Теорія соціального вибору — це розділ економіки добробуту, який прагне поширити теорію раціонального вибору на колективне прийняття рішень. Соціальний вибір вивчає поведінку різних математичних процедур (функцій соціального добробуту), що використовуються для об'єднання індивідуальних уподобань у ціле. Вона контрастує з політологією тим, що теорія соціального вибору є нормативною галуззю, яка вивчає, як суспільство може приймати правильні рішення, тоді як політологія є описовою галуззю, яка спостерігає за тим, як суспільства насправді приймають рішення. Хоча соціальний вибір спочатку був розділом економіки та теорії рішень, з того часу він отримав значний внесок від математики, філософії, політології та теорії ігор.
Реальні приклади правил соціального вибору включають конституції та парламентські процедури голосування за закони, а також виборчі системи ; як таку, цю галузь іноді називають теорією голосування. Це тісно пов'язано з проектуванням механізмів, яке використовує теорію ігор для моделювання соціального вибору з недосконалою інформацією та егоїстичними громадянами.
Соціальний вибір відрізняється від теорії прийняття рішень тим, що остання присвячена тому, як саме окремі особи, а не суспільства, можуть приймати раціональні рішення.
Історія Найперші праці з теорії соціального вибору містяться у працях маркіза де Кондорсе, який сформулював кілька ключових результатів, зокрема свою теорему про журі та парадокс Кондорсе, що демонструє неможливість принципу більшості. Його роботи були передбачені рукописом Раймунда Луллія «Ars Electionis» («Мистецтво виборів») 1299 року, в якому розглядалися багато тих самих концепцій, але який загубився в пізньому Середньовіччі і був віднайдений лише на початку XXI століття.
Книга Кеннета Ерроу «Соціальний вибір та індивідуальні цінності» часто вважається започаткуванням сучасної ери теорії соціального вибору. У пізніших роботах також розглядалися підходи до юридичної компенсації, справедливого розподілу, змінних груп населення , часткова стратегічна перевірка механізмів соціального вибору, природні ресурси, підходи до можливостей та функціонування, та показники добробуту.
Ключові концепції
Теорема неможливості Ерроу Теорема Арроу про неможливість є ключовим результатом, який показує, що функції соціального вибору, засновані виключно на порядкових порівняннях, а не на кардинальній корисності, будуть поводитися непослідовно (якщо тільки вони не є диктаторськими). Такі системи порушують принцип незалежності нерелевантних альтернатив, що означає, що вони схильні до ефекту «спойлера» — система може поводитися непередбачувано у відповідь на зміни якості чи популярності одного з варіантів.
Цикли Кондорсе Приклад Кондорсе показує, що демократію не можна ототожнювати з принципом простої більшості або мажоритаризмом; інакше вона стане суперечливою, коли доступні три або більше варіантів. Принцип більшості може створювати цикли, що порушують транзитивне відношення: спроба застосувати принцип більшості як функцію соціального вибору призводить до ситуацій, коли А краще за Б, а Б краще за С, але при цьому С також краще за А.
Це суперечить теоремі Мейя (May's theorem), яка доводить, що проста більшість є оптимальним механізмом голосування, коли існує лише два можливі результати і допускаються лише порядкові переваги.
Теорема Харсаньї Утилітарна теорема Харсаньї показує, що якщо індивіди мають уподобання, які є коректними в умовах невизначеності (тобто когерентними), єдиною когерентною та Парето-ефективною функцією соціального вибору є утилітарне правило. Це певною мірою підтверджує точку зору Джона Стюарта Мілла, який ототожнював демократію з ідеалом максимізації спільного блага (або корисності) суспільства в цілому за умови рівного врахування інтересів.
Теореми маніпуляцій Теорема Гіббарда встановлює обмеження щодо здатності будь-якого правила голосування виявляти справжні уподобання виборців, показуючи, що жодне правило голосування не є захищеним від стратегій (тобто не залежить від уподобань інших виборців) у разі виборів із 3 або більше результатами.
Теорема Гіббарда-Саттертуейта доводить сильніший результат для систем голосування з ранжованим вибором, показуючи, що жодне таке правило голосування не може бути щирим (тобто вільним від зворотних уподобань).
Теорема медіанного виборця
Дизайн механізмів Галузь дизайну механізмів, що є частиною теорії соціального вибору, займається визначенням правил, які забезпечують збереження преференцій учасників і водночас стимулюють їх до чесного розкриття своїх уподобань. Одним із особливо важливих результатів є принцип розкриття, який є майже протилежністю теореми Гіббарда: для будь-якої заданої функції соціального вибору існує механізм, який дає ті самі результати, але стимулює учасників бути цілком чесними.
Оскільки при розробці механізмів висуваються більш жорсткі припущення щодо поведінки учасників, іноді вдається створити механізми соціального вибору, які дозволяють вирішувати завдання, що на перший погляд здаються «неможливими». Наприклад, надаючи учасникам можливість компенсувати один одному збитки за допомогою грошових переказів, механізм Вікрея–Кларка–Гроувза (VCG) дозволяє досягти того, що згідно з теоремою Гіббарда вважається «неможливим»: механізм гарантує чесну поведінку учасників, водночас забезпечуючи парето-ефективний результат. Як наслідок, механізм VCG можна вважати «кращим» способом прийняття рішень, ніж голосування (хоча й лише за умови, що грошові перекази є можливими).
Колективний вибір Амартьї Сена та соціальне забезпечення Через 19 років після публікації книги Ерроу «Соціальний вибір та індивідуальні цінності», у 1970 році, Сен опублікував працю "Колективний вибір та соціальне благополуччя ", яка «розширила оригінальну концепцію соціального вибору Ерроу». У ньому Сен окреслює кілька «умов», які, ймовірно, призведуть до збалансованого, задовільного результату як для більшості, так і для окремих членів суспільства. У той час як Ерроу написав свою теорему з припущенням порядковості, Сен ввів припущення про кардинальність, або міжособистісне порівняння, в модель теорії соціального вибору. Проблема ординальності полягає в тому, що вона виключає «інформацію про силу уподобань кожної людини або про те, як порівнювати уподобання різних людей один з одним». На противагу цьому, версія теорії соціального вибору Сена зазначає важливість врахування таких факторів, як рівність можливостей та «здібності», оскільки вони пов'язані з індивідуальними уподобаннями. Сен замінив поняття «індивідуальної корисності» з утилітарної економіки добробуту поняттям «здатності», яке можна визначити як свободу вибору та економічну мобільність людини в суспільстві. Крім того, Сен наголосив, що вподобання бідних мають бути «вирішальним критерієм» при визначенні результату.
Інші Якщо сфера уподобань обмежується тими варіантами, які містять переможця за методом Кондорсе, що має більшість голосів, то вибір цього переможця є єдиним правилом голосування, яке можна вирішити, яке є нейтральним, анонімним і не піддається маніпуляціям.
Порівняння міжособистісної корисності Теорія соціального вибору — це наука про теоретичні та практичні методи агрегування або об'єднання індивідуальних уподобань у колективну функцію соціального добробуту. У цій галузі зазвичай припускається, що індивіди мають уподобання, і звідси випливає, що їх можна моделювати за допомогою функцій корисності відповідно до теореми VNM. Однак значна частина досліджень у цій галузі ґрунтується на припущенні, що ці функції корисності є внутрішніми для людей, не мають значущої одиниці виміру та не можуть порівнюватися між різними індивідами.Lionel Robbins (1932, 1935, 2nd ed.). An Essay on the Nature and Significance of Economic Science, London: Macmillan. Links for 1932 HTML and 1935 facsimile. Те, чи можливе таке міжособистісне порівняння корисності, суттєво впливає на математичні структури, що використовуються для функцій соціального добробуту та теорії соціального вибору.Lionel Robbins (1932, 1935, 2nd ed.). An Essay on the Nature and Significance of Economic Science, London: Macmillan. Links for 1932 HTML and 1935 facsimile.
З одного боку, слідуючи Джеремі Бентаму, утилітаристи стверджують, що уподобання та функції корисності окремих осіб є порівнянними між собою і тому їх можна підсумувати, щоб отримати показник сукупної корисності. Утилітарна етика закликає до максимізації цієї сукупної корисності.
Натомість багато економістів ХХ століття, слідуючи за Ліонелом Роббінсом, ставили під сумнів можливість вимірювання таких показників корисності або навіть їхню значущість. Спираючись на аргументи, подібні до тих, що висували біхевіористи в психології, Роббінс стверджував, що поняття корисності є ненауковими та таким, що не піддається спростовуванню. Розглянемо, наприклад, закон зменшення граничної корисності, згідно з яким корисність додаткової кількості товару зменшується в міру зростання кількості товару, що вже перебуває у володінні індивіда. Цей закон використовувався для обґрунтування перерозподілу багатства від «багатих» до «бідних» на тій підставі, що перші не отримують стільки корисності від додаткової одиниці доходу, скільки останні. Роббінс стверджував, що це поняття виходить за межі позитивної науки; тобто неможливо виміряти зміни корисності іншої людини, і це не є необхідним для позитивної теорії.Lionel Robbins (1932, 1935, 2nd ed.). An Essay on the Nature and Significance of Economic Science, London: Macmillan. Links for 1932 HTML and 1935 facsimile.
Прихильники міжособистісного порівняння корисності стверджували, що Роббінс занадто перебільшував. Джон Харсані погодився, що досконалі порівняння психічних станів практично неможливі, але люди все ж можуть проводити певні порівняння завдяки схожим життєвим обставинам, культурному досвіду та психологічним особливостям. Амартья Сен стверджує, що навіть якщо міжособистісні порівняння корисності є недосконалими, ми все одно можемо сказати, що (незважаючи на те, що для Нерона це було позитивним) Велика пожежа в Римі мала загалом негативну цінність. Таким чином, Харсані та Сен стверджують, що принаймні часткова порівнянність корисності є можливою, і теорія соціального вибору повинна ґрунтуватися на цьому припущенні.
Зв'язок з теорією суспільного вибору Незважаючи на схожі назви, «суспільний вибір» (public choice) та «соціальний вибір» (social choice) — це дві окремі галузі, які пов'язані між собою лише слабко. Теорія суспільного вибору займається моделюванням політичних систем у тому вигляді, в якому вони фактично існують у реальному світі, і обмежується переважно позитивною економікою (прогнозуванням поведінки політиків та інших зацікавлених сторін). Тому її часто розглядають як застосування мікроекономічних моделей до політичних наук з метою прогнозування поведінки політичних акторів. Натомість теорія соціального вибору має набагато більш нормативний характер і займається абстрактним вивченням процедур прийняття рішень та їхніх властивостей.
Згідно з класифікаційними кодами «Журналу економічної літератури» (Journal of Economic Literature), «Соціальний вибір» віднесено до розділу «Мікроекономіка» під кодом JEL D71 (разом із «Клубами, комітетами та асоціаціями»), тоді як «Суспільний вибір» віднесено до розділу JEL D72 («Економічні моделі політичних процесів: рентоорієнтована діяльність, вибори, законодавчі органи та виборча поведінка»).
Емпіричні дослідження