Жана Парізо де ла Валетта.Pippidi (2000), pp. 178—180 Завдяки новому фінансуванню він зміг найняти багатьох запорозьких козаків, для яких це була одна з перших задокументованих появ у молдавській історії.Iorga, pp. 11–12 Окрім Секея та Русселя, армія повстанців тепер включала француза, капітана Вілеля, та 100 силезців під орудою Петера Сольдіцького.Xenopol, pp. 66–67
Лист флорентійського купця Антоніо Пандольфі свідчить, що Лопушанин просив бояр влаштувати пастку для Геракліда. Вони поновили заклики до Геракліда вторгнутися в Молдову, знаючи, що війська Лопушанина значно переважають за чисельністю. Пандольфі зазначає, що сили вторгнення мали «1200 вершників і 600 піхотинців», у тому числі 860 «здебільшого угорських» найманців; молдавська ж сторона мала 19 000 вершників (з них 5000 — бояри та їхні почти) і 700 аркебузирів, хоча основну масу армії становили селяни.Pippidi (2005), p. 161 Аркебузири, ймовірно, мали османське походження: хоча Деспот отримав схвалення від османів, джерела вказують, що Лопушанин утримував загін яничарів, озброєних «перською зброєю».Eugenia Greceanu, Ansamblul urban medieval Botoșani. Botoșanii care s-au dus, p. 32. Iași: Casa Editorială Demiurg, 2009. Пандольфі додає, що на боці господаря були й інші найманці, зокрема 800 турецьких і кримських вершників. Загальну чисельність війська Лопушанина військовий історик Ніколае Белческу оцінює у «25 000 вояків».Bălcescu, p. 140
Новий похід Ласький виправдовував промовою, виголошеною перед військами, у якій він порівняв Геракліда з Гераклом, а Лопушанина — з Діомедом Фракійським.Kesterska Sergescu, pp. 263—266 За романтизованим описом Хореї Текулеску, раптовість була забезпечена тим, що Лопушанин відмовлявся вірити, що його суперник живий, аж до того, що наказав відтяти голову гінцю з неймовірною новиною, звинувативши його у «створенні помилкової паніки в країні».Teculescu, p. 15 Ця версія суперечить документам, які свідчать, що Лопушанин скаржився Сулейману на підступи Священної Римської імперії через підступність Геракліда.Xenopol, p. 66 Його спроба чинити опір була послідовною, але послабленою крахом системи ополчення: багато загонів відмовилися збиратися. Лопушанин сподівався компенсувати це підтримкою з Волощини, де володарював дружній господар Петро ІІ Молодий.Xenopol, p. 67 Пандольфі повідомляє, що селянські війська загалом відмовилися від господаря, наводячи їхній вигук: combatta il Re con li suoi Baroni, che hanno fatto tante ingiustizi («Нехай король зі своїми баронами бичуються сам за всі несправедливості, які вони вчинили»).
Ласький і Секей очолили наступ у Молдові: вони розбили кавалерійські підрозділи Лопушанина під проводом Моцока, але не могли форсувати річку Серет.Xenopol, p. 67 Лоялісти Лопушанина закріпилися на західному березі, чекаючи на волоські підкріплення. Секей нейтралізував цю загрозу, підкупивши Моцока, який погодився зрадити свого сюзерена.Xenopol, pp. 67, 69 Вирішальна битва відбулася під Вербією у повіті Дорогой. Це було стратегічне місце на шляху між Хотинською фортецею та Сучавою, на лівому березі річки Жижія.Carvatiuc, pp. 119—120 Армія Лопушанина опинилася беззахисною, коли Моцок разом із кавалерією під час самого бою перейшов на бік Геракліда.Diaconescu, pp. 170, 177; Xenopol, pp. 67, 69 Сучасник і біограф Геракліда Йоганн Зоммер підкреслював вирішальну роль вогнепальної зброї: «більшість [молдаван] ніколи раніше не бачили цих ручних бомбард, тому вони та їхні коні були вражені сильним жахом».Horst Fassel, Sorin Chițanu, «Botoșanii în jurnalele de călătorie germane», in Hierasus, Vol. I, 1979, p. 338 Хоча лоялісти мали власні гармати, вони були малокаліберними та спрямованими лише на те, щоб завадити піхоті переправитися через міст на Жижії.Rosetti, p. 390
Наслідки Ніколае Белческу розглядає Вербію як доказ того, що молдавський народ припинив боротьбу «за свою народність і свободу», а розвиток військового мистецтва в країні зупинився. Як він зазначає, Лопушанин, «попри чисельну перевагу своєї армії та особисту хоробрість, програв [під Вербією], оскільки не вмів належно використовувати артилерію, не наважився вчасно перейти в наступ і мляво оборонявся після початку атаки».Bălcescu, p. 146 Перемога під Вербією віддала під контроль Деспота більшу частину Молдови,Carvatiuc, p. 119; Constantinov, p. 100; Teculescu, p. 15; Xenopol, p. 67 хоча окремі сутички тривали. Через десять днів після битви 260 яничарів забарикадувалися у внутрішніх дворах Ботошані. Вони приготувалися до оборони від угорських найманців Геракліда, які увірвалися до міста; угорці здобули перемогу, перебравшись через огорожі та винищивши яничарів «до останнього». Остання битва проти прибічників Лопушанина відбулася в Нижній Молдові, під Хуші.Diaconescu, p. 176; Teculescu, p. 16; Xenopol, p. 68 Вигнаний і змушений шукати притулку в османів, Лопушанин бідкався на свою долю, зазначаючи, що краще б він «жив серед диких звірів».Székely, p. 63