Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями або Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або органами влади (), також відома як Мадридська конвенція, була розроблена Радою Європи у 1980 році. Конвенція забезпечує правову основу для створення . Станом на 2014 рік її ратифікували 38 держав-членів Ради Європи.

Конвенція складається з двох частин. Перша частина містить юридично обов'язкові норми договорів, а друга — низку «типових угод» (модельних угод) як для міждержавного, так і для місцевого рівнів, як варіанти можливих домовленостей щодо транскордонного співробітництва (ТКС). Ця остання частина конвенції призначена лише для орієнтиру і не має обов'язкової сили договору.

Юридично обов'язковий обов'язок, який Конвенція покладає на держави-підписанти, полягає у сприянні транскордонному співробітництву між територіальними органами влади та заохоченні до укладення угод, які можуть виявитися необхідними для цієї мети (ст. 1). Крім того, договірні сторони зобов'язуються заохочувати будь-які ініціативи територіальних органів влади, натхненні типовими угодами, наведеними у другій частині Конвенції. Водночас виконання цих зобов'язань підлягає низці застережень. ТКС не повинно змінювати наявні повноваження територіальних органів влади, як вони визначені у відповідних національних правових системах. Державам-підписантам також дозволяється виключати певні типи органів влади зі сфери дії конвенції. Ці застереження означають, що виконання цієї Конвенції з міжнародного права завжди обмежується національним законодавством.

Друга частина Конвенції містить різні факультативні «типові угоди», згруповані у дві категорії: міждержавні угоди з одного боку, та договори між місцевими органами влади — з іншого. Запропоновані типові угоди передбачають можливі рамки для різних ступенів співробітництва, які були розроблені відповідно до фактично існуючих договорів і домовленостей щодо ТКС, таких як договір 1974 року між Люксембургом і німецькою землею Рейнланд-Пфальц. Наприклад, типові угоди, перелічені у статтях 1.4 і 1.5, були натхненні саме договором 1974 року між Люксембургом і землею Рейнланд-Пфальц. Згодом вони стали підґрунтям для низки подальших міждержавних договорів, що дозволило місцевим органам влади брати участь в ініціативах із ТКС у сфері приватного та публічного права.

У 1995 році конвенцію було доповнено Додатковим протоколом , який визначає, що структури транскордонного співробітництва можуть створюватися як незалежні органи, які можуть мати або не мати статусу юридичної особи. Якщо орган співробітництва має статус юридичної особи, останній визначається законодавством країни, в якій розташована його штаб-квартира. Як зазначено в ст. 4, орган співробітництва не може бути наділений повноваженнями вживати заходи, що мають загальне застосування або можуть вплинути на права і свободи осіб. Необхідно уточнити, чи вважатиметься цей орган суб'єктом публічного або приватного права в рамках відповідних національних правових систем.

Однак протокол надає державам-підписантам можливість розширити повноваження таких органів співробітництва (ст. 5). Вони можуть створюватися як суб'єкти публічного права, чиї рішення мають таку ж юридичну силу, якби вони були ухвалені самими органами-учасниками. Такі органи, відповідно, можуть ухвалювати рішення, які є юридично обов'язковими не лише для органів-учасників, але й для будь-яких зацікавлених осіб. З огляду на далекосяжні наслідки створення такого транснаціонального публічного органу, Німеччина, Франція та Швеція вирішили підписати протокол без застосування ст. 5.

Додатковий протокол значно розширює положення Мадридської конвенції. Однак Конвенція досі не містить жодних норм, які б мали перевагу над національним законодавством. Саме тому всі ініціативи мають відповідати національним правовим системам відповідних країн. Таким чином, жодна ініціатива з ТКС у сфері публічного права не може ґрунтуватися виключно на Конвенції РЄ та її додаткових протоколах, а повинна базуватися або на міждержавних договорах, або принаймні в односторонньому порядку на національному законодавстві.

Примітки

Посилання

Європейська рамкова конвенція про тран... | від 21.05.1980