Suillus spraguei — вид грибів родини маслюкових (Suillaceae). Відомий під кількома побутовими назвами, зокрема «мальований слизький капелюшок», «мальований маслюк» або «червоно-жовтий маслюк». Suillus spraguei має заплутану таксономічну історію і часто згадується під назвою Suillus pictus. Плодові тіла легко впізнати: шапинки темно-червоні у свіжому вигляді, сухі на дотик, вкриті плямами волосків і лусочок, розділеними жовтими тріщинами. На нижній стороні шапинки розташовані дрібні жовті кутасті пори, що з віком буруніють. Ніжка несе сіре павутинисте кільце і зазвичай вкрита м'якими волосками або лусочками. Вид дещо схожий на кількох інших представників роду Suillus, зокрема S. decipiens, але відрізняється кольором і розміром.
Suillus spraguei утворює мікоризу з кількома видами сосен, зокрема з веймутовою сосною, а плодові тіла з'являються на ґрунті з початку літа до осені. Вид має диз'юнктивне поширення і трапляється у східній Азії, північному сході Північної Америки та в Мексиці впродовж усього ареалу дерева-господаря. Гриб їстівний, хоча думки щодо його якості різняться.
Таксономія Suillus spraguei має складну таксономічну історію. Перший зразок був зібраний у Новій Англії 1856 року Чарльзом Джеймсом Спрейгом, а формальний науковий опис опублікували 1872 року Майлз Джозеф Берклі та Мозес Ешлі Кертіс, які назвали вид Boletus spraguei. У публікації, що з'явилась наступного року, американський міколог Чарльз Хортон Пек назвав вид Boletus pictus. Берклі та Кертіс також описали те, що вважали новим видом — Boletus murraii, — хоча пізніше Рольф Зінгер визнав його лише молодшою формою їхнього Boletus spraguei. Опис Пека вийшов друком 1873 року, проте дата на штемпелі оригінальної публікації показала, що він надіслав документи до друкарні ще до появи публікації Берклі й Кертіса 1872 року, чим установив номенклатурний пріоритет за правилами номенклатури грибів. 1945 року Зінгер повідомив, що назва Boletus pictus є незаконною, оскільки є омонімом уже вжитої назви трутовикоподібного гриба, описаного Карлом Фрідріхом Шульцом 1806 року. Назву офіційно змінили на Suillus spraguei 1986 року (хоча Отто Кунце ще 1898 року переніс таксон до роду Suillus).
Молекулярний аналіз послідовностей внутрішнього транскрибованого спейсера 38 видів Suillus 1996 року показав, що S. spraguei найбільш споріднений із S. decipiens; види S. granulatus та S. placidus перебувають на сусідній гілці. Пізніші публікації, що порівнювали азійські та східноамериканські ізоляти різних видів Suillus, зокрема й S. spraguei, підтвердили ці результати: клада S. spraguei і S. decipiens поділяється на чотири підгрупи — S. decipiens, американський S. spraguei, та два китайські підгрупи S. spraguei (з Юньнані та Цзіліню).
Видовий епітет spraguei вшановує колекціонера Спрейга, тоді як pictus означає «мальований» або «розфарбований». Suillus spraguei відомий під побутовими назвами «мальований слизький капелюшок», «мальований маслюк» або «червоно-жовтий маслюк».
Опис Шапинка плодового тіла має діаметр і, залежно від віку, буває конічною чи опуклою або дещо сплощеною при дозріванні. Край шапинки спершу підгорнутий донизу, а потім вирівнюється, часто з висячими залишками часткового покривала.Bessette et al. (2001), pp. 246–47. Поверхня шапинки густо вкрита сплутаними волокнами, шорсткими та лускоподібними. Лусочки рожеві або буро-червоні, з віком вицвітають до блідо-буро-сірого або тьмяно-жовтого кольору. Під лусочками поверхня шапинки жовта або блідо-жовтогаряча. На відміну від багатьох інших видів Suillus, шапинка S. spraguei суха, а не слизька. М'якуш жовтий.
Пори на нижній стороні шапинки жовтуваті й кутасті, завширшки , утворені трубочками завглибшки . Пори мають злегка низхідне прикріплення до ніжки. У молодих зразків є білувате волокнисте часткове покривало, що захищає пори, які розвиваються; у міру розкриття шапинки воно розривається, залишаючи сіре кільце на ніжці. Ніжка завдовжки і завтовшки , майже циліндрична або іноді з бульбоподібним низом. Поверхня ніжки повстиста, з лусочками зверху та кільцем у верхній половині. Нижче кільця ніжка волокниста, вкрита м'якими волосками. Колір угорі жовтий, з винно-червоними або червонувато-бурими лусочками нижче, підстеленими блідо-жовтим або сіруватим кольором. Ніжка зазвичай суцільна, зрідка порожниста. Тканина всіх частин плодового тіла — шапинки, пор і ніжки — незабаром після пошкодження буріє.
У відбитку спори S. spraguei оливково-бурі,Roody WC. Mushrooms of West Virginia and the Central Appalachians. University Press of Kentucky, 2003, p. 288. після висихання набувають глинистого або жовтувато-оливкового кольору. Мікроскопічно спори гладенькі, розміром 9–11×3–4,5 мкм; вони не є амілоїдними. Базидії тонкостінні, чотириспорові, розміром 17–19×5–7,8 мкм.
Різні частини гриба характерно реагують на хімічні реактиви, які використовують для ідентифікації грибів: кутикула шапинки чорніє під дією гідроксиду калію (KOH), розчину сульфату заліза(II) або аміаку. М'якуш стає сірувато-зеленим до зеленувато-чорного під дією FeSO4 та оливковим до зеленувато-чорного під дією KOH або NH4OH.
Схожі види S. spraguei — популярний їстівний гриб серед початківців-грибників, оскільки його легко впізнати за зовнішнім виглядом і за асоціацією з веймутовою сосною, тому його рідко плутають з іншими видами, хоча він має спільні риси з кількома іншими видами Suillus. S. spraguei дещо нагадує S. ochraceoroseus, проте останній має темніший відбиток спор, товщу ніжку і росте у симбіозі з модриною. S. cavipes, також пов'язаний з модриною, більш буруватий і має порожнисту ніжку.Bessette et al. (2001), p. 233. S. lakei забарвлений менш яскраво, ніж S. spraguei, має коротшу ніжку і зазвичай росте разом з дугласовою ялицею.Bessette et al. (2001), pp. 242–43. S. decipiens має менш інтенсивно червону шапинку в молодому віці, проте забарвлення старіших зразків вицвітає і може нагадувати S. spraguei; крім того, S. decipiens зазвичай менший за розміром і трапляється на південному сході США.Bessette et al. (2001), p. 234.
Екологія, середовище існування та поширення У природі S. spraguei утворює ектомікоризні зв'язки з п'ятиголковими видами сосен. Це взаємовигідні стосунки, коли гіфи гриба обплітають коріння дерев, отримуючи вологу, захист та поживні речовини, тоді як дерево отримує ширший доступ до ґрунтових мінералів. У природних умовах гриб пов'язаний виключно з веймутовими соснами (підрід Strobus роду Pinus). За контрольованих лабораторних умов у чистій культурі S. spraguei також утворював асоціації з червоною, ситниковою та ладанною соснами. Азійські популяції пов'язані з корейською, білою китайською, сибірською кедровою та японською білою соснами.
У Північній Америці плодові тіла з'являються вже в червні — раніше за більшість інших болетових — і можуть траплятися аж до жовтня. Гриб може уражатися паразитичним грибом Hypomyces completus.
Дослідження в Японії показало, що S. spraguei був домінантним грибом у 21-річному насадженні корейської сосни — як за часткою ектомікоризи в ґрунті, так і за продукцією плодових тіл (понад 90 % сухої маси всіх зібраних плодових тіл). Дослідження також показало, що гриб розмножується переважно вегетативно (розростанням підземного міцелію), а не спорами.
Suillus spraguei має диз'юнктивне поширення і відомий з кількох місцевостей в Азії, зокрема Китаю, Японії, Кореї та Тайваню. У Північній Америці його ареал простягається від східної Канади (Нова Шотландія) на південь до Кароліни та на захід до Міннесоти. Його також зібрано в Мексиці (штати Коауїла та Дуранго). Крім того, вид інтродукований до Європи (Німеччина, Нижня Саксонія; Нідерланди).
Використання Suillus spraguei — їстівний гриб. Смак не є характерним, а запах описують як «злегка фруктовий». Під час готування гриб чорніє,Roody WC. Mushrooms of West Virginia and the Central Appalachians. University Press of Kentucky, 2003, p. 288. дехто вважає його добірним й «одним із кращих їстівних видів роду Suillus».Roody WC. Mushrooms of West Virginia and the Central Appalachians. University Press of Kentucky, 2003, p. 288. Натомість інше джерело про гриби Квебеку описало його як посередній їстівний гриб, попереджаючи про злегка кислий смак і неприємний присмак. Майкл Kuo у своїй книзі «100 Edible Mushrooms» (2007) оцінює смак як посередній, порівнюючи консистенцію з неароматизованим желатином, і радить смажити тонко нарізаний гриб на маслі чи олії до хрусткої текстури.
Примітки