Облога та взяття Салтикової Дівиці тривала з 4 по 6 січня 1664 року в ході Московського походу короля Яна II Казимира під час московсько-польської війни (1654—1667). Подія завершилася штурмом, розгромом залоги та жорстоким винищенням і пограбуванням містечка коронними військами та їхньою татарською кіннотою.
Передумови У 1663 році при дворі польського короля Яна II Казимира було розроблено масштабний план реваншу проти Московського царства, мета якого полягала в поверненні втрачених лівобережних українських земель та виході на московитський кордон. Загальна стратегічна задумка передбачала двосторонній клин: Північне крило: литовська армія (близько 15 000 вояків) під проводом Великого гетьмана Литовського. Південно-східне крило: коронна армія (понад 20 000 чоловік) на чолі з королем, яку підтримували правобережні козаки гетьмана Павла Тетері (близько 12 000 осіб) та кримськотатарські вояки (близько 15 000 осіб)Jerzy Maroń. Kampania Zadnieprzańska Jana Kazimierza. — Toruń: Wydawnictwo Adam Marszałek, 1998. — S. 74–83..
Загалом під орудою короля зібралося близько 59 000 вояків. Військове командування розглядало дві стратегії: тривалу облогу двох ключових твердинь — Смоленська та Київа, або ж форсований марш углиб Лівобережжя з метою нав'язати супротивнику вирішальну польову битву. Перевагу надалии другому варіанту.
Попри високий бойовий потенціал, союзницькі сили потерпали від внутрішніх суперечностей: козацькі загони виявляли низьке бажання воювати проти своїх земляків на Лівобережжі, а в коронній армії зростало невдоволення через затримки зарплатні та політичну боротьбу між королем і магнатською опозицією (зокрема Станіславом Любомирським). Проте, під проводом короля перебувала плеяда досвідчених полководців, серед яких були Стефан Чарнецький, Ян Собеський, Михайло Казимир Пац та Александр Гілярій Полубінський.
З московського боку в захоплених містах та фортецях перебували численні залоги (понад 37 000 осіб). Окрім того, польове московське військо разом із підпорядкованими гетьману Івану Брюховецькому лівобережними козаками налічувало близько 40 000 вояків.
Восени 1663 року коронні війська форсували Дніпро та розпочали швидке просування на схід. Після здобуття Остра й Воронькова союзники розділилися: основні сили на чолі з королем рушили на Сіверщину вздовж Десни в напрямку Салтикової Дівиці, обминаючи добре укріплений Ніжин, тоді як загін Стефана Чернецького діяв на суміжних напрямкахЛітопис Самовидця / Вид. підготовив Я. І. Дзира. — К.: «Наукова думка», 1971. — С. 93–94..
Облога та штурм 4 січня 1664 року королівське військо підійшло до укріплень містечка Салтикова Дівиця. Надісланого королем парламентера — православного священника — обложенці жорстоко побили та прогнали. Хоча місцеві жителі й міщани висловлювали готовність скласти зброю, козацька залога та московський загін вирішили чинити запеклий опір.
6 січня 1664 року польські війська пішли на генеральний штурм. Упродовж дня коронні піхотинці та козаки змогли проламати зовнішню оборону та захопити нижнє місто, а до ночі впав і внутрішній замок. Під час жорстоких боїв королівське військо зазнало відчутних втрат — кілька сотень вояків убитими та пораненими.
Розлючені запеклим опором і втратами, нападники влаштували в місті криваву розправу. Відповідно до джерел, вояки та обозні грабували й убивали цивільне населення. Анонімний польський учасник подій описував, що мешканців карали мечем, а саме містечко разом із замком було спалено вщент. Частина жителів намагалася втекти через замерзлу річку Десна, але лід проламався, і багато хто потонув. Тих, хто вижив, татари масово забирали в ясир для продажу на невільницьких ринках.
Про розгром і спалення Салтикової Дівиці згадував французький хроніст Руссо де ла Валлетт, зазначаючи, що розлючений король особисто наказав віддати місто на знищенняRousseau de la Valette Michel. Casimir roy de Pologne. — Lyon, 1679. — T. 2. — S. 176.. Ці події знайшли відображення і в українських козацьких літописах. Зокрема, «Літопис Самовидця» зазначає:
Польський автор римованої хроніки, глузливо обігруючи назву містечка, порівняв його з блудною дівкою, яка не зберегла свою цноту для короля, через що й захлинулася в крові.
Наслідки Знищення Салтикової Дівиці мало залякати інші містечка Сіверщини та змусити їх до капітуляції без опору. Після взяття міста коронні війська продовжили свій марш уздовж Десни: 10 січня було зайнято Мену; 14 січня — Нові Млини; 18 січня королівські сили підійшли під Короп, де до них приєдналися підрозділи Яна Собеського та основні козацькі сили Павла Тетері.
Попри перші успіхи Задніпровського походу, наступ Яна II Казимира вже невдовзі зупинився під час виснажливої облоги Глухова, що зрештою призвело до провалу всієї кампанії та відступу армії Речі Посполитої на західЧухліб Т. В. Лівобережний похід Яна II Казимира 1663—1664 рр. та його наслідки // Український історичний журнал. — 2004. — № 2..
Див. також Московський похід Яна II Казимира Облога Глухова (1664) Московсько-польська війна (1654—1667) Салтикова Дівиця
Примітки
Джерела Літопис Самовидця / видання підготував Я. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971. — 208 с. Чухліб Т. В. Лівобережний похід Яна II Казимира 1663—1664 рр. та його наслідки // Український історичний журнал. — 2004. — № 2.
Maroń J. Kampania Zadnieprzańska Jana Kazimierza. — Toruń: Wydawnictwo Adam Marszałek, 1998. — ISBN 83-7174-169-2. Rousseau de la Valette M. Casimir roy de Pologne. — Lyon, 1679. — T. 2.