Конвенція про передачу засуджених осіб () — це міжнародний договір, що регулює питання екстрадиції та соціальної реабілітації ув'язнених осіб. Конвенція була укладена у Страсбургі 21 березня 1983 року та набула чинності 1 липня 1985 року. Її ратифікували 68 країн, зокрема кожна держава-член Ради Європи, за винятком Монако. Її також ратифікувала 21 держава поза межами Ради Європи, зокрема Австралія, Бразилія, Індія, Ізраїль, Канада, Мексика, Південна Корея, США та Японія. Останньою до Конвенції приєдналася Бразилія у червні 2023 року.

Конвенція покликана сприяти соціальній реабілітації ув'язнених шляхом надання іноземцям, засудженим за кримінальні правопорушення, можливості відбувати покарання у своїх рідних країнах.Summary, Council of Europe, https://www.coe.int/en/web/conventions/full-list/-/conventions/treaty/112 Гуманітарні міркування також відіграли роль у розробці Конвенції, оскільки такі фактори, як мовний бар'єр, що призводить до труднощів у спілкуванні, та відстань від сім'ї та друзів, можуть стати перешкодою для соціальної реабілітації.Summary, Council of Europe, https://www.coe.int/en/web/conventions/full-list/-/conventions/treaty/112

Умови Згідно з Конвенцією, запит на екстрадицію (передачу) може бути поданий як державою, в якій було винесено вирок («державою винесення вироку»), так і державою, громадянином якої є засуджена особа («державою виконання вироку»). Передача здійснюється за згодою двох залучених держав та за згодою самої засудженої особи.

Стаття 1 містить визначення для цілей Конвенції. Вона визначає вирок як «будь-яке покарання або захід, що передбачає позбавлення волі, призначений судом на обмежений або необмежений термін за вчинення кримінального правопорушення».

Загальні принципи Конвенції викладені у статті 2, яка зазначає, що Сторони зобов'язуються надавати одна одній найширше співробітництво відповідно до цієї Конвенції. Стаття 2 також визначає мету Конвенції: особа, засуджена на території однієї Сторони, може бути передана на територію іншої Сторони для відбування призначеного їй покарання.

Стаття 3 встановлює умови передачі, зокрема вимогу про те, що засуджена особа може бути передана лише в тому випадку, якщо вона є громадянином держави виконання вироку, і якщо вирок є остаточним. У ній також зазначено, що будь-яка держава може в будь-який час шляхом декларації на ім'я Генерального секретаря Ради Європи визначити, наскільки це її стосується, термін «громадянин» для цілей цієї Конвенції. Важливо, що на передачу має бути отримана згода засудженої особи, і держава винесення вироку повинна переконатися, що ця згода надана добровільно та з повним усвідомленням її правових наслідків відповідно до статті 7.

Стаття 12 надає кожній Стороні Конвенції можливість помилувати засуджену особу або пом'якшити вирок відповідно до її конституції або національного законодавства.

Суміжне законодавство Для громадян Європейського Союзу, засуджених в іншій країні ЄС, замість цієї Конвенції застосовується аналогічно сформульоване Рамкове рішення Ради ЄС 2008/909/JHA.

Див. також

Перелік договорів Ради Європи

Примітки

Посилання

Конвенція про передачу засуджених осіб | від 21.03.1983