Особистісність () — це статус, що наділяє видатною моральною цінністю. Проте конкретні критерії, що кваліфікують когось як особистісність, є суперечливими. На Заході поняття особи часто визначається через наявність «складних когнітивних здібностей»; натомість у деяких інших суспільствах, як-от в Африці на південь від Сахари, статус особи частіше розуміється як реляційний процес (через стосунки з іншими). Визначення статусу особи є дискусійною темою у філософії та праві, що тісно пов'язана з правовими й політичними концепціями громадянства, рівності та свободи. Відповідно до законодавства, лише суб'єкт права (будь то фізична або юридична особа) має права, захист, привілеї, обов'язки та юридичну відповідальність.

Концепція особи продовжує бути предметом міжнародних дебатів і піддавалася критичному перегляду під час скасування рабства людей та тварин, у суперечках про аборти та права плоду і/або репродуктивні права, в активізмі за права тварин, у теології та онтології, в етичній теорії, а також у дискусіях щодо правосуб'єктності корпорацій та . У XXI столітті правосуб'єктність корпорацій є існуючою західною концепцією; надання статусу особи нелюдським суб'єктам, що також називають рухом за права природи, може стати містком між західними та корінними правовими системами.

Процеси, за допомогою яких статус особи визнається соціально та юридично, різняться в різних культурах, що свідчить про те, що уявлення про особу можуть не бути універсальними. Філософи Ненсі С. Джекер та Цезар А. Атуїр (Caesar A. Atuire) аргументували на користь крос-культурного погляду на осіб як на таких, що виникають із соціально-реляційних процесів за участю людей. Вони пишуть, що особистісність «виникає зі складної конфігурації стосунків за участю людей; можна сказати, що вони стають "буттям-у-стосунках". Це виникле "буття-в-стосунках" і є особою, що демонструє аспекти, включно з найвищою моральною цінністю, яких не було до об'єднання цих стосунків». Антрополог Бет Конклін показала, як поняття особи пов'язане з соціальними зв'язками серед в штаті Рондонія, Бразилія. Дослідження Брюса Кнауфта про народ Гебусі в Папуа Новій Гвінеї описують контекст, у якому індивіди стають особами поступово, знову ж таки через соціальні відносини. Подібним чином також досліджувала конструювання статусу особи в Папуа Новій Гвінеї.

Філософські визначення У філософії слово «особистісність» може стосуватися різних понять. Концепцію статусу особи важко визначити загальноприйнятим чином через її історичну та культурну мінливість, а також суперечки навколо її використання в деяких контекстах. Здібності або атрибути, спільні для визначень статусу особи, можуть включати людську природу, суб'єктність, самосвідомість, уявлення про минуле і майбутнє, а також наявність прав і обов'язків, серед іншого.

Боецій, філософ початку 6 століття н. е., дає визначення «особи» як «індивідуальної субстанції раціональної природи» («Naturæ rationalis individua substantia»).

Згідно з натуралістичною епістемологічною традицією від Декарта до Локка і Г'юма, цей термін може позначати будь-якого людського або нелюдського агента, який володіє безперервною свідомістю в часі; і тому здатний формувати уявлення про світ, будувати плани та діяти відповідно до них.

За словами , проблема з натуралістичним поглядом полягає в тому, що він залежить виключно від «критерію продуктивності» (performance criterion) для визначення того, хто є агентом. Таким чином, інші речі (наприклад, машини або тварини), які демонструють «схоже складна адаптивна поведінка», неможливо було б відрізнити від осіб. Натомість Тейлор пропонує погляд на особу, що ґрунтується на значущості:

Відповідно, Мартін Гайдеггер розвинув своє розуміння того особливого виду буття, яким є особа, як Dasein. Буквально цей термін означає існування як «буття-там» або «там-буття». Гайдеггер пише, що «Dasein має особливу відмінність порівняно з іншими сутностями; [...] воно онтично відрізняється тим фактом, що в самому його Бутті, це Буття є для нього питанням (завданням)». Для Гайдеггера те, яким чином Буття є питанням для особи як Dasein, — це її орієнтована на майбутнє турбота. Це відрізняє Dasein від функціональних чи продуктивних критеріїв особи.

Інші також заперечують функціональні критерії статусу особи, як-от філософ Френсіс Дж. Беквіт (Francis J. Beckwith), який стверджує, що швидше йдеться про основоположну особистісну єдність індивіда:

Ця віра у внутрішню єдність індивіда є метафізичним і моральним переконанням, яке називають субстанційним поглядом на особу.

Філософ Дж. П. Морленд прояснює цей момент:

пише, посилаючись на визначення П. Ф. Стросона: «Те, що філософи останнім часом почали сприймати як аналіз концепту особи, насправді зовсім не є аналізом цього концепту». Він припускає, що концепт особи тісно пов'язаний зі свободою волі, і описує структуру людського волевиявлення через бажання першого і другого порядків:

За словами Ніколаса Компридіса, статус особи може мати й інтерсуб'єктивну, або міжособистісну основу:

визначає «особу» як свідому, мислячу істоту, яка знає, що вона є особою (самосвідомість). Вона також писала, що закон може створювати осіб.

Філософ Томас І. Вайт стверджує, що критеріями особи є: бути живою, бути свідомою, відчувати позитивні та негативні відчуття, мати емоції, мати відчуття себе, контролювати власну поведінку, розпізнавати інших осіб і ставитися до них належним чином, а також мати різноманітні складні когнітивні здібності. Хоча багато критеріїв Вайта є певною мірою антропоцентричними, деякі тварини, наприклад, дельфіни, все одно вважалися б особами. Деякі групи із захисту прав тварин також виступають за визнання тварин «особами».

Інший підхід до статусу особи — «Формулювання парадигмального випадку» (Paradigm Case Formulation), що використовується в та розроблений Пітером Оссоріо, включає чотири взаємопов'язані концепції: 1) Індивідуальна особа, 2) Навмисна дія, 3) Реальність і реальний світ, та 4) Мова або вербальна поведінка. Усі чотири концепції вимагають повного формулювання, щоб будь-яка з них була повністю зрозумілою. Точніше, Особа — це індивід, чия історія є, парадигматично, історією Навмисної дії в Драматургічному патерні. Навмисна дія — це форма поведінки, за якої особистісність (а) бере участь в Інтенціональній дії, (б) усвідомлює це і (в) обрала це зробити. Особа не завжди займається навмисною дією, але має можливість це робити. Людська істота — це індивід, який є водночас особою і представником виду Homo sapiens. Оскільки особи є суб'єктами, що діють навмисно, вони також застосовують гедоністичні, розсудливі, естетичні та етичні міркування під час вибору або прийняття рішення щодо плану дій. У рамках нашого «соціального контракту» ми очікуємо, що типова особистісність може використовувати всі чотири з цих мотиваційних перспектив. Окремі особи будуть зважувати ці мотиви у спосіб, що відображає їхні особисті якості. Життя в «драматургічному» паттерні означає, що люди мають сенс, що їхні життя мають значущі шаблони. Парадигмальний випадок допускає нелюдських осіб, потенційних осіб, зароджуваних осіб, штучних осіб, колишніх осіб, осіб «дефіцитного випадку» та «примітивних» осіб. Використовуючи методологію парадигмального випадку, різні спостерігачі можуть вказати, в чому вони згодні, а в чому ні щодо того, чи кваліфікується певна сутність як особа.

Філософська критика статусу особи

Італійський філософ написав трилогію книг, що охоплюють парадигму особи в сучасній політичній думці: Третя особистісність (2012), Двоє (2015) та Особи і речі (2015). Метаполітичний аналіз особистості за Еспозіто поєднує три унікальні корпуси літератури: критику власницьких упереджень у ліберальній політичній філософії (Сімона Вейль та Ганна Арендт), критику Мартіна Гайдеггера гуманістичної моделі справжнього суб'єкта (Eigentlichkeit) та фукіанську біополітику. Еспозіто стверджує, що « особи», який надихає сучасну думку, створює низку поділів у людстві.Esposito, Roberto. “The Dispositif of the Person,” in Law, Culture and the Humanities volume 8, number 1, 2012, pp. 17–30. У юридично-політичному плані особистісність є ексклюзивною моделлю приватного індивіда, імунізованого від зобов'язань і обов'язків, які вимагаються від індивідів для того, щоб бути частиною спільноти. У біополітичному плані диспозитив особи створює поділ людства, відокремлюючи справжнє життя (bíos, кваліфіковане життя) від тваринного або несправжнього життя (zoê, голе життя). Цей розкол працює на колективному та індивідуальному рівнях. Колективно лише справжні життя, які визнані законом як юридичні особи, розглядаються як суб'єкти, що мають права. Індивідуально:

Рішення Еспозіто полягає в концептуалізації поняття «безособового». Починаючи з критики римського правового та християнського теологічного концепту особи, він розвиває поняття «безособового», що розуміється як форма можливого возз'єднання біологічного та інтелектуального життя, тіла та особи. Безособове представляє собою розрив із приватним, наділеним правами та імунізованим індивідом у сучасному лібералізмі. Воно відкриває шлях для розробки ствердного поняття біополітичного життя та буття у спільноті (або communitas).Esposito, Roberto. 2009. Communitas: The Origin and Destiny of Community, trans. Timothy Campbell. Stanford University Press.

Дослідження

Як застосування соціальної психології та інших дисциплін, науково вивчаються такі явища, як сприйняття та атрибуція особистості. Типові питання, які розглядаються в соціальній психології, — це точність атрибуції, процеси сприйняття та формування упередженості. Різноманітні інші наукові та медичні дисципліни займаються безліччю питань у розвитку особистості.

Свідомість у людей Людська свідомість не розташована в єдиному «центрі», а виникає внаслідок взаємодії мозкових систем. Однією з корисних відправних точок є ретикулярна формація — мережа в стовбурі мозку, яка регулює збудження та стан неспання. Вона з'єднується з таламусом і широко проєктується на головний мозок, утворюючи частину висхідної ретикулярної активуючої системи (ВРАС). Ця система не генерує зміст свідомості, але уможливлює його — без достатнього збудження коркова активність не може підтримувати усвідомлення. У цьому сенсі свідомість залежить як від активації стовбура мозку, так і від коркової обробки інформації, а не від чогось одного.

Спираючись на це, провідна нейробіологія розрізняє збудження (стовбурово-таламічні системи) та усвідомлення (розподілені коркові мережі). Таламус діє як ретранслятор та інтегратор, координуючи сенсорні та когнітивні сигнали по всій корі головного мозку. Статус особи, таким чином, виникає з масштабної інтеграції, а не з однієї структури.

Відчуття (agency) — відчуття того, що «саме я спричиняю свої дії» — пов'язане з певними ділянками кори головного мозку. Префронтальна кора (включаючи поля Бродмана 9 і 10) підтримує планування та прийняття рішень; додаткова моторна зона (поле 6) сприяє ініціюванню довільних рухів; а нижня тім'яна часточка (поля 39/40) допомагає відрізняти власні дії від зовнішніх подій. Передня поясна кора (поля 24/32) бере участь у моніторингу дій та виявленні конфліктів, що посилює відчуття контролю. Суб'єктність виникає тоді, коли ці системи узгоджують прогнози, наміри та сенсорний зворотний зв'язок.

Отже, особистісність не є фіксованою сутністю чи єдиним голосом. Це динамічна конструкція: координація між тілесними станами, активацією стовбура мозку, корковою інтеграцією та соціальним контекстом. Свідомість забезпечує поле досвіду, тоді як особистісність відображає те, як цей досвід організується в цілісне, діюче «я».

Ненароджені

Ірландія У 1983 році народ Ірландії додав Восьму поправку до своєї конституції, яка «визнає право на життя ненароджених і, належним чином поважаючи рівне право на життя матері, гарантує у своїх законах повагу і, наскільки це можливо, захист і відстоювання цього права за допомогою своїх законів». Вона була скасована у 2018 році Тридцять шостою поправкою до Конституції Ірландії.

Сполучені Штати Америки