Armillaria novae-zelandiae — вид грибів родини фізалакрієвих (Physalacriaceae). Цей фітопатогенний вид є одним з чотирьох видів роду Armillaria, виявлених в Аотеароа Новій Зеландії, поряд з A. limonea, A. hinnulea та A. aotearoa.

В Аотеароа Новій Зеландії назва мовою те рео — harore, англійська вернакулярна назва — olive honeycap, а хвороби, спричинені видами роду Armillaria, називають кореневою гниллю.

Опис Вид спочатку був описаний як Armillariella novae-zelandiae Гретою Стівенсон: «Шапинка 3–8 см у діаметрі, оливково-охриста до оливково-бурої, у центрі рідко вкрита дуже дрібними тьмяно-бурими лусочками, спочатку опукла із сильно підігнутим донизу краєм, пізніше стає плоскою до злегка ввігнутої, волога у свіжому стані, з помітно смугастим краєм, матовіє при висиханні; м'якуш кремово-білий. Пластинки низбіжні до майже звивистих, кремово-білі, з часом стають тьмяно-палевими, помірно часті, з багатьма короткими пластиночками. Ніжка 4–7 × 0,4–0,8 см, палева над зникаючим кільцем, знизу бура до темно-пурпурово-бурої, гладка або смугаста, міцна, суцільна, основи здуті й зрощені. Спори 8–9 × 5,5–6,5 мкм, неамілоїдні, доволі товстостінні (рис. 24). Відбиток спор білий».

Шапинка A. novae-zelandiae іноді може бути біолюмінесцентною.

Поширення Armillaria novae-zelandiae трапляється в Австралазії (Нова Зеландія, включно з островами Чатем, Тасманія, Східна Австралія та Папуа Нова Гвінея), у Південній Америці (Аргентина та Чилі) та в Азії (Індонезія, Малайзія та острови Амамі-Осіма в Японії). Ізоляти з Нової Зеландії та Австралії є взаємно монофілетичними, але вважаються конспецифічними завдяки схожій морфології базидіокарпів, подібним вегетативним ростовим характеристикам та статевій сумісності. Південноамериканська лінія є сестринською щодо австралазійської клади, тоді як ізоляти з Азії становлять базальну монофілетичну лінію в межах A. novae-zelandiae.

Культурне значення для маорі

У мятауранга-маорі (mātauranga Māori) поява harore восени в лісах є знаком майбутнього, що вказує або на позитивні зміни (наприклад, гарний сезон рибальства), або на час голоду, залежно від різних регіональних традицій. Harore є традиційним джерелом їжі для маорі — традицією, яка триває й донині, зокрема серед Тухое, які й досі збирають цей гриб як їжу в Те-Уревера. Harore їстівний за умови, що його добре проварити перед вживанням. Через те, що гриб зникає невдовзі після появи, виникло вакатаукі (прислів'я) «he harore rangitahi», тобто «одноденний гриб» — вислів, яким описують швидкоплинні аспекти життя або яким докоряють людям, що роблять лише короткий внесок у роботу.

Хазяї та симптоми хвороби База даних Biota of New Zealand містить оновлений перелік аборигенних та інтродукованих рослин, пов'язаних із A. novae-zelandiae або таких, що є для неї хазяями.

Armillaria novae-zelandiae природно трапляється в лісах з південного бука та широколистяних подокарпових лісах. Історично суцільна вирубка та випалювання природного лісу для перетворення на плантаційне лісництво (переважно Pinus radiata) не видаляли гриб із ґрунту, де він виживав як дереворуйнівний гриб. Коли на цих ділянках висаджували сосни, загибель висаджених дерев відбувалася особливо навколо пнів зрубаних аборигенних дерев, що були носіями гриба. Гриб уражував молоді дерева через прямий контакт коренів або через грибні ризоморфи, що поширювалися від коренів мертвих дерев. Гіфи, грибниця та ризоморфи A. novae-zelandiae можуть довго виживати на заражених тканинах у ґрунті, і навесні, коли рослини починають рости, патоген може заражати нові тканини, що ростуть.

Спори, що вивільняються з грибів A. novae-zelandiae, переносяться вітром і можуть як посилювати вже заражені ділянки, так і колонізувати ділянки, що раніше не мали деревної рослинності, наприклад старі пасовища, нині засаджені деревами та іншими деревними рослинами. Зараження відбувається через корені, але якщо гриб досягає кореневої шийки й оперізує її, знищуючи камбій, дерево гине.

Горнер описав процес зараження лоз ківі (Actinidia chinensis var. deliciosa). Першими симптомами зараження є втрата тонусу, пожовтіння листя та передчасне опадання листя. У заражених головних коренях розвивається волога та драглиста гниль, під корою з'являється біле грибницеве обростання, а також з'являється характерний «грибний» запах. Від уражених коренів ростуть ризоморфи. На пізніх стадіях зараження грибницевий віял може підійматися вгору по нижній частині стовбура, спричиняючи набрякання й розтріскування кори та витікання темно-червоного ексудату. Заражена лоза ківі зазвичай гине протягом двох років після зараження.

Довкілля Дослідження чинників ділянки в плантаціях Pinus radiata виявило, що A. novae-zelandiae надає перевагу ділянкам із середньорічною температурою нижче 13 °C, з опадами від 1000 до 1600 мм на рік, які раніше були вкриті лісом. Дослідження в лісі Голден-Даунс (Wakefield, Нова Зеландія) показало топографічний ефект: 54 % зараження в улоговинах, але лише 6 % на крутих схилах. Проте за високого рівня вологості ґрунту топографічного ефекту не спостерігалося. Доведено, що A. novae-zelandiae здатна витримувати температуру до 41 °C.

Дослідження також показали, що в соснових лісах, у міру того як кореневі системи сосен збільшуються та перекриваються, з'являється можливість передачі хвороби, яка дозволяє поширенню зараження виходити за межі ділянки первинного джерела. Також дерева, ослаблені такими стресами, як дефоліація комахами чи морозом, посуха, перезволоження, ущільнення ґрунту, забруднення повітря та хвороби листя, стають вразливішими. Ризоморфи гриба колонізують ослаблені дерева й можуть колонізувати всю кореневу систему після сильних стресів.

Управління Випалювання розчищених ділянок соснових плантацій спочатку зменшувало кількість ризоморф у ґрунті з 41–89 % до 5–14 %, але рівні незабаром відновлювалися. Видалення й спалювання пнів зменшувало смертність молодих дерев у віці 5 років із 52 % до 12–21 %; однак це дуже дороге рішення, придатне лише для відносно рівнинної місцевості. Хімічна обробка пнів мала певний успіх, але не є економічно вигідною. У 2015 році проводилися дослідження щодо можливості біологічного контролю як іншого варіанту — шляхом збільшення частки інших грибів, які природно колонізують соснові пні та конкурують з Armillaria за субстрат, змушуючи види Armillaria обмежуватися меншими й менш значущими ділянками пня.

Див. також Список видів Armillaria

Примітки