Триклавіанство або триклавіанізм (з лат. «вчення про три цвяхи», від «clavus» — цвях) — це вірування в те, що для розп'яття Ісуса Христа було використано не чотири, а три цвяхи.
Точна кількість цих цвяхів залишалася предметом дискусій протягом століть. Три цвяхи іноді зображуються як символічне посилання на Святу Трійцю.
Історія
У ранній Церкві Амвросій Медіоланський писав про два цвяхи, не згадуючи про цвяхи в ногах — зокрема, у праці «De obitu Theodosii».
Нонн Панополітанський у своєму перефразі Євангелія від Івана зображує, як натовп вимагає розіп'яти Ісуса на «чотирьох вістрях» (19:15), але зрештою Його розпинають лише за допомогою трьох, коли «один цвях[…] вбили в обидві Його ноги» (19:18).
Слова «triclavian» та «Triclavianism» ввів у вжиток англіканський учений Джордж Стенлі Фабер у своїй праці «An Inquiry into the History and Theology of the Ancient Vallenses and Albigenses» (1838). Фабер використовує ці слова, стверджуючи, що папа Інокентій III нібито опосередковано, але «непомильно» підтримав теорію чотирьох цвяхів у 1209 році через своє схвалення Франциска Ассізького (1181—1226) — оскільки в останні два роки життя Франциск мав на руках і ногах стигмати, на яких було видно голівки саме чотирьох цвяхів, а не трьох. Фабер називає заснування Інокентієм Ордену францисканців «рішенням, яке, безумовно, таврувало триклавіанство як єресь».
За словами Фабера, триклавіанство було одним із вірувань альбігойців та вальденсів, які вважали, що три цвяхи були використані для розп'яття Христа і що римський воїн пробив списом Його лівий бік, а не правий. Крім того, Фабер називає Франциска «самозванцем», що свідчить про те, що його аргумент не мав на меті серйозну спробу вирішити питання католицького богослов'я. Крім того, немає жодних доказів того, що папа Інокентій робив кількість цвяхів питанням ортодоксії чи єресі.
Менше з тим, твердження Фабера підхопили й повторили в інших працях, зокрема, у книзі «A Short History of the Italian Waldenses» (1899) Софія Бомпіані просто пише, що Інокентій «засудив» триклавіанство. Інші наукові дослідження цієї теми, наприклад стаття в «Католицькій енциклопедії» 1914 року взагалі не згадують ні Інокентія, ні Франциска.
Розповідь Фабера 1838 року звучить так (акценти за оригіналом):
Зображення в мистецтві Хоча в Середньовіччі розп'яття Христа зазвичай зображували з чотирма цвяхами, починаючи з 13 століття в деяких творах західноєвропейського мистецтва Христа на хресті почали зображувати з ногами, покладеними одна на одну й пробитими одним цвяхом.
У поемі «Christus patiens», яку приписують Григорію Богослову, а також у працях Нонна та Сократа Схоластика також згадуються три цвяхи.
Три цвяхи як символ розп'яття Ісуса Христа також використовуються на гербах Драговце (Словаччина), (Джерсі), в Оттаві та на печатці єзуїтів.
В альтернативно-історичному всесвіті настільної гри Trench Crusade триклавіанство вказано як причину розколу Християнської Церкви та 90-річної війни, що сталася після цього.
Інше Рослині Passiflora edulis (маракуя) дали таку назву перші європейські дослідники, оскільки складна структура й візерунок її квітки нагадували їм символи, пов'язані зі Страстями Христовими. Вважалося, що квітка містить зображення батогів, якими катували Христа, тернового вінця, стовпа, і трьох цвяхів.
Див. також Святі Цвяхи
Примітки