Герман Ленц, з 2 березня 1918 року Ріттер фон Ленц (; 23 червня 1872, Новий Ульм — 20 грудня 1959, Мюнхен) — німецький штабний офіцер, генерал-майор запасу вермахту. Кавалер ордена Pour le Mérite.

Біографія Герман був сином залізничного інспектора Фрідріха Ленца та його дружини Емми, уродженої Мюллер.

Ленц закінчив гуманістичну гімназію Святого Стефана в Аугсбурзі. Потім 10 серпня 1890 року він вступив до 15-го піхотного полку «Король Фрідріх Август Саксонський» Баварської армії в Нойбурзі-на-Дунаї як кандидат в офіцери. Після підвищення до другого лейтенанта 5 березня 1892 року його було переведено до Ландау-ін-дер-Пфальц, до 18-го піхотного полку «Принц Людвіг Фердинанд». Наступного року Ленц вступив до 4-го піхотного полку «Король Вільгельм Вюртемберзький», де 19 вересня 1900 року його було підвищено до першого лейтенанта, а з 18 квітня 1901 року він служив ад'ютантом батальйону. З 1902 по 1905 рік Ленц навчався в Баварській військовій академії, яка дала йому кваліфікацію для Генерального штабу та викладання, спеціалізуючись на тактиці та військовій історії.Othmar Hackl: Die Bayerische Kriegsakademie (1867–1914). C.H. Beck’sche Verlagsbuchhandlung, München 1989, ISBN 3-406-10490-8, S. 509.

Згодом Ленца було відряджено до Центрального апарату Генерального штабу та переведено туди з підвищенням до гауптмана 15 серпня 1906 року. Всього через два місяці його було переведено до Генерального штабу 2-го армійського корпусу. Ленц прослужив тут протягом наступних двох років, перш ніж повернутися на дійсну службу командиром роти в 17-му піхотному полку «Орфф». Через два роки він повернувся до штабу Генерального штабу, 15 жовтня 1911 року був переведений до Військової академії інструктором з тактики, а через дев'ять днів отримав звання майора. Заплановане призначення до Генерального штабу в Берліні після цього призначення було зірвано початком Першої світової війни.

Після мобілізації 2 серпня 1914 року Ленца було призначено першим офіцером Генерального штабу 1-го резервного корпусу. На цій посаді він брав участь у боях у Лотарингії, під Нансі-Епіналь та в окопній війні в Артуа. У 1915 році Ленц брав участь у весняних битвах під Ла-Басе та Аррасом, після яких відбулася подальша окопна війна в Артуа. Тут, з 10 листопада по 14 грудня 1915 року, він також обіймав посаду заступника командира 1-го резервного піхотного полку. З 10 червня по 27 серпня 1916 року Ленц був першим офіцером генерального штабу (начальником оперативного відділу) 6-ї армії, а згодом обіймав цю ж посаду в групі армій «Кронпринц Рупрехт» до 23 грудня 1916 року. Потім він став начальником генерального штабу I резервного корпусу. З цим великим підрозділом Ленц брав участь у боях в Артуа та Фландрії. 17 квітня 1917 року він був підвищений до оберстлейтенанта.

27 серпня 1917 року Ленца було призначено начальником генерального штабу 6-ї армії. Після німецького весняного наступу з 21 березня по 6 квітня 1918 року до атаки також приєдналася 6-та армія. Початковою метою битви під Армантьєром, яка тривала з 9 по 18 квітня 1918 року, було узбережжя Ла-Маншу. Під час битви дві португальські дивізії були майже повністю знищені, захоплено близько 3000 полонених та 40 артилерійських гармат, а сам Армантьєр був захоплений 11 квітня. Однак подальші територіальні завоювання були завадені підкріпленням британських військ та болотистою місцевістю.

На його прохання 8 серпня 1918 року Ленца було звільнено з командування та передано до розпорядження Баварського військового міністерства. За його бажанням, Ленц отримав командування військами та був призначений командиром 4-го піхотного полку «Король Вільгельм Вюртемберзький» 2 вересня 1918 року. Під час оборонних боїв у Шампані та на Маасі він був тяжко поранений вогнепальним пораненням у голову 2 жовтня 1918 року. Згодом Ленца було госпіталізовано, де він перебував до кінця війни.

Після одужання, у травні 1919 року, його було призначено начальником відділу в Центральному офісі Баварського генерального штабу. Наприкінці року його було призначено начальником Центрального управління Генерального штабу та інспектором військових навчальних закладів. Ленц обіймав обидві посади до розпуску Баварської армії. 24 січня 1920 року його було призначено головою німецької прикордонної комісії Ельзасу-Лотарингії, що базувалася в Баден-Бадені. На цій посаді 10 лютого 1921 року його було підвищено до полковника. Невдовзі після цього, 31 березня, Ленца було звільнено з армії через військове поранення і переведено до офіцерського корпусу армії та остаточно звільнено з дійсної служби 30 травня 1921 року.

Ще в 1920 році Ленц очолив тимчасові добровольчі загони в Мюнхені, які складалися переважно зі студентів мюнхенських університетів. З 1921 по 1923 рік він очолював Тимчасовий добровольчий корпус, разом з яким у квітні 1923 року офіційно приєднався до Робочої групи патріотичних бойових об'єднань. Коли студенти-волонтери відмовилися брати участь у демонстраціях, запланованих на 1 травня 1923 року правоекстремістськими групами Робочої групи, Ленц гнівно пішов у відставку з посади керівника загону.

Після звільнення Ленц став членом «Сталевого шолому» і очолював Баварське земельне відділення з 1929 по 1933 рік.

27 серпня 1939 року, у так званий День Танненберга, Ленцу було присвоєно звання генерал-майора запасу.

Навіть після закінчення Другої світової війни Ленц залишався вірним своїй офіційній позиції та був співзасновником Баварськогоземельного відділу Німецького солдатського союзу.

Сім'я Ленц одружився з Йоганною Фукс 15 жовтня 1900 року.

Нагороди

Столітня медаль (22 березня 1897) Медаль принца-регента Луїтпольда (12 березня 1905) Орден Червоного орла 4-го класу (16 вересня 1908) Орден «За військові заслуги» (Баварія) 4-го класу (23 грудня 1912) корона і мечі до ордена 4-го класу (11 вересня 1914) 3-го класу з мечами (23 грудня 1916) корона до ордена 3-го класу (16 січня 1918) офіцерський хрест з мечами (13 травня 1918) Хрест «За вислугу років» (Баварія) 2-го класу (24 роки) Залізний хрест 2-го класу (16 жовтня 1914) 1-го класу (15 січня 1915) Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами (25 жовтня 1916) Ганзейський хрест Бремен (25 жовтня 1916) Гамбург (10 листопада 1917) Військовий орден Максиміліана Йозефа, лицарський хрест (9 квітня 1917) Pour le Mérite (10 квітня 1918) Орден Альберта (Саксонія), офіцерський хрест з мечами Почесний хрест ветерана війни з мечами

Примітки

Література

Karl-Friedrich Hildebrand, Christian Zweig: Die Ritter des Ordens Pour le Mérite des I. Weltkriegs. Band 2: H–O. Biblio Verlag, Bissendorf 2003, ISBN 3-7648-2516-2, S. 323–325 Hanns Möller: Geschichte der Ritter des Ordens pour le mérite im Weltkrieg. Band I: A–L. Verlag Bernard & Graefe, Berlin 1935, S. 658–659. Rudolf von Kramer, Otto Freiherr von Waldenfels: VIRTUTI PRO PATRIA. Der königlich bayerische Militär-Max-Joseph-Orden Kriegstaten und Ehrenbuch 1914-1918. Selbstverlag des königlich bayerischen Militär-Max-Joseph-Ordens, München 1966, S. 352. Kurzbiografie. In: Jahrbuchkalender für den Stahlhelm-Kameraden. München 1931 (mit Bild; Digitalisat)

Посилання

Ленц на сайті The Prussian Machine.

Bayerischer Stahlhelm. 1929-1935. Im: Historischen Lexikon Bayerns.