Олександр Всеволодович Шило (24 жовтня 1960, Харків) — український мистецтвознавець, художник, доктор мистецтвознавства (1998), професор (2001).

Життєпис Народився 24 жовтня 1960 року у Харкові. Батько Шило Всеволод Павлович, кандидат історичних наук, мати Шило Ніна Семенівна, заслужений учитель УРСР, дід Шило Павло Кирилович був завучем у Харківській трудовій комуні, якою керував А. С. Макаренко.

Початкову мистецьку освіту отримав у художній студії Харківського Будинку архітекторів, у якій почав займатися 1976 року. Згодом ця студія була перетворена з навчальної на творчу, де працювали художники, архітектори та дизайнери міста. З початку 1980-х до 2009 року Олександр Шило керував цією студією.

У 1978—1983 навчався на архітектурному факультеті Харківського інженерно-будівельного інституту (нині Харківський національний університет будівництва та архітектури), де пройшов повний курс художньої підготовки, за обсягом відповідний художньому інституту (викладачі В. Й. Кравець, В. М. Куликов, О. О. Тіц).

У 1983—1984 працював стажером-викладачем секції образотворчого мистецтва кафедри архітектури ХІБІ. У 1984—1991 працював у Харківській філії ВНДІ технічної естетики. У 1985—1989 навчався в аспірантурі ВНДІТЕ (керівник доктор мистецтвознавства С. О. Хан-Магомедов). У 1989 захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства.

1988 року створив у ХФ ВНДІТЕ лабораторію ергодизайну, що відкривало новий напрямок у дизайні та ергономіці. При лабораторії працював постійний методологічний семінар, який вивчав феномен людських факторів у масовій культурі. З розпадом СРСР у 1991 та розпадом системи ВНДІТЕ у 1992 дослідження були припинені.

У 1992—2013 працював на кафедрі культурології Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. 1998 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства.

У 2013 повернувся до викладання живопису та малюнка на кафедрі образотворчого та декоративного мистецтва архітектурного факультету ХНУБА. З 2023 року, після об'єднання ХНУБА та Харківського національного університету міського господарства ім. О. М. Бекетова, професор кафедри образотворчого мистецтва та дизайну Науково-навчального інституту Архітектури, дизайну та містобудування ХНУМГ ім. О. М. Бекетова.

Учасник понад 150 мистецьких виставок, із них понад 30 персональних.

З 1979 регулярно здійснював творчі поїздки Російською Північчю, Прибалтикою, Кримом, а з 2006 країнами Європи: Болгарією, Грецією, Іспанією, Італією, Польщею, Румунією, Словаччиною, Словенією, Угорщиною, Францією, Чорногорією. Результатами цих поїздок стали численні цикли етюдів, опубліковані в серії альбомів «Шляховий щоденник» (вийшло 23 випуски), та персональні, зокрема віртуальні, виставки.

Роботи зберігаються в фондах Харківського художнього музею, Херсонського художнього музею ім. О. О. Шовкуненка, Союзу художників Глівицько-Забжанського округу Польщі та ін.; приватних та корпоративних збірках України, Ізраїлю, Канади, Німеччини, Польщі, США, Туреччини, Франції, Японії.

Наукова робота Сфера наукових інтересів — історія та теорія культури, образотворчого мистецтва, дизайну, архітектури.

Автор понад 500 наукових, навчально-методичних та критичних робіт, з них близько 40 монографій та монографічних альбомів. Створив низку статей про українських митців для ЕСУ.

Науково-дослідницькою діяльністю почав займатись ще в юності. У 1976 р., після початку регулярних занять у художній студії Харківського Будинку архітекторів, зацікавився природою подібності у зображенні та розпочав перші дослідження у цій галузі. У 1980, на третьому курсі інституту, повідомив у студентському науковому товаристві перші отримані результати в доповіді «До питання про становлення портретного жанру в російському образотворчому мистецтві» (опубліковано в 1988Шило А.В. К вопросу о становлении портретного жанра в русском изобразительном искусстве // Актуальные проблемы архитектуры и градостроительства / Труды 43-й науч.-техн. конф. ХИСИ. — Харьков: 1988. — С. 150—162. (Деп. ВНИИТАГ, № 684/19/2).), де сформулював базову ідею, покладену в основу захищеної в 1998 докторської дисертації. Паралельно займався у методологічному семінарі СНТ архітектурного факультету, вивчаючи проблематику стилю в архітектурній теорії, представлену працями Г. Земпера, В. Морріса, М. Я. Гінзбурга. У 1979—1991 був учасником методологічного руху в СРСР, лідером, керівником та ідеологом якого був Г. П. Щедровицький.

Виступає як художній критик, куратор виставкових проєктів.

У художній педагогіці віддає перевагу проведенню майстер-класів, досвід яких узагальнено у підготовленому ним навчальному посібнику «Живопис натюрморту». У 2011 у Харківській середній художній школі ім. І. Ю. Рєпіна прочитав цикл лекцій «Про мови образотворчого мистецтва», в якому узагальнив вироблену ним художню систему, сприйняту у своїх вчителів та доповнену власними дослідженнями та досвідом.

Художня творчість Працює у різних художніх техніках. З 2006 року перейшов від олійного живопису і гуаші до швидкого етюду-начерку, виконаного фломастером у поєднанні з аквареллю або згодом кольоровими фломастерами та маркерами, іноді на кольоровому папері. Застосовує поєднання інтенсивної чорної лінії малюнка з яскравим декоративним колірним рішенням.

У художній творчості віддає перевагу роботі з натури. Унікальним досвідом етюдної роботи стало створення художником циклу панорам, що фіксують повне — замкнене по колу обрію — зображення пейзажу з натури.

Центральною темою мистецького інтересу О. В. Шила є портрет.

Переважна більшість мальовничих та графічних робіт є малою художньою формою — творами невеликого формату.

Вибрані публікації Монографії

Шило А. В. Пластика и текст в художественной деятельности. — Харьков: Основа, 1997. — 260 с. Панова М. В., Шило А. В. Автопортретный цикл Т. Г. Шевченко и жанр автопортрета в культуре романтизма. — Харьков: Новое слово, 2003—172 с. Шило А. В. Загадки Репина. — Харьков: Новое слово, 2004. — 278 с. Шило А. В. Канон и пластическое мышление в искусстве Средних веков. — Харьков: Новое слово, 2006. — 286 с. Шило А. В., Панова М. В. К методологии портрета. — Харьков: Новое слово, 2007. — 464 с.: илл. Статті

Шило А. В. Чем же удивлял Брунеллески, или Введение в картину классической эпохи // С. Рахманинов: на переломе столетий. — Вып. 4. — Харьков: СПДФО Носань В. А., 2007. — С. 289—297. Шило А. В. Вопросы стиля и метода в теории и практике конструктивизма // Художня культура. Актуальні проблеми: Науковий вісник / Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України. — Вип. 5. — К.: Інтертехнологія, 2008. — С. 461—494 Шило А. В. Борис Косарев: между предметом и беспредметностью // Беспредметность и абстракция. — Москва: Наука, 2011. — С. 438—454. Шило А. В. Алексей Алексеевич Тиц и «отгадки» древнерусского чертежа // Культурна спадщина Слобожанщини. — Вип. 30. — Харків: Курсор, 2016. — С. 187—209. Шило О. В. Концепції реальності, картини світу і умовності пластичної мови в образотворчому мистецтві Європи (досвід систематизації) // Культура в ХХІ столітті: дослідження, збереження, розвиток = The ХХІ century culture: research, memorization, development: збірник наукових статей за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції 8‒9 грудня 2022 року / за заг. ред. О. Смоліної, І. Сілютіної. — Київ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2023. — С. 132—141. Шило А. В. Алексей Алексеевич Тиц и «отгадки» древнерусского чертежа // Культурна спадщина Слобожанщини. — Вип. 30. — Харків: Курсор, 2016. — С. 187—209 Шило О.В. Дослідження поетики і творчого методу І. Ю. Рєпіна на матеріалі етюдів до «Державної ради» із зібрання Харківського художнього музею // ХУДПРОМ: Український журнал з мистецтва і дизайну. —Т. 26. — 2024. — № 2. — Харків: ХДАДМ, 2025. — С. 68–82 Шило О. В. «Випадок Яворницького»: з творчої лабораторії Рєпіна // Культурна спадщина Слобожанщини: збірка наукових статей. — Вип. 57. — Харків: Курсор, 2025. — С. 470—496. Альбоми

Олександр Шило. У ритмі життя. Вибрана графіка / авт. вступ. ст. і упорядник С. І. Побожій. — Харків: 2025. — 102 с. Олександр Шило. Італійські дежавю / авт. вступ. ст. С. І. Побожій. — Харків: 2026. — 104 с. Олександр Шило. Ретроспектива : вибраний живопис і графіка 1975—2026 / авт. вступ. статті С. І. Побожій. — Харків: 2026.— 262 с.

Примітки

Джерела

Коваль О. В. Неустранимая остраненность малоформатного этюда Александра Шило // Александр Шило. «Листы» в собрании Харьковского художественного музея. — Харьков: Новое слово, 2012. — С. 5—9. Коваль О. В. Видение и ведение искусствоведа: А. Шило & А. Габричевский // Фещенко В. В., Коваль О. В. Сотворение знака: Очерки о лингвоэстетике и семиотике искусства. — Москва: Языки славянской культуры, 2014. — С. 483—498. Коваль О. В. Искусствовидение Александра Шило // Время (Харьков). — № 119. — 2015. — 3 нояб. — С. 7. Кравец В. И. Маэстро // Актуальные научные исследования в современном мире. — Переяслав-Хмельницкий, 2020. — Вып. 12 (68). — Ч. 5. — С. 17—22. Шелковый С. К. Александр Шило. «О чем шуршат листки календаря…» // Шелковый С. К. Собор, собрание дарящих… О творческом круге харьковских художников «Буриме». — Харьков: «Майдан», 2022. — С. 210—217.

Посилання

Лекции по искусству профессора Шило Александра Всеволодовича