Маргарет Іда Бальфур, кавалер Ордена Британської імперії, членом Королівського коледжу акушерів-гінекологів. Її плідні праці на початку XX-го століття привернули увагу до потреб жінок і дітей в Індії та Африці у сфері охорони здоров'я, а також до нездорових умов середовища, в якому вони жили.
Раннє життя та освіта
Маргарет Бальфур, дочка Френсіс Грейс Блейкі (1820–1891) та шотландського бухгалтера Роберта Бальфура (1818–1869), родом з Абердинширу, народилася в Единбурзі в 1866 році. Її брат захворів на скарлатину, а згодом заразився її батько, який помер від цієї хвороби у віці 51 року та був похований на кладовищі Діна. Можливо, згодом це спонукало Бальфур обрати медичну кар'єру. Її описували як людину з «яка володіла «надзвичайною цілеспрямованістю та розумом» і «залізною рукою в оксамитовій рукавичці — якщо вона чогось хотіла, то йшла до кінця». У той час, коли мало хто з жінок вивчав медицину, Бальфур навчалася в Единбурзькій школі медицини для жінок під керівництвом Софії Джекс-Блейк і отримала кваліфікацію лікарки в 1891 році. Жінкам не дозволялося офіційно закінчувати Единбурзький університет, тому вона поїхала до Франції та Бельгії, щоб зробити це. Після закінчення навчання Бальфур рік працювала з докторкою Енні МакКолл у пологовому будинку Клепгема в Південному Лондоні, перш ніж переїхати до Індії в 1892 році.
Кар'єра та дослідження Першою роботою Бальфур в Індії стала посада менеджеркр лікарні Зенана в місті Лудхіана. Там їй довелося боротися з місцевою традицією «пурда» для жінок, які іноді працювали в антисанітарних умовах, і пройшла шлях від навчання місцевих «акушерок» до забезпечення створення медичної школи для жінок через два роки після її прибуття. Потім вона 18 років працювала медичним керівником, спочатку в лікарні Дафферін (що фінансувалася леді Дафферін, дружиною генерал-губернатора Індії ) в Нахані, де працювала до 1902 року, а потім у лікарні Дафферін у Патіалі, де залишилася до 1914 року.
Успіх Бальфур на цих посадах призвів до того, що її признасили помічником генерального інспектора цивільних лікарень штату Пенджаб в 1914 році. Два роки по тому вона стала головним лікарем новоствореної Жіночої медичної служби, яку обіймала до 1924 року. Водночас протягом восьми років Бальфур обіймала посаду співсекретаря Фонду графині Дафферін в Делі та Сімлі, організації, створеної для сприяння медичній освіті жінок в Індії. На знак визнання її роботи, у 1920 році Бальфур була нагороджена медаллю Кайсар-і-Хінд за державну службу в Індії.
Бальфур офіційно завершила свою роботу в Індії в 1924 році та повернулася до Великої Британії, де її було призначено кавалером ордену Британської імперії . Однак вона продовжувала працювати від імені індійських жінок, закликаючи до працевлаштування більшої кількості жінок-лікарів в Індії.
Перебуваючи у Великій Британії, Бальфур здійснила кілька візитів до Індії, зокрема у зв'язку з дослідженнями тропічних анемій. Вона працювала над цими задачами разом з докторкою Люсі Віллс. У 1929 році вона опублікувала разом з Рут Янг книгу «Робота жінок-медиків в Індії». Також того ж року Бальфур стала членкинею Королівського коледжу акушерів-гінекологів. У 1930 році вона опублікувала результати дослідження умов вагітності серед жінок-працівниць заводів у Бомбеї та стала однією із засновниць Закордонної асоціації Федерації жінок- медиків.
У 1930-х роках Бальфур також зацікавилась питаннями здоров'ям матерів у Великій Британії, опублікувавши разом з Джоан Кетрін Друрі книгу «Материнство в особливих районах Дарема та Тайнсайду» в 1935 році та «Дослідження впливу оплачуваної роботи під час вагітності на матір і дитину» в 1938 році.
Під час Другої світової війни Бальфур стала медичним офіцером сил протиповітряної оборони цивільного населення у Великій Британії у Лондоні та членом Національної ради жінок.
Визнання та нагороди Бальфур була нагороджений золотою медаллю Кайсар-і-Хінд у 1920 році. Королівський коледж акушерства та гінекології зробив її почесним членом. У 1929 році вона стала президенткою Всеіндійської асоціації жінок-медиків. І її було удостоєно орденом Британської імперії.
Див.також
Мері Мердок
Додаткова інформація
S Hodges, Reproductive Health in India : History, Politics, Controversies, Orient Longman, New Delhi 2006,
Примітки