Походи Сахіб Ґерая в Черкесію (1539—1551), також відомі як Кримсько-черкеська війна 1539—1551 років — серія великомасштабних військових експедицій Кримського ханства під проводом хана Сахіб I Ґерая проти різних черкеських князівств на Північному Кавказі. Метою кампаній було відновлення кримського сюзеренітету над черкеськими землями, придушення опору та збір данини, а також зміцнення позицій хана у внутрішній політиці Кримського ханства та в очах Османської імперії.
Експедиції призвели до значного опустошення кількох черкеських князівств, зокрема жанеївців, бжедугів, кабардинців та гатукайців, однак не змогли встановити тривалий кримський контроль над Черкесією. Попри рапорти про перемоги, які надсилалися до Стамбула, триваючий опір черкесів, постійні набіги та внутрішня опозиція серед кримської еліти підірвали становище Сахіб Ґерая. Наслідки цих походів збіглися з поваленням та вбивством Сахіб Ґерая у 1551 році й сприяли зміні балансу сил у регіоні, включно з початком формування московсько-черкеського союзу.
Передумови Після розпаду Золотої Орди Кримське ханство постало як найуспішніша з її держав-спадкоємниць. Воно проіснувало понад два століття довше за Казанське ханство та Астраханське ханство, а також взяло участь у знищенні Великої Орди та Астрахані. До визнання османського сюзеренітету в 1475 році кримські хани проводили незалежну политику, але навіть ставши васалами Османської імперії, вони уміло використовували османську політичну, військову та технологічну підтримку для розширення свого впливу в Північному Причорномор'ї та на Північному Кавказі.
У 1475 році османи захопили плацдарм на кавказькій стороні Керченської протоки (на Таманському півострові) без участі кримських сил. У 1479 році відбулася велика османська експедиція під проводом Гедика Ахмед-паші, яка вторглася в Черкесію та опустошила Анапу й Копу (Слов'янськ-на-Кубані). У період між 1516 та 1519 роками османи за підтримки кримського війська збудували дві великі фортеці на Шахських островах поблизу Тамані та Темрюка. Після цього в османсько-кримській експансіоністській політиці щодо Черкесії настала тривала пауза.
У 1532 році на кримський престол у Бахчисараї зійшов Сахіб I Ґерай. Він відзначився активною зовнішньою політикою, базованою на тісній співпраці з Османською імперією. За його правління Кримське ханство перетворилося на потужну військову державу, оснащену польовою артилерією та підрозділами мушкетерів (тюфенкчі). Сахіб Ґерай також створив особисту гвардію з рабів за зразком османських яничарів. Його найвідомішими військовими акціями стали походи проти Черкесії, спрямовані на зміцнення кримсько-османського впливу на Північному Кавказі. Ці походи послабили черкеські князівства й змусили їх шукати підтримки у Московській державі, що стало переломним моментом у регіональній політиці.
За даними А. М. Некрасова, відновлення османської експансії в регіоні також було пов'язане з конфліктами проти Сефевідського Ірану. У 1538 році після серії невдач армія Тахмаспа I вперше захопила Дербент, вийшовши на каспійську рівнину Північного Кавказу та створивши загрозу османським інтересам не лише в Закавказзі, а й на Північному Кавказі.
Кампанії
Жанеєво-Ельбруський похід (1539) У 946 році за хіджрою (травень—червень 1539 року) відбулася перша експедиція Сахіб I Ґерая в Черкесію. Османські джерела стверджують, що похід було організовано для покарання черкесів, які здійснили набіг на Тамань, однак справжнім мотивом могло бути задоволення османського та кримського попиту на рабів. Згідно з працею «Umdetü't Tevarih», черкеси, які напали на Тамань, були «нижніми» черкесами, союзними кабардинцям.
Армія хана отримала повну підтримку османів на чолі з санджакбеєм Кафинського еялету Халіль-беєм, який надав флотилію та особисто супроводжував хана. Військо висадилося біля фортеці Темрюк, де кілька черкеських князів звернулися до Сахіб Ґерая з обіцянкою видати винних у набігу на Тамань. Згодом сотні черкесів, включно зі знаттю, приєдналися до ар'єргарду кримської армії, яка тепер налічувала близько 40 000 осіб, і рушили в напрямку городища Тхаб.
Під час просування місцевий князь племені жане Кансавук був захоплений ханом, який поклав на нього відповідальність за неналежний захист Тамані від набігу. Сахіб Ґерай наказав стратити Кансавука 10 000 ударами батога, однак черкеси звернулися по заступництво до Халіль-бея. Вони обіцяли дати 20 невільників Халіль-бею, 100 — кримському хану та 200 — османському султану, завдяки чому Кансавук був помилуваний.
Після цього хан вирушив до підніжжя гори Ельбрус, можливо досягнувши району гори Фішт. У певному черкеському регіоні мешканці почали тікати зі своїх поселень, які згодом були спалені кримським військом. У цей час був схоплений і допитаний відомий місцевий розбійник. Полонений повідомив Сахіб Ґераю, що черкеси підготували оборонні рови з кілками вздовж берегів річки Кубань, і запропонував провести туди армію. Через складний рельєф і брак знань місцевості серед черкесів, що служили в кримському війську, Сахіб Ґерай прийняв пропозицію.
Хан відібрав 10 000 найкращих воїнів і рушив до селища Орґун. На думку В. Остапчука, Орґун, ймовірно, розташовувався у верхній течії Кубані, тоді як С. Х. Хотко розміщує його поблизу перевалу Ґузерипль і ідентифікує його населення як убихів. Баба-бек, бей племені Ширин, залишився охороняти табір.
Провідник навмисно завів армію у надзвичайно складну гірську місцевість. Виснажений і позбавлений можливості нав'язати вирішальний бій, хан був змушений відступити. Розлючений Сахіб Ґерай особисто обезголовив провідника. Під час відступу було захоплено велику кількість полонених; хан відмовився від своєї частки здобичі, залишивши її воїнам. Защаджено було лише тих черкесів, які прийняли іслам. Попри це, експедиція завершилася без вирішальної битви та з невизначеними результатами Патриаршая или Никоновская летопись. С. 101..
Жанеївський похід (1542)
У 1542 році Сахіб Ґерай розпочав новий похід проти черкеського племені жане. Як і експедиція 1539 року, цей похід проводився за наказом султана Сулеймана Пишного та за підтримки санджакбея Кафи Халіль-бея. Безпосередніми причинами стали набіги жанеївців на Тамань та відмова їхнього князя Кансавука платити данину.
Османсько-кримське військо налічувало близько 20 000 осіб. Дізнавшись про наближення хана, черкеси розділилися на загони й укріпилися за оборонними ровами. Його військо оцінювалося в 10 000—15 000 осіб, що, ймовірно, є перебільшенням. У супроводі флоту з приблизно 300 кораблів сухопутне військо рушило до Темрюка. Щоб залякати черкесів, Сахіб Ґерай наказав провести демонстрацію сили, здійснивши 30 залпів із гармат і близько 3000 пострілів із рушниць. Османський хроніст Реммал Ходжа описував цю подію так:
Побоюючись прямого зіткнення, Кансавук спробував відвернути напад, запропонувавши 500 невільників кримському хану та 1000 — османському султану. Спроба провалилася: Сахіб Ґерай наказав роздягнути послів і бити їх 3000 ударами батога, а двох із них відрізати вуха та носи і відправити назад до Кансавука. Після їхнього повернення соратники публично звинуватили Кансавука у безпорадності, після чого почалося масове дезертирство, й у нього залишилося лише близько 2000 воїнів.
Попри це, група жанеївців здійснила нічний напад на ханський табір. Нападники зазнали поразки, були оточені та знищені або взяті в полон. Полонені повідомили Сахіб Ґераю про втечу більшості сил Кансавука. Хан нагородив воїнів, які захопили полонених, і продовжив просування.
Наступного ранку кримські сили виявили оборонний рів, обійшли його, оточили черкесів з тилу та відтіснили їх до гір. За свідченнями сучасників, черкеські сили були розбиті менш ніж за годину, а Кансавук утік лише з одним чи двома супутниками. Після битви татарські загони спустошували землі Жане протягом 75 днів, захопивши близько 50 000 цивільних осіб та біля 100 мурз. Захоплені мурзи пізніше були обміняні на рабів.
Кабардинський похід (1545)
У 1545 році татари здійснили похід у Кабарду (Східну Черкесію) Некрасов А. М. Международные отношения и народы Западного Кавказа. С. 104.. Приводом став вихід кабардинського князя Елбозду, який програв у міжусобній боротьбі своєму двоюрідному брату й утік до Криму, просячи хана про допомогу. Елбозду також повідомив хана, що Кансавук утік до Кабарди з 100—200 воїнами і планує захопити Азов. Іншою причиною могла бути повторна висадка черкесів в Астрахань та посадження Ак-Кубека на престол незадовго до походу.
Під час цієї кампанії кабардинців підтримали бжедуги, одне з найвойовничіших племен Кавказу, які мобілізували проти хана близько 10 000 воїнів. Хан вирушив у Кабарду восени 1545 року. Його армія пройшла через Перекоп та Азов і після трьох днів маршу зупинилася біля «великої річки». Потім хан продовжив похід ще протягом п'яти днів і прибув до Кабарди. Там він викликав свого сина Емін Ґерая Султана й доручив йому командування грабунком, наказавши пильнувати табір уночі. Провідником армії призначили Елбозду.
Військо хана підійшло до річки Малька в момент, коли кабардинські женці та їхня охорона ще не встигли зібратися. Татари розгромили женців; серед загиблих було 40—50 беїв. Розвідники бжедугів піднялися на високу гору й виявили, що хан очолює армію чисельністю 60 000—70 000 осіб. Після наради черкеські князі вирішили обміняти захоплених беїв на невільників і підготувати нічний напад. Коли прибув посол, хан прийняв їхні вимоги й дав час на доставку рабів. Однак Елбозду, запідозривши пастку, попередив хана про можливий нічний напад. У результаті хан просунувся далі й розташував армію на березі річки Бельх.
Там хан поставив свій намет на високому пагорбі. Увечері хан наказав згорнути намет і викопати окопи. Татарські воїни утворили коло навколо своїх коней; кожен підготував рушницю, набої, сагайдак і шаблю. Згодом прибули черкеси, які планували спочатку захопити хана. З криком 10 000 черкесів пішо пішли в атаку на татарський табір, але потрапили у вириті окопи. Ті, хто йшов попереду, впали у рови, а татари відкрили по них шквальний вогонь. Жоден із тих, хто потрапив у пастку, не вижив, а решта черкесів утікла. За османськими джерелами, у цій битві жоден татарин не загинув і не був поранений.
Після битви хан наказав показово стратити полонених черкеських беїв. Під час кампанії в Кабарду Сахіб I Ґерай, за даними хронік, поневолив 10 000 осіб, що також вважається перебільшенням.
Астраханський конфлікт (1546—1550)
У 1546 році черкеси, розчарувавшись в Ак-Кубеку, знову захопили Астрахань і посадили на престол полоненого хана Ямгурчі. Ногайський князь Белек-Булат повідомляв про це у Москву:
Сахіб I Ґерай був обурений цими подіями. Його звіти до Константинополя опинилися під загрозою дискредитації, а черкеси більше не вважали його грізним правителем. У результаті Сахіб Ґерай вирішив організувати похід на Астрахань і оголосив загальну мобілізацію чоловіків віком від 15 до 70 років під загрозою страти. За даними Реммала Ходжі, армія досягла 250 000 осіб. Сучасні дослідники вважають цю цифру перебільшеною, оцінюючи військо у 40 000—50 000 воїнів; тим не менш, османські хроністи підкреслювали масштаб збору сил.
Після п'яти днів маршу Сахіб Ґерай досяг Астрахані. На світанку кримська армія оточила місто, здійснила гарматний залп і дала постріли з тисячі мушкетів, після чого розпочався штурм. За джерелами, кримці випустили до 20 000 стріл. Хан Ямгурчі не чинив опору й утік, а місто було швидко захоплене. Сахіб Ґерай розпочав депортацію ногайців з Астрахані до Криму; серед депортованих був і Сафа Ґерай, десятирічний син хана Казанського. Унаслідок кримського нападу 1546 року Астрахань була повністю спустошена — від цього удару Астраханське ханство так і не змогло повністю відновитися.