Карлос Сайнс Сенамор (; 12 квітня 1962, Мадрид) — іспанський автогонщик, дворазовий чемпіон світу з ралі (1990 і 1992) та 4-разовий віцечемпіон світу (1991, 1994, 1995 та 1998), чотириразовий чемпіон Ралі Дакар (2010, 2018, 2020, 2024).
Протягом своєї кар'єри у WRC виступав за команди Toyota, Lancia, Subaru, Ford та Citroën. За видатні досягнення у 2020 році був удостоєний найпрестижнішої іспанської нагороди — Премії принцеси Астурійської в галузі спорту.
Раннє життя
Народився в Мадриді. До початку кар'єри в автоспорті захоплювався футболом та сквошем. У віці 11 років уперше спробував керувати автомобілем — це був щойно придбаний SEAT 600 його сестри Кармен.
З дитинства захоплювався різними видами спорту. Був палким прихильником футбольного клубу «Реал Мадрид» (згодом навіть висував свою кандидатуру на посаду його президента), а до переходу в автоспорт встиг стати чемпіоном Іспанії зі сквошу та двічі здобути звання віцечемпіона. Його природний хист до кермування яскраво проявився під час поїздки з друзями до Альп. Керуючи автомобілем SEAT 131 свого друга Хуанхо Лакальє на засніжених гірських дорогах, Сайнс продемонстрував настільки впевнені навички водіння, що вражений Лакальє пообіцяв стати його штурманом у перших перегонах.
Перші кроки в автоспорті Сайнс зробив у серії «Формула-Форд», водночас продовжуючи займатися сквошем і футболом. До того як повністю присвятити себе спорту, він вивчав право, завершивши два цикли університетської програми.
Кар'єра в ралі
Початок кар'єри (1980—1988) Ралійну кар'єру Сайнс розпочав 1980 року. Вже наступного року він став переможцем дебютного сезону «Copa Panda» — моносерії компанії SEAT, створеної для молодих пілотів. Після успішних виступів у змаганнях між переможцями різних серій іспанської марки, у 1982 році він отримав статус офіційного пілота SEAT. Того сезону Сайнс виступав у чемпіонаті Іспанії з ралі на автомобілі SEAT Panda групи 2.
У 1986 році Сайнс став віцечемпіоном Іспанії на Renault 5 Turbo (група B), а в 1987 та 1988 роках здобув два чемпіонські титули за кермом Ford Sierra RS Cosworth.
Дебют Сайнса в чемпіонаті світу з ралі (WRC) відбувся 1987 року у складі команди Ford. Він посів сьоме місце на ралі Тур де Корс та восьме — на Ралі Великої Британії (RAC Rally). Карлос продовжив співпрацю з Ford і наступного сезону, коли його постійним штурманом став Луїс Моя (їхній тандем проіснував п'ятнадцять років). У 1988 році він двічі фінішував п'ятим — на Корсиці та в Санремо, а також став сьомим на вкритому льодом ралі Великої Британії.
Наприкінці 1980-х Ford почав втрачати позиції в WRC: задньопривідна Sierra не могла конкурувати з повнопривідними автомобілями суперників. Команді не вдалося втримати амбітних пілотів — Сайнса та його напарника Дідьє Оріоля. У 1989 році обидва залишили команду: Оріоль перейшов до Lancia, а Сайнс приєднався до Toyota Team Europe — ралійного підрозділу японської марки в Кельні.
Toyota (1989—1992) Попри те, що всі попередні ралійні моделі Toyota Celica вважалися конкурентоспроможними лише на специфічних етапах на витривалість (наприклад, на Ралі Сафарі), виступи Сайнса за Toyota швидко принесли свої результати. Сезон 1989 року Сайнс розпочав із чотирьох сходів з дистанції, проте згодом тричі поспіль підіймався на подіум. Його напарник по команді, на той час уже дворазовий чемпіон світу Юха Канккунен, також приніс Celica GT-Four ST165 дебютну перемогу на першому в історії Ралі Австралії. Сайнс лідирував у фінальній гонці сезону — Ралі Великої Британії (RAC Rally) — і претендував на свою першу перемогу на етапі WRC, проте через механічну несправність на останніх спецділянках опустився на другу позицію.
У сезоні 1990 року за кермом GT-Four Сайнс тріумфував на Ралі Акрополіс, Ралі Нової Зеландії, Ралі «1000 озер» та на Ралі Великої Британії. Здобувши свій перший титул чемпіона світу, він випередив гонщиків Lancia Дідьє Оріоля та Канккунена. Ця перемога перервала серію чемпіонських титулів італійської марки, що тривала з моменту переходу чемпіонату на правила групи A у 1987 році.
У 1991 році Сайнсу не вдалося захистити титул у боротьбі з Юхою Канккуненом, який повернувся до команди Lancia. Сезон іспанця ускладнився після аварії на Ралі Австралії: його Celica перекинулася, внаслідок чого гонщик отримав травму шиї та був змушений носити фіксувальний бандаж. Того року і Сайнс, і Канккунен здобули по п'ять перемог — це став перший випадок в історії WRC, коли двоє пілотів досягли такого результату протягом одного сезону. Перед фінальним етапом, Ралі Великої Британії, Сайнс випереджав суперника на одне очко. Проте перемогу в гонці та третій титул чемпіона світу здобув Канккунен, випередивши Кеннета Ерікссона та Сайнса. Підсумкові показники обох гонщиків (150 очок у Канккунена та 143 у Сайнса) перевершили рекорд у 140 очок, встановлений іспанцем попереднього року.
Сезон 1992 року Сайнс провів за кермом нової Toyota Celica ST185. У рік, що став останнім для заводської команди Lancia перед її виходом із чемпіонату, іспанець здобув перемоги на Ралі Сафарі та на домашньому асфальтовому етапі — Ралі Каталонії. Доля титулу знову вирішувалася на фінальному етапі в межах тристоронньої боротьби: перед стартом Ралі Великої Британії Сайнс випереджав Канккунена на два очки, а Дідьє Оріоля (який того року встановив рекорд із шести перемог за сезон) — на три. Перемога Сайнса, який випередив Арі Ватанена та Канккунена, у поєднанні зі сходом Оріоля, забезпечила іспанцю другий чемпіонський титул.
На хвилі успіху Сайнса у складі заводської команди, у 1992 році у Великій Британії випустили лімітовану серію з 440 автомобілів Celica GT-Four ST185. Машини відрізнялися спеціальними зовнішніми наліпками та іменною табличкою гонщика в салоні. Вони входили до партії з 5000 одиниць моделі ST185, випущених для гомологації у WRC.
Lancia (1993) Попри здобутий чемпіонський титул, наприкінці 1992 року Сайнс залишив Toyota. Головною причиною стало те, що на сезон 1993 року новим спонсором команди мала стати компанія — конкурент фірми Repsol, яка була особистим спонсором Сайнса. Через це гонщик перейшов до приватної команди Jolly Club, що виступала із заводською підтримкою Lancia.
Хоча до цього Lancia вигравала залік виробників шість років поспіль, конструкція моделі Delta на той час уже застаріла. Попри обіцянки, надані Сайнсу щодо продовження вдосконалення автомобіля, його технічна модернізація протягом сезону була мінімальною. З перебігом чемпіонату 1993 року Delta дедалі більше поступалася новішим машинам і втрачала конкурентоспроможність.
Єдиним фінішем на подіумі для Сайнса стало друге місце на Ралі Акрополіс. Він також приїхав другим на Ралі Сан-Ремо, проте згодом його разом із напарником по команді дискваліфікували за використання пального, що не відповідало регламенту. За підсумками року Сайнс посів восьме місце в особистому заліку пілотів, а чемпіоном став гонщик Toyota Юха Канккунен. Наприкінці того ж сезону компанія Lancia повністю завершила свої виступи в автоспорті.
Subaru (1994—1995) У 1994 році Сайнс вирішив приєднатися до команди Subaru World Rally Team, яка на той час тільки перебувала на етапі розвитку, замінивши в її складі Арі Ватанена. Досвід іспанця, його перфекціонізм та навички з покращення автомобілів відіграли ключову роль у вдосконаленні нової моделі Impreza до рівня, що дозволив команді скласти стабільну конкуренцію Toyota та Ford. І справді, протягом сезону під управлінням Сайнса та Коліна Мак-Рея машини Subaru часто виявлялися швидшими за Ford. Toyota здобула перемогу в заліку виробників, проте доля чемпіонського титулу в особистому заліку вирішувалася на останньому етапі, де Дідьє Оріоль зміг випередити Сайнса.
У сезоні 1995 року Карлос здобув перемоги на ралі Монте-Карло, Португалії та Каталонії. Під час останньої з цих гонок він поступався своєму напарнику Коліну Мак-Рею, аж поки керівництво команди не наказало шотландцю скинути швидкість і пропустити Сайнса до перемоги. Це рішення спровокувало гострий конфлікт між пілотами. Попри це, до фінального етапу сезону — Ралі Великої Британії — обидва гонщики дійшли з однаковою кількістю очок, ділячи лідерство в чемпіонаті.
Мак-Рей здобув перемогу на домашній трасі, випередивши Сайнса на 36 секунд, попри втрату часу через технічні проблеми, які на певному етапі відкинули його на дві хвилини назад. Команда Subaru вперше забезпечила собі чемпіонський титул у заліку виробників, завоювавши весь подіум, оскільки третім фінішував ще один молодий британський пілот команди — Річард Бернс. У майбутньому Сайнс знову стане напарником Мак-Рея під час виступів за команди Ford та Citroën.
Повернення до Ford (1996—1997) Сайнс мав повернутися до Toyota на сезон 1996 року, проте команду Toyota Team Europe дискваліфікували на рік через скандал, пов'язаний із нелегальним обмежувачем турбонаддуву на моделі Celica. Натомість Сайнс вирішив приєднатися до заводської команди Ford, зберігши за собою спонсорську підтримку компанії Repsol.
У складі цього колективу він провів два сезони, виступаючи за кермом Ford Escort RS Cosworth, а згодом — Ford Escort WRC. У 1996 році іспанець здобув перемогу на дебютному Ралі Індонезії. Додавши до свого здобутку ще п'ять подіумів, він посів третє місце в особистому заліку чемпіонату світу, поступившись Томі Мякінену на Mitsubishi та Коліну Мак-Рею на Subaru.
У сезоні 1997 року Сайнс знову тріумфував на індонезійському етапі, а також виграв Ралі Акрополіс, але в боротьбі за чемпіонський титул знову програв Мякінену та Мак-Рею. Утім, наприкінці 1997 року він здобув перемогу в традиційній Гонці Чемпіонів.
Повернення до Toyota (1998—1999) Після цього Сайнс укотре перейшов до Toyota, ставши напарником Дідьє Оріоля. Разом вони допомагали вдосконалювати проєкт автомобіля Corolla World Rally Car. Його започаткували 1997 року в рамках відновлення команди з Кельна після дискваліфікації з чемпіонату світу на передостанньому етапі сезону 1995 року.
Сайнс здобув перемогу вже у своєму першому виступі за команду — на етапі відкриття сезону 1998 року, Ралі Монте-Карло, а пізніше того ж сезону додав до свого активу перемогу в Новій Зеландії. Шанси його головного конкурента в боротьбі за чемпіонство, Томі Мякінена, знизилися після його сходу з дистанції в перший день фінального етапу року — Ралі Великої Британії. Це передало ініціативу до рук Сайнса, якому для здобуття титулу достатньо було фінішувати принаймні четвертим. Проте всього за 300 метрів до фінішу останньої спецділянки він також був змушений зійти з дистанції через механічну поломку, втративши необхідне четверте місце. Як наслідок, через цей схід Сайнс втратив можливість здобути титул, а чемпіонами сезону стали Мякінен та команда Mitsubishi Ralliart.
Сезон 1999 року виявився для Сайнса менш виразним, хоча він усе ж увінчався здобуттям чемпіонського титулу в заліку виробників для команди Toyota, яка на той час уже перемикала свою увагу на Формулу-1. Іспанець загалом здобув вісім подіумів, але не отримав жодної перемоги. Він посів п'яте місце в особистому заліку, поступившись своєму напарнику Оріолю, який завершив сезон третім, здобувши свою єдину перемогу в сезоні на дебютному Ралі Китаю.
Повторне повернення до Ford (2000—2002)
За цим послідував черговий трирічний період виступів за Ford, знову в статусі напарника Мак-Рея, що розпочався в сезоні 2000 року. Сайнс здобув перемогу на дебютному кіпрському етапі чемпіонату світу та посів третє місце в особистому заліку.
У сезоні 2001 року Сайнс не зміг виграти жодного ралі, проте завдяки п'яти подіумам та ще чотирьом фінішам в очковій зоні йому вдавалося триматися в боротьбі за чемпіонство протягом усього сезону. Зрештою він посів шосте місце в турнірній таблиці, відставши лише на одинадцять очок від чемпіона — Річарда Бернса на Subaru. Тим часом його напарник Мак-Рей здобув три перемоги й очолював чемпіонат напередодні фінального Ралі Великої Британії, але там потрапив в аварію та зійшов з дистанції. Крім того, команда Ford поступилася чемпіонським титулом у заліку виробників команді Peugeot.