Володи́мир Микола́йович Губеру́к (28 жовтня 1976, м. Нововолинськ, Волинська область — 27 листопада 2022, с-ще Новоселівське, Сватівський район, Луганська область) — український військовослужбовець, молодший сержант Збройних сил України, розвідник 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (посмертно), Почесний громадянин Нововолинської громади (посмертно).

Життєпис

Ранні роки та цивільне життя Народився 28 жовтня 1976 року в місті Нововолинську Волинської області в багатодітній родині. Цього дня в сім'ї народилися близнята — Володимир та його брат Микола, який у тримісячному віці важко захворів і помер. Володимир зростав із чотирма сестрами, будучи єдиним сином у родині.

Батько, Микола Васильович, працював токарем 6-го розряду на нововолинському заводі «Оснастка». Мати, Тетяна Петрівна, до декретної відпустки працювала на бавовняно-прядильній фабриці, згодом — на заводі «Оснастка», а в останні роки життя була техпрацівницею в Нововолинській загальноосвітній школі № 5.

Навчався в Нововолинській загальноосвітній школі № 5 (нині — Нововолинський ліцей № 5). Після закінчення 9 класів вступив до Нововолинського електромеханічного коледжу, де здобув фах електрика. Пройшов строкову військову службу в лавах Внутрішніх військ МВС України.

Після демобілізації тривалий час працював майстром дільниці на підприємстві «Теплокомуненерго». Згодом працював начальником котельні на шахті № 9 міста Нововолинська, а пізніше — на нововолинському ремонтно-механічному заводі та приватному підприємстві «Новосервіс».

Зі своєю майбутньою дружиною Іриною познайомився під час її навчання в Київському національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. У подружжя народився син Руслан. Дружина Ірина Володимирівна працює заступницею директора та викладачкою української мови й літератури в Нововолинському ліцеї № 4.

Повномасштабне вторгнення (2022) Із початком повномасштабного російського вторгнення в Україну без вагань вирішив стати до лав Збройних сил України. Через травму руки, якої зазнав раніше на виробництві, спочатку не пройшов військово-лікарську комісію, однак після завершення лікування в червні 2022 року був мобілізований до війська.

Службу проходив на посаді розвідника відділення розвідувального взводу 3-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Отримав військовий позивний «Технік» завдяки фаховим знанням і захопленню електрикою.

Після двотижневого вишколу на полігоні в місті Володимирі був направлений на Донеччину, де підрозділ дислокувався між Краматорськом і Соледаром. Брав участь у складних розвідувальних виходах, під час одного з яких разом із побратимами евакуював під обстрілом важкопораненого 20-річного бійця.

У вересні 2022 року у складі розвідувальної роти брав активну участь у Слобожанському контрнаступі ЗСУ на Харківщині, зокрема в боях за визволення міст Куп'янська та Куп'янська-Вузлового, а також за утримання плацдармів на лівому березі річки Оскіл. Надалі виконував бойові завдання на луганському напрямку.

Загибель Загинув 27 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання в районі селища Новоселівського Сватівського району Луганської області внаслідок вибухової травми від розриву ворожої міни в окопі.

Похований із військовими почестями на Алеї Героїв цвинтаря в районі другої шахти в місті Нововолинську.

У Володимира залишилися дружина Ірина, син Руслан та чотири сестри.

Нагороди та вшанування пам'яті Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) — за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку (згідно з Указом Президента України № 363/2023 від 30 червня 2023 року). Нагороду вручили синові захисника Русланові 13 листопада 2023 року в Другому відділі Володимир-Волинського РТЦК та СП. Відзнака «Князівський хрест Героя „Навіки в строю“» (посмертно) від командування 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого (вручено рідним у м. Володимирі 13 березня 2024 року). Звання «Почесний громадянин Нововолинської міської територіальної громади» (посмертно) — присвоєно рішенням сесії Нововолинської міської ради № 35/2 від 13 серпня 2024 року (вручено рідним 23 серпня 2024 року). 11 квітня 2023 року на фасаді Нововолинського ліцею № 5 урочисто відкрили меморіальні дошки випускникам-героям Володимирові Губеруку, Сергієві Трохимовичу, Вадимові Семенюку та Віталієві Саковцю. Побратим передав військовий шолом Володимира Губерука до Нововолинського історичного музею. Портрет Володимира Губерука розміщено на Алеї Героїв у місті Нововолинську.

Примітки