Ліні́йний корабе́ль «Свобо́дная Росси́я» (; до 27 червня 1915 року — «Катери́на II», до 29 квітня 1917 — «Імператри́ця Катери́на Вели́ка») — лінкор-дредноут типу «Імператриця Марія» Чорноморського флоту Російської імперії, пізніше — у складі Українських військово-морських сил періоду національно-визвольних змагань 1917—1920 років.
Після спуску на воду брав участь у Першій світовій війні, у набігових та блокадних діях на турецьке узбережжя, а також Трапезундській наступальній операції. У січні 1916 року під час чергового патрулювання зустрівся з німецьким лінійним крейсером «Гебен» (на той момент формально турецьким «Явуз Султан Селім»), з яким не надовго вступив у бій.
Під час Української революції екіпаж корабля неодноразово виступав на боці більшовиків і був причетний до захоплення і подальшої насильницької більшовизації лінійного корабля «Воля» і червоного терору у Севастополі. У квітні 1918 році лінійний корабель виведено з Севастополя до Новоросійська та затоплено за наказом Володимира Леніна.
Розробка
Головні характеристики Отримавши контракт на будівництво одного з трьох чорноморських панцерників, затверджених у 1911 році, Акціонерне товариство Миколаївських заводів і верфей не мало власного досвідченого конструкторського складу, а тому компанія задіяла британську суднобудівельну компанію Vickers Limited для допомоги в процесі створення докладних креселень на основі попереднього ескізного проєкту. Виходячи з тенденції до надмірної ваги російських кораблів, консультанти Vickers запропонували збільшити корпус корабля, щоб створити більший запас плавучості, на що Морське міністерство погодилося, незважаючи на додаткові витрати, які склали понад два мільйони російських рублів.
Лінійний корабель «Імператриця Катерина Велика» мав довжину 169,5 метра по ватерлінії та ширину 28 метрів, таким чином маючи трішки більший корпус за інші кораблі цього типу. Точна осадка судна невідома, проте під час морських випробувань вона становила 8,7 метра. Водотоннажність судна при нормальному завантаженні становила 25 039 тонн, що на 874 тонни більше від проєктної водотоннажності 24 165 тонн.
Як і інші представники цього типу кораблів, «Імператриця Катерина Велика» виявилася дуже важкою в носовій частині та мала тенденцію пропускати великі об'єми води через свої передні каземати, через що боєзапас для 305-міліметрових гармат було зменшено з 100 до 70 снарядів на кожну, а боєзапас 130-міліметрових гармат зменшили з 245 до 100 снарядів. Такі зміни компенсували диференціювання корабля, оскільки більша довжина корабля означала, що вона від самого початку менше страждала від проблеми диференту.
Двигуни Корабель був оснащений чотирма паровими турбінами типу Parsons. Розраховані на загальну потужність 27 000 кінських сил на валу (20 000 кВт), вони видавали 33 000 к. с. (25 000 кВт) на випробуваннях. 20 змішаних трикутних водотрубних парових котлів Yarrow приводили в дію турбіни з робочим тиском 1725 кПа.
Розрахункова швидкість корабля становила 21 вузол з достатньою місткістю вугілля і мазуту, що забезпечувало дальність плавання близько 1680 морських миль (3110 кілометрів) при повній швидкості ходу 21 вузол і 3000 морських миль (5600 кілометрів) на більш економічній швидкості. Усю електроенергію виробляли три головні трубогенератори Curtis потужністю 480 к. с. (360 кВт) і два допоміжні агрегати потужністю 270 к. с. (200 кВт).
Озброєння Основне озброєння складалося з дванадцяти 12-дюймових 52-каліберних гармат зразка 1907 року, встановлених у чотирьох триствольних баштах, розподілених по довжині корабля.
Вторинне озброєння складалося з двадцяти 130-міліметрових 55-каліберних гармат зразка 1913 року, встановлених у казематах, що розташовувалися двома групами, по вісім гармат з кожного боку від передньої башти до задньої випускної труби, а решта чотири згруповані навколо задньої башти. Корабель також був оснащений трьома 75-міліметровими зенітними гарматами Канне, одна на даху передньої вежі і дві на кормовій вежі. Крім того, на кожному борту встановлювалися по два підводних 450-міліметрових торпедних апарати боєкомплектом дванадцять торпед.
Броня Товщина броньового поясу кораблей типу «Імператриця Марія» становила від 124 до 262 міліметрів, а найтовстіша її частина покривала довжину корабля між барбетами товщиною 250 міліметрів. Броня гарматних веж також мала товщину 250 міліметрів, а товщина палуб варіювалася від 25 до 51 міліметрів. Товщина броньових плит, що захищали бойову рубку, становила 300 міліметрів.
Історія До початку Першої світової війни російський Чорноморський флот мав в своєму складі бригаду лінійних кораблів. Ці кораблі були побудовані наприкінці XIX століття і призначалися для боротьби з османським флотом. Проте на початку XX століття провідні морські держави почали будувати лінкори-дредноути, оснащені турбінними силовими установками, що давали значну перевагу в швидкості ходу в порівнянні з паровими машинами. Морське міністерство Російської імперії також прийняло програму будівництва подібних кораблів — лінкорів типу «Імператриця Марія», одним з яких став лінкор «Імператриця Катерина Велика», пізніше перейменований на «Вільну Росію».
Будівництво Лінійний корабель, закладений під назвою «Катерина II», будувався на суднобудівному заводі Товариства Миколаївських заводів і верфей у Миколаєві. Хоча закладка відбулася 30 жовтня 1911 року, це була скоріше церемоніальна подія, оскільки проєкт корабля ще не був завершений, а контракт на його спорудження не був підписаний. Вперше вся броня корабля і багато його конструктивних елементів були виготовлені на металургійних підприємствах Донбасу.
Під час спорудження лінкор зазнав низки модифікацій. Так, за порадою інженерів британської компанії Vickers Limited, було збільшено розмір корпусу аби забезпечити більший запас плавучості і запобігти надмірному диференту, властивому кораблям цього типу. Це збільшило вартість спорудження корабля на понад два мільйони рублів і затримало початок будівництва на три місяці.
27 червня 1915 року корабель спущено на воду під новим ім'ям «Імператриця Катерина Велика», а 18 жовтня того ж року завершено і відправлено на ходові випробування.
У складі російського флоту
Менше, ніж за три місяці з початку ходових випробувань, 5 січня 1916 року, «Імператриця Катерина Велика» могла бути потоплена російським есмінцем «Швидкий», коли той випустив по ній сім торпед, жодна з яких не досягла своєї цілі, помилково прийнявши за ворожий корабель. Вже за три дні корабель переслідував німецький лінійний крейсер «Гебен» (на той момент формально османський крейсер «Явуз Султан Селім»), якого переслідували російські есмінці «Пронизливий» і «Лейтенант Шестаков» після того, як той вранці потопив вугільник «Кармен». Есмінці викликали по тривозі «Імператрицю Катерину Велику», яка збільшивши швидкість, намагалася перехопити турецький корабель, що мав більшу потужність.
Кораблі відкрили вогонь на відстані близько 20 кілометрів, «Явуз Султан Селім» у відповідь зробив п'ять залпів, не завдавши лінкору шкоди, і відірвався від російського загону. Перш ніж відстати, «Імператриця Катерина Велика» зробила 96 пострілів зі своїх далекобійних гармат, але завдала турецькому кораблю лише осколкових уражень.
З 23 січня по 5 квітня 1916 року брав участь у Трапезундській наступальній операції.
9 березня 1916 року корабель супроводжував три авіаносці для атаки на Варну, коли операція була скасована після того, як есмінець, що проводив рекогностування гавані, підірвався на міні і затонув. Наприкінці місяця «Імператриця Катерина Велика» допомогла прикрити переміщення 36 транспортних суден з Одеси до Новоросійська в рамках підготовки до висадки морського десанту наступного місяця.
4 квітня того ж року лінкор, можливо, ненадовго вступив у бій з легким крейсером «Міділлі», який вів вогонь по меншому кораблю близько 15 хвилин, але безрезультатно, перш ніж зміг відступити. Інші джерела, однак, стверджують, що османський корабель зіткнувся з «Імператрицею Марією» — іншим кораблем цього типу.
За три місяці кораблі «Імператриця Катерина Велика» та «Імператриця Марія», отримавши інформацію через перехоплені сигнали, вийшли з Севастополя в Чорне море в спробі перехопити кораблі «Явіз» і «Міділлі», які поверталися після бомбардування російського порту Туапсе 4 липня. Османські кораблі ухилилися на північ і уникнули російські лінкори, пройшовши вздовж болгарського узбережжя назад до Босфору. 25 серпня «Імператриця Катерина Велика» супроводжувала черговий авіаносець при атаці Варни. В результаті контратаки німецької авіації було пошкоджено один з ескортних міноносців.
11 жовтня 1916 року «Імператриця Катерина Велика» сіла на мілину поблизу Севастополя, згодом знята і доставлена до міста для ремонту.
5—9 січня 1917 року разом з трьома лінкорами і крейсером «Пам'ять Меркурія» патрулював північно-західне узбережжя Анатолійського берега, допомігши потопити 39 вітрильних і вантажних суден. У супроводі трьох кораблів і «Пам'яті Меркурія», корабель здійснив крейсерство поблизу берегів Анатолії і безпосередньо потопив три вітрильних судна.
Під час Української революції Після Лютневої революції та створення Центральної Ради у Києві, на Чорноморському флоті стає впливовим український національно-визвольний рух. Майже на всіх кораблях та в установах флоту, в тому числі й на лінкорі «Імператриця Катерина Велика», утворюються українські ради. Під тиском суднових українських комітетів, матроських мас та самого процесу демократизації Морське відомство 16 квітня 1917 року перейменувало лінкори з одіозними для нижніх чинів царськими іменами, зокрема 29 квітня 1917 року «Імператрицю Катерину Велику» перейменовано на «Вільну Росію».
17—24 травня того ж року вона входила до складу сил прикриття операцій з постановки мін біля гирла Босфору. Під час прикриття ще однієї такої операції через місяць, 25 червня корабель ненадовго вступив у бій з османським кораблем «Міділлі», коли корабель повертався з мінно-трального рейду біля гирла Дунаю. «Вільна Росія» встигла зробити лише дев'ять пострілів з носової башти, жоден з яких не досяг своєї цілі, перш ніж набагато швидший «Міділлі» зміг відірватися від лінкору.
24 серпня 1917 року корабель допоміг прикрити рейд в гавані анатолійського міста Орду. 19 жовтня 1917 року, за розпорядженням керівництва флоту, корабель, у складі ескадри, вийшов до Босфору на перехват крейсера «Міділлі». Проте через анархічні настрої та більшовицьку агітацію, частина матросів усунула від керівництва офіцерів, що вимагали виконання бойових задач та повернули дредноут до Севастополя.
Утворення в Києві Морської Генеральної ради багатьма моряками було сприйнято як початок організаційної роботи по будівництво національного флоту України. Спираючись на думку більшості особового складу флоту контрадмірал Олександр Немітц 23 листопада 1917 року направив телеграму до Українського генерального військового секретаріату про визнання Чорноморським флотом влади Центральної Ради. Слідом за телеграмою командувач Чорноморським флотом направив лейтенанта Ф. Спаде до Морської Генеральної ради з пропозицією взяти Чорноморський флот під юрисдикцію Української Народної Республіки, і застерігав Київ від можливої втрати флоту.
27 листопада 1917 року Морська Генеральна Рада УНР заслухала Ф. Спаде і розглянула пропозиції командувача флотом, обговорила майбутнє причорноморських областей, реформування Чорноморського та створення комерційного флоту республіки на Чорному і Азовському морях і передала свої пропозиції на остаточне затвердження до Центральної Ради. Однак відповідного рішення по позиції командувача Центральна Рада так і не прийняла, своєчасної відповіді командувачу не дала, переносячи вирішення питання до прийняття відповідного закону про флот. Це призвело до активного пропагандиського тиску з боку більшовиків на українських моряків, що перебували в Севастополі.