Валлеттський договір (офіційно — Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини (переглянута), також відома як Мальтійська конвенція) — багатосторонній міжнародний договір Ради Європи. Договір 1992 року має на меті захистити європейську археологічну спадщину «як джерело європейської колективної пам'яті та як інструмент для історичних і наукових досліджень». Усі залишки та предмети, а також будь-які інші сліди людства з минулих часів вважаються елементами археологічної спадщини. Археологічна спадщина включає структури, конструкції, групи будівель, забудовані об'єкти, рухомі предмети, пам'ятки інших видів, а також їхній контекст, незалежно від того, розташовані вони на суші чи під водою (Ст. 1).

Валлеттська конвенція є міжнародним юридично обов'язковим договором у межах Європи. Вона визначає місце переглянутої Конвенції в рамках діяльності Ради Європи щодо культурної спадщини з моменту набуття чинності Європейською культурною конвенцією.

Конвенція стосується охорони, збереження та наукового дослідження археологічної спадщини в Європі. Зокрема, переглянутий документ зосереджується на проблемі збереження археологічної спадщини в умовах реалізації проєктів розвитку та забудови. Іншими загрозами для археологічної спадщини є: Стихійні лиха; Незаконні та ненаукові розкопки; Недостатня обізнаність громадськості.

Відповідно до Преамбули, цілями переглянутої Конвенції є: Інтеграція питань збереження та археологічних досліджень археологічної спадщини в політику міського та регіонального планування; Встановлення процесів співпраці та консультацій між археологами та розробниками проєктів забудови; Встановлення стандартів фінансування, а також археологічних та консерваційних методів, що використовуються при вивченні «знань про історію людства»; Сприяння освітнім заходам та підвищенню обізнаності громадськості про необхідність охорони та дослідження археологічної спадщини в Європі; Сприяння міжнародному співробітництву та спільним діям усіх європейських країн у сфері управління археологічними ресурсами шляхом розвитку та обміну відповідною науковою інформацією, технологіями й досвідом.

Визначення археологічної спадщини У статті 1 переглянутої Конвенції дається визначення археологічної спадщини. Стаття має на меті підкреслити важливість як охорони, так і наукового дослідження археологічної спадщини як «джерела європейської колективної пам'яті».

З огляду на Хартію ICOMOS про охорону та управління археологічною спадщиною 1990 року, «археологічні знання ґрунтуються переважно на науковому дослідженні археологічної спадщини». Відповідно, можуть застосовуватися як руйнівні, так і неруйнівні наукові методи за умови, що розкопки розглядаються як ultima ratio (останній засіб) для отримання знань про археологічну спадщину Європи.

Елемент археологічної спадщини наявний, якщо існують будь-які сліди людського існування в минулому, що демонструють взаємодію з природним середовищем і розширюють наші знання про історію людства, які були виявлені за допомогою археологічних методів. Тому цінність мають не лише артефакти археологічної пам'ятки, але й «усі залишки та предмети і будь-які інші сліди людства». Крім того, стаття наводить приклади елементів, які включені до її концепції археологічної спадщини: Нерухомі об'єкти: структури, стіни, групи будівель, пам'ятки, монументи, поховання тощо. Рухомі об'єкти: скульптури, артефакти тощо. Контекст (на суші або під водою).

Ідентифікація спадщини та заходи охорони

Стаття 2 Держави-учасниці переглянутої Конвенції зобов'язуються: «Запровадити правову систему охорони археологічної спадщини», яка повинна містити відповідні положення; «Створити та підтримувати інвентар археологічної спадщини та визначати охоронювані пам'ятки і території», причому визначення того, які види діяльності дозволені на охоронюваній території, залишається на розсуд держави-учасниці; «Створювати археологічні заповідники», визначаючи , у яких форми землекористування (наприклад, ґрунту) та розкопки обмежуються і контролюються відповідними органами; Запровадити «обов'язкове повідомлення компетентних органів» особою, яка випадково виявила елементи археологічної спадщини.

Стаття 3 Незалежно від того, чи йдеться про державні чи приватні землі, кожна Сторона погоджується встановити певний щодо археологічних робіт та методів збереження.

Стаття 3 (пункт «i») зазначає, що кожна Сторона повинна впровадити процедуру контролю за археологічною діяльністю, запобігаючи «будь-яким незаконним розкопкам або вилученню елементів археологічної спадщини» та гарантуючи, що застосовується науково обґрунтованим шляхом. Цей принцип передбачає, що кожне дослідження повинно мати мінімальний вплив, а виявлені знахідки мають бути належним чином збережені під час або після розкопок.

Розкопки повинні проводитися під контролем кваліфікованих, спеціально уповноважених осіб (див. Ст. 3, п. «ii»). Крім того, «використання металошукачів та будь-якого іншого пошукового обладнання повинно підлягати спеціальному попередньому дозволу» (див. Ст. 3, п. «ii»). В іншому випадку свавільне використання такого обладнання призводить до руйнування контексту шляхом викопування всього, що реєструє прилад, без розуміння того, що це насправді таке.

Комплексне збереження археологічної спадщини Стаття 5 стосується зв'язку між збереженням археологічної спадщини та проєктами розвитку і забудови. Кожна Сторона погоджується залучати археологів до формування комплексної політики планування (Ст. 5, п. «i»). Наприклад, археологічні пам'ятки та їхнє оточення повинні враховуватися, якщо вимагається оцінка впливу на довкілля (Ст. 5, п. «vi»).

Важливо, щоб «археологи, містобудівники та регіональні планувальники систематично консультувалися одне з одним» (Ст. 5, п. «iii») для модифікації планів забудови, які можуть мати негативний вплив на археологічну спадщину (п. «iv»), що дозволяє заощадити значну кількість часу і грошей. Процес консультацій може бути успішним лише в тому випадку, якщо держави-учасниці забезпечать наявність «відповідних досліджень, інвентаризаційних списків та карт археологічних пам'яток» (Ст. 7, п. «i»).

Хоча деякій археологічній спадщині все одно буде завдано шкоди, важливі проєкти реалізуються в будь-якому випадку. У такому разі мають проводитися рятівні розкопки; і необхідно, щоб держави забезпечили «достатньо часу та ресурсів для належного наукового вивчення об'єкта», а також виділення коштів на публікацію результатів. Стаття 6 переглянутої Конвенції деталізує джерела фінансування археологічних досліджень та рятівної археології.

Якщо під час реалізації проєкту виявляються елементи археологічної спадщини, пункт «vii» статті 5 передбачає «збереження in situ, коли це можливо». Однак цей пункт не визначає, як саме це має бути зроблено. Одним із варіантів може бути розкопування об'єкта і подальше консервування залишків ґрунтом або спеціальним покриттям, щоб будівництво могло вестися поверх нього. Таким чином, пам'ятка та її елементи залишаються частково або повністю доступними для потенційних досліджень у майбутньому.

Фінансування археологічних досліджень та збереження Держави зобов'язані організувати державну, на місцевому, регіональному або національному рівні, фінансову підтримку археологічних досліджень. Крім того, що важливо, суб'єкт (державний чи приватний), відповідальний за відповідний проєкт розвитку, зобов'язаний виділяти кошти на будь-які необхідні супутні археологічні заходи, такі як рятівні розкопки (Ст. 6, п. «ii»). Це означає, що в бюджетах державних або приватних планів забудови мають бути передбачені кошти на археологічні розвідувальні роботи, а також на повну фіксацію та публікацію знахідок — так само, як передбачаються кошти на екологічну експертизу (Ст. 6, п. «ii b»).

Контроль за виконанням (переглянутої) Конвенції Як механізм контролю за дотриманням положень Комітет міністрів Ради Європи створив комітет експертів для моніторингу імплементації та застосування переглянутої Конвенції (Ст. 13). Цей моніторинг включає: періодичні звіти про стан політики щодо охорони археологічної спадщини та реалізацію принципів Конвенції в державах (Ст. 13, п. «i»). Звіти та будь-які інші рекомендації або пропозиції направляються до Комітету міністрів Ради Європи. Крім того, комітет експертів може пропонувати заходи для покращення виконання переглянутої Конвенції шляхом надання рекомендацій щодо поправок, багатосторонніх заходів, інформування громадськості (Ст. 13, п. «ii») або запрошення інших держав приєднатися до цієї Конвенції (Ст. 13, п. «iii»).

Підписання та ратифікація Кожна держава, яка погоджується взяти на себе зобов'язання за міжнародним договором, повинна дотриматися певної процедури, щоб договір міг набути чинності на національному та міжнародному рівнях: Підписання; Ратифікація / / Затвердження; Депонування ратифікаційної грамоти; Набуття чинності.

Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини (переглянута) є «відкритою для підписання державами-членами Ради Європи та іншими державами, які є сторонами Європейської культурної конвенції. Вона підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню» (Ст. 14, п. 1).

До або одночасно з депонуванням ратифікаційної грамоти до переглянутої Конвенції держава-учасниця повинна денонсувати оригінальну Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини 1969 року (Ст. 14, п. 2).

Переглянута Конвенція набуває чинності через шість місяців після дати депонування ратифікаційної грамоти будь-якою державою-підписантом (Ст. 14, п. 5).

У процесі підписання або ратифікації договору держави можуть вказати/обмежити територію, на яку поширюватиметься дія цієї переглянутої Конвенції (Ст. 16). Кожна держава-учасниця може денонсувати переглянуту Конвенцію шляхом повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи (Ст. 17).

Станом на 2018 рік Конвенцію ратифікували 46 держав, серед яких 44 держави-члени Ради Європи плюс Святий Престол. Останнім підписантом, що ратифікував Конвенцію, став Люксембург у 2017 році. Двома державами Ради Європи, які не підписали або не ратифікували Конвенцію, є Ісландія та Чорногорія.

Див. також Археологія Археологічна культура Археологічна розвідка Рада Європи

ICOMOS Охоронні археологічні розкопки

Примітки

Посилання Англомовний текст Валлеттського договору, вебсайт Ради Європи Вебсайт ICOMOS Договірний офіс Ради Європи Європейська конвенція про ... | від 16.01.1992 № ETS N 143