Храмовий податок (, ) — податок, який сплачували євреї в Землі Ізраїльській та за її межами для утримання Єрусалимського Храму. Традиційно, від податку були звільнені коени (єврейські священики). Після зруйнування Храму євреї в діаспорі продовжували надсилати добровільні внески насі, на додаток до примусового в Римській імперії податку Fiscus Judaicus.

В Біблії У пізніших століттях півшекеля було прийнято як розмір податку на Храм, хоча в Неємії 10:32–34 податок вказано як третину шекеля.Aaron Levine 2011 The Oxford Handbook of Judaism and Economics, page 570: «… with the twenty-gerah shekel that is mentioned in the Torah (e.g., Exodus 30:13). … In later centuries the half-shekel was adopted as the amount of the Temple Tax (although, in , the tax is given as a third of a shekel) …»

Епоха Першого Храму В епоху Першого храму юдейські паломники до Єрусалиму сплачували храмовий податок у розмірі пів шекеля перед тим, як піднятися на Храмову гору. Це оплачувалося срібними злитками вагою пів шекеля, виміряними кам'яною противагою бека, оскільки монети в пів шекеля ще не були в обігу.

Епоха Другого Храму

Після повернення з вавилонського полону євреї по всій діаспорі продовжували сплачувати храмовий податок. Кошти збиралися на місці та доставлялися до Єрусалиму раз на рік спеціально призначеними посланцями. Згідно з Йосипом Флавієм, «усі євреї по всій населеній землі та ті, хто поклонявся Богові; навіть ті, хто жили в Азії та Європі, надсилали свої пожертви; і це з дуже давніх часів» (Юдейські старожитності 14.110). Він також повідомляє, що наприкінці 30-х років н. е. «десятки тисяч» вавилонських євреїв охороняли конвой, який віз податок до Єрусалиму (Юдейські старожитності. 18.313).

Перша спроба Риму зупинити сплату податку була зроблена задовго до Першої юдейсько-римської війни через митний контроль. Сенат заборонив експорт золота та срібла, але євреї Італії продовжували сплачувати податок на Храм. У 62 році до н. е., Луцій Валерій Флакк, намісник провінції Азія, видав едикт, що забороняв євреям його провінції надсилати податок до Єрусалиму. До 1 року до н. е. податок був звільнений від римських заборон на вивезення грошей до іноземних держав.

Новий Заповіт Податок згадується в Євангелії від Матвія в Новому Завіті, коли Ісус та його учні перебувають у Капернаумі.; William Barclay (2001), The Temple Tax, p. 196; : «When they came to Capernaum, those who received the half-shekel Temple tax … the basis of Exodus 30:13, it was laid down that every male Jew over twenty years of age must pay an annual Temple tax of …» Збирачі храмового податку приходять до Петра і кажуть: «Хіба ваш учитель не платить храмовий податок?» Ця розповідь, якої немає в інших Євангеліях, веде до дискусії між Ісусом та Петром про сплату податків, що стягуються «царями землі», та диво, згідно з яким Петро знаходить статер у роті риби, який використовується для сплати податку, належного за них обох. Статер «вважався рівним чотирьом драхмам, і тому він сплачував дидрахму як за Петра, так і за його Вчителя».

Після руйнування Храму

Fiscus Judaicus Після зруйнування Єрусалимського Храму в 70 році н. е., податок на Храм був перетворений на Fiscus Judaicus, який стягувався з євреїв і використовувався для утримання храму Юпітера Капітолійського.

Патріархальний податок Незважаючи на руйнування Храму, єврейські діаспорні громади відновили надсилання добровільного щорічного внеску до Землі Ізраїлю, який називався д'мей к'ліла (דמי כלילא, збір мудреців). Ці кошти підтримували насі, що базувалися в Галілеї, і збиралися емісарами по всій діаспорі.

Ця практика була заборонена римським правом у 363 році н. е., а потім знову у 399 році н. е. Його було відновлено у 404 році н. е. У 429 році н. е., після скасування патріархату, візантійський імператор змусив місцевих єврейських лідерів продовжувати збирати цей щорічний податок і передавати його до імперської скарбниці під загрозою застосування сили. Будь-які кошти, вже зібрані протягом перехідного періоду, були вилучені державою.

Примітки