А́вгуст Ре́мер (; нар. 26 березня 1849, Чернівці, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина — пом. 13 травня 1919, Чернівці, Королівство Румунія) — австрійський лікар, доктор медицини, цісарсько-королівський радник з питань охорони здоров'я (), громадський діяч. Багаторічний міський та старший міський фізик (головний санітарний лікар) міста Чернівці, президент Буковинської лікарської палати.

Відіграв провідну роль в організації охорони здоров'я на Буковині на межі XIX—XX століть. Керував муніципальною санітарно-епідемічною службою Чернівців, відповідав за медико-статистичний моніторинг, реформування міських лікарень і запровадження санітарно-поліцейських протиепідемічних заходів, а також представляв лікарську корпорацію краю на загальноавстрійських з'їздах.

Батько кавалерійського офіцера австро-угорської армії, згодом отамана Української Галицької армії та капітана румунської армії Олівера Ремера.

Життєпис

Походження і освіта Народився 26 березня 1849 року в Чернівцях у родині урядовця цісарсько-королівської скарбниці. Здобув середню гімназійну освіту в рідному місті, згодом вищу медичну освіту у Відні й науковий ступінь доктора медицини. Походив із середовища буковинських німців. У травні 1873 року був призначений судовим лікарем-експертом () при крайовому суді в Чернівцях, а того ж року — міським лікарем.

Тривалий час перебував на державній і муніципальній службі в столиці коронного краю Герцогства Буковина. У 1882 році обраний співгромадянами до Громадської ради крайової столиці Чернівців, а невдовзі — до міського магістрату та локальної шкільної ради, де вперше зосередився на впорядкуванні шкільної гігієни.

У 1884 році перейшов на комунальну службу як міський фізик (), а згодом обійняв посаду старшого міського фізика () Чернівців, фактично очоливши санітарну та протиепідемічну службу міського самоврядування. На цій посаді до кінця життя провів реорганізацію міської санітарної служби на наукових засадах, особисто керував протиепідемічними заходами та ліквідацією спалахів натуральної віспи (1888), висипного тифу (1890) та холери (1893).

Кар'єра санітарного лікаря У 1888 році вступив на службу до цісарсько-королівського крайового уряду помічником крайового санітарного референта. 1893 року міністерство внутрішніх справ призначило його надзвичайним членом Санітарної ради. 1896 року став віцепрезидентом, а у 1898 році був обраний президентом Буковинської лікарської палати (). Очолюючи корпоративне самоврядування лікарів краю, розвинув плідну діяльність на користь колег, зокрема заснував для членів палати касу взаємодопомоги (). Був також старшим штабним лікарем у відставці (). За значні заслуги перед державою та фахові досягнення був удостоєний високого рангу цісарсько-королівського радника з питань охорони здоров'я (), а пізніше — урядового радника (). Був кавалером численних орденів австрійської монархії.

В 1901-му радник охорони здоров'я доктор Август Ремер як офіційний делегат від Буковини брав участь у роботі VI загальноавстрійського з'їзду лікарських палат у Відні, де відстоював корпоративні й соціально-економічні інтереси лікарського стану країни. Родина Ремерів мала тісні зв'язки з військовою елітою Австро-Угорщини: зятем доктора Августа Ремера був уродженець Чернівців Олівер Анеллі-Монті, едлер фон Валлекіара (). У липні 1901 року Олівер Анеллі-Монті був призначений цісарем ротмістром найвищої Першої імператорської арсієрної лейбгвардії ().

7—8 вересня 1902 року Ремер головував на VII З'їзді австрійських лікарських палат (), який приймали Чернівці в залі засідань Буковинського крайового сейму. У межах масштабного загальноімперського медичного форуму він модерував засідання лікарських делегацій, представляв медичну спільноту в діалозі з місцевою адміністрацією — віцепрезидентом цісарсько-королівського намісництва бароном Бурґіньйоном та чернівецьким бургомістром Антоном Кохановським, а також став ініціатором направлення урочистого вітального послання від імені з'їзду до імператора Франца Йосифа I.

26 травня 1903 року на засіданні чернівецької міської ради бургомістр Антон Кохановський урочисто повідомив депутатів, що цісар Франц Йосиф I нагородив доктора медицини Августа Ремера лицарським хрестом ордена Франца Йосифа.

В опублікованому в січні 1904 року офіційному санітарному звіті за грудень 1903 року міський фізик Чернівців доктор Август Ремер навів детальний медико-статистичний аналіз стану здоров'я населення міста. Згідно з документом, за місяць було зафіксовано 137 смертей (проти 155 у листопаді), причому понад половину випадків (72) становила дитяча смертність у віці до п'яти років. У структурі захворюваності переважали гострі катари дихальних шляхів та пневмонії, які часто були ускладненнями грипу, тоді як спалах скарлатини пішов на спад, а дифтерія, тиф і дизентерія мали лише поодинокий характер. Звіт також фіксував діяльність санітарної поліції щодо обов'язкової дезінфекції осель інфікованих та наводив статистику руху пацієнтів у Чернівецькій крайовій лікарні (проліковано 698 хворих) та Єврейській лікарні (38 пацієнтів).

У 1909 році Август Ремер разом із професором університету д-ром Юліусом де Рошманном виступив свідком (вінчальним батьком) на церемонії одруження інженера Буковинського крайового будівельного управління Гуго фон Реццорі та Клари Франк (батьків майбутнього німецькомовного письменника Грегора фон Реццорі), яку в Чернівцях уділив прелат Йозеф Шмідт.

Станом на листопад 1913 року доктор Август Ремер продовжував виконувати обов'язки старшого міського фізика Чернівців у ранзі урядового радника. Незадовго до цього його службова праця була вдруге відзначена монархом — нагородженням золотим Хрестом заслуги з короною.

Останні роки життя Під час мобілізації румунської армії в період Другої балканської війни в 1913 році доктор Август Ремер, який на той час був головним лікарем Чернівців і керівником місцевого товариства швидкої медичної допомоги (товариства рятування), виявив особисту гуманітарну ініціативу. Згідно з повідомленням генерального консула Румунії на Буковині та в Галичині, Ремер особисто прибув до консульства та офіційно заявив, що в разі потреби він разом із двома іншими лікарями товариства, групою санітарів і двома каретами швидкої допомоги готовий надійти в розпорядження військово-санітарної служби румунської армії.

У роки Першої світової війни, попри воєнні лихоліття та небезпеки, продовжував забезпечувати належне функціонування цивільної медично-санітарної служби міста, завершивши у 1919 році свій 35-й рік служби на посаді міського фізика. Окрім професійної діяльності, був піонером розвитку місцевих громадських об'єднань, тривалий час належав до Товариства німців Австрії () та входив до керівних органів низки міських доброчинних і рятувальних товариств.

Помер у Чернівцях 13 травня 1919 року після тривалої та важкої недуги на 69-му році життя. Похорон відбувся в четвер, 15 травня 1919 року, о 16:00 з будинку жалоби на вулиці Семигородській (, нині — вулиця Головна), № 1.

Нагороди Лицарський хрест ордена Франца Йосифа (26 травня 1903); Золотий Хрест заслуги з короною (1913).

Родина

Батьки: Батько — урядовець цісарсько-королівської скарбниці в Чернівцях. Родичі: Олівер Анеллі-Монті, едлер фон Валлекіара () — зять, уродженець Чернівців, ротмістр Першої імператорської арсієрної лейбгвардії (). Діти: Олівер Ремер (1881—1951) — син, випускник Терезіанської військової академії, кавалерійський офіцер цісарсько-королівської армії (ротмістр), згодом отаман Української Галицької армії (1919) та капітан румунської королівської армії (1921).

Оцінки діяльності У тогочасному некролозі в щоденнику «Czernowitzer Tagblatt» від 15 травня 1919-го року д-ра Августа Ремера схарактеризовано як «одного зі стовпів старих добрих Чернівців» та взірцевого службовця, наділеного надзвичайною сумлінністю й почуттям обов'язку, із втратою якого міська громада втратила «одного зі своїх найкращих». Видання відзначало його високий моральний авторитет і повагу серед чернівчан усіх національностей і віросповідань, здобуті завдяки відданості рідному місту. Особливий наголос робився на його особистій мужності та самопожертві під час епідемій (зокрема спалаху холери 1893 року), коли він безстрашно опікувався хворими в осередках пошесті, а також на його організаторських здібностях у реформуванні міської санітарної служби на наукових засадах. Окремо підкреслювалася його роль на чолі Буковинської лікарської палати, де заснуванням каси взаємодопомоги він «звів собі вічний пам'ятник у серцях колег».

Примітки

Джерела