«Діва Обида» — четверта за ліком збірка українського поета-вісімдесятника Ігоря Римарука, опублікована в 1998 році видавництвом «Лілея-НВ». А в 2002 році друге, доповнене видання збірки вийшло у видавництві «Кальварія».

Назва книжки відсилає до образу, згадуваної в поемі «Слово о полку Ігоревім»«Въстáла оби́да въ си́лахъ Дàжьбóжа внýка, / вступи́ла дѣвою на зéмлю Троя́ню, / въсплескáла лебеди́ными кры́лы на си́нѣмъ мóрѣ у Дóну; плéщучи, упýди жи́рня временá» // Слово о Пълку Игоревѣ та його переклади і переспіви. Підготовка видання: Леонід Махновець. К.: Наукова думка, 1967 . Водночас однойменний вірш збірки також перебуває у діалозі з віршем Євгена Маланюка, що опрацьовує ідентичний образ«Діва-Обида» — диптих, що складається з віршів «Прокляттям, прокляттям ця назва…» та «Лежиш, розпусто, на розпутті» // Євген Маланюк. Вибрані поезії. 1923–1943. с. 78–81. .

Саме за друге видання «Діви Обиди» Римарук став лауреатом Шевченківської премії з літератури. А в 2019 році збірка була включена до переліку 100 найкращих творів української літератури за версією українського ПЕН-клубу.

Вірші, що увійшли до збірки

До першого видання збірки увійшов 101 вірш, розподілених на два розділи: «Видіння» (30 нових віршів) та «Відлуння» (69 вибраних віршів з попередніх збірок автора«Книжка Ігоря Римарука, складається з двох частин: "Видіння", де подано нові поезії останніх років, і "Відлуння" — стисле вибране з його попередніх збірок» // К. Москалець. І старі письмена, і нові письменята.), а також вірші «Діва Обида» та «Зірка», що слугують своєрідними прологом і епілогом до книжки:

Водночас у другому виданні кількість віршів у збіркці збільшилась до 107 за рахунок додавання віршів «Коли під ранок…», «В намулі душі…», «І реставруєш літери…», «Стилет і стилос…», «Толока», «Пошуки сну» й «А новорічна ніч…», які були винесені автором у окремий розділ наприкінці книжкиЛьвівська обласна бібліотека для дітей. Діва Обида: Видіння і відлуння. Львів Кальварія, 2002. 159 с .

Відгуки на збірку Рецензією на перше видання збірки Римарука в часописі «Критика» відгукнувся Костянтин Москалець. У своєму тексті «І старі письмена, і нові письменята» (2000) він наголошує, що адресат віршів збірки — «філолог і естет, може, так само поет, здатного належним чином оцінити численні перлини Римарукової „гри в бісер“»«Досить переглянути, скажімо, його епіграфи — з Миколи Зерова, Юрія Клена, Олега Ольжича, Євгена Плужника тощо, або його присвяти — Василеві Герасим'юкові, поетам Нью-йоркської групи, Миколі Воробйову…».

Окремо рецензент виділяє і спорідненість поезії Римарука з «густою історіософською прозою», наголошуючи, що без глибокого знання історії її неможливо зрозуміти«. Римарукові великою мірою властиве загальне відчуття історичної відносності й культурної та соціальної зумовленості власної поетичної мови; таке відчуття більше притаманне прозаїкові або знову ж таки історикові, воно руйнує самодостатність поетичного роду, перенастроює його на прозаїчний лад».

Видання Діва Обида. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. Діва Обида: Видіння і відлуння: [Поезії] / Ігор Римарук. 2-ге видання, доповнене. Львів: Кальварія, 2002.

Примітки

Джерела Костянтин Москалець. І старі письмена, і нові письменята // Критика, 2000. Рік ІV, Число 7–8 (33–34). с. 11–12.