Сергі́й Володи́мирович Трохимо́вич (14 вересня 1994, м. Нововолинськ, Волинська область — 9 травня 2022, с. Завгороднє, Ізюмський район, Харківська область) — український військовослужбовець, солдат Збройних сил України, кулеметник 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила та 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, учасник війни на сході України та повномасштабного російського вторгнення. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (посмертно), Почесний громадянин Нововолинської громади (посмертно).

Життєпис Народився 14 вересня 1994 року в місті Нововолинськ Волинської області. Батько, Володимир Миколайович, працював водієм-далекобійником, а мати, Тетяна Олександрівна, до народження сина працювала на бавовняно-прядильній фабриці. Протягом перших трьох років Сергій навчався у загальноосвітній школі № 4 міста Нововолинська, а після переїзду родини до 15-го мікрорайону, з 2003 по 2010 рік, навчався у Нововолинській ЗОШ № 5 (нині — Нововолинський ліцей № 5).

Після закінчення 9 класів школи вступив до Нововолинського електромеханічного коледжу, де здобув фах майстра з ремонту побутової техніки. Щоб загартувати організм та подолати дитячі проблеми зі здоров'ям, активно займався спортом, зокрема паверліфтингом. Захоплювався історією та читанням рідкісних книг (зібрав власну колекцію видань, серед яких був перший «Кобзар» Тараса Шевченка).

Військова служба (2014—2017) У 2014 році, у віці 19 років, попри початкові обмеження медичної комісії, які він зміг подолати завдяки спортивним тренуванням, підписав трирічний контракт зі Збройними силами України. Проходив службу на Львівщині в місті Яворів у складі 2-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила на посаді солдата-кулеметника.

У складі підрозділу був скерований на Луганщину для прикриття державного кордону України. У ніч із 10 на 11 липня 2014 року брав участь у боях під Зеленопіллям, де підрозділи бригади потрапили під масований обстріл з реактивної артилерії БМ-21 «Град» з території Російської Федерації. Разом із побратимами вийшов з оточення та продовжив участь у бойових діях. У серпні 2014 року брав участь в «Ізваринському прориві» з виведення українських військ із часткового оточення вздовж кордону.

Брав участь у бойових діях на Донеччині та Луганщині: звільненні Красного Лиману, Сіверська, Слов'янська, Лисичанська, обороні Дебальцевого та боях під Іловайськом. У вересні 2014 року перебував на лікуванні у львівському шпиталі після поранень та участі в боях. За мужність, виявлену під час АТО, був відзначений нагрудними знаками «Учасник АТО» та «За участь в антитерористичній операції».

Після завершення контракту у 2017 році повернувся до цивільного життя. Протягом двох років працював у сфері комп'ютерних технологій та програмування в Києві. У серпні 2021 року брав участь у військовому параді на Хрещатику з нагоди 30-річчя Незалежності України, де був нагороджений пам'ятною відзнакою «Учасник військового параду».

Повномасштабне вторгнення (2022) Повномасштабне російське вторгнення 24 лютого 2022 року застало його в Києві, звідки він негайно вирушив до рідного Нововолинська. Того ж дня отримав повістку у військкоматі. 1 березня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України до складу 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

З 3 березня 2022 року брав участь у боях за Київщину та Житомирщину, зокрема у стримуванні просування російських військ на 51-му кілометрі траси «Житомир — Київ». На фронті служив разом із земляками-нововолинцями Романом Юрчуком та Андрієм Кицюком, які також були випускниками Нововолинського електромеханічного коледжу. Надалі з боями пройшов Миколаївщину, Запоріжжя, Донеччину та Харківщину.

Загибель Загинув 9 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в селі Завгороднє Ізюмського району Харківської області внаслідок ворожого обстрілу та кульового поранення.

Чин похорону відбувся 12 травня 2022 року у Свято-Духівському соборі міста Нововолинська за участі міського голови Бориса Карпуса, духовенства, духового оркестру, побратимів та жителів громади. Поховали військовослужбовця з військовими почестями на цвинтарі в селі Низкиничі Нововолинської громади.

У військовослужбовця залишилися мати Тетяна Олександрівна, батько Володимир Миколайович, молодша сестра Інна, бабуся Людмила та дядько Іван.

Нагороди та вшанування пам'яті Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) — за особистий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку та високий професіоналізм (згідно з Указом Президента України № 190/2023 від 30 березня 2023 року). Відзнака «Князівський хрест Героя „Навіки в строю“» (посмертно) від командування 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого (вручено рідним у м. Луцьку 22 лютого 2024 року). Звання «Почесний громадянин Нововолинської міської територіальної громади» (посмертно) — присвоєно рішенням сесії Нововолинської міської ради № 35/2 від 13 серпня 2024 року. Нагрудні знаки «Учасник АТО», «За участь в антитерористичній операції» та відзнака «Учасник військового параду». 11 квітня 2023 року на фасаді Нововолинського ліцею № 5 урочисто відкрили меморіальні дошки випускникам-Героям Сергію Трохимовичу, Володимиру Губеруку, Вадиму Семенюку та Віталію Саковцю. 28 вересня 2023 року біля Нововолинського електромеханічного фахового коледжу відкрили меморіальну стелу загиблим на війні випускникам, серед яких закарбовано ім'я Сергія Трохимовича. На цвинтарі за ініціативою родини встановили пам'ятні стели із портретами трьох побратимів-нововолинців — Сергія Трохимовича, Романа Юрчука та Андрія Кицюка. Портрет Сергія Трохимовича розміщено на Алеї Героїв у місті Нововолинську.

Примітки